Янукович: Що робити, щоб Україна не потрапляла у список нестабільних держав?

Днями оприлюднено «Рейтинг нестабільності держав світу», до якого потрапила і Україна. З огляду на те, що документ готували серйозні дослідницькі центри – The Fund for Peace і Carnegie Endowment for International Peace – він заслуговує на увагу.

Можна дискутувати з приводу того, чи 38 позиція України у другій «двадцятці» держав, де, серед інших, опинилися Сирія, Ефіопія, Пакистан, Перу, справді відповідає реаліям. Однак є очевидним факт, що висновки західних експертів про теоретичну можливість розпаду нашої держави будувалися не на порожньому місці.

Не знаю, якими критеріями послуговувалися автори рейтингу. На мою думку, загроза нестабільності внутрішньополітичної ситуації в Україні виникла в результаті глибокого розколу суспільства, спровокованого «помаранчевим» сценарієм. Я далекий від думки стверджувати, що ця нестабільність може призвести до розпаду держави. Водночас, я б не радив ігнорувати наявність факторів, здатних стимулювати небезпечні відцентрові процеси.

Ці перестороги торкаються, в першу чергу, влади, яка вперто не бажає враховувати об'єктивні закони розвитку суспільства. Чудово знаючи, як саме – на чиї кошти, і за чиїми політтехнологічними схемами – готувалися події минулого року на майдані, Банкова продовжує вперто переконувати суспільство у тому, що «революцію творив народ».

З такою ж наполегливістю вона нав'язує думку про те, що наші прихильники – це максимум 12-15% населення України. Йдучи за логікою президента, ці цифри не повинні наводити на думку про небезпечність загострення громадянського протистояння в майбутньому. Однак варто пригадати, що буквально кілька місяців тому влада взагалі відкидала факт існування в Україні серйозної опозиції. Нам почепили «чорну мітку» історичного анахронізму, нас записали в розряд політичних маргіналів.

Тим часом, навіть якщо йдеться про 12-15% підтримки Партії регіонів, що входить в явну суперечність з даними останніх опитувань громадської думки в Україні, навіть такі цифри повинні були б викликати адекватну реакцію центральної влади.

Однак набагато серйозніше те, що тими центрами, де в Україні приймаються важливі рішення, ігноруються наші пропозиції щодо шляхів перерозподілу влади між центром та регіонами, не кажучи вже про ідею федералізації.

Під час останнього телемосту на чотирьох телевізійних каналах В.Ющенко вкотре говорив про так званий сепаратизм. Однак при цьому він ані словом не обмовився про причини небажання регіонів бути «підстриженими» одними ножицями, тому що їхні смаки щодо «зачісок» явно розходяться.

Я погоджуюся з думкою про те, що нам усім потрібно терміново сідати за «круглий стіл» і підписувати декларацію про порозуміння в ім'я майбутнього України. Це – імператив, який не потребує окремих аргументів. Однак, переконаний, що говорити необхідно не лише про чесні вибори весною майбутнього року. Мову слід вести, в першу чергу, про ліквідацію джерел напруги в суспільстві.

Слід розпочати нарешті серйозну розмову про те, що наявні розбіжності культурного та історичного характеру між окремими регіонами України одними заклинаннями не ліквідуєш. Ми повинні сказати одне одному відверто: ми різні, але це – не трагедія, а реальність, притаманна багатьом цивілізованим державам.

Ми повинні сказати собі і народові, що шлях до гармонізації етнокультурної неоднорідності України – у визнанні цього факту, а не в його в запереченні. І вже напевно – не в намаганні втиснути 48 мільйонів у прокрустове ложе унітаризму, в якому ніхто не відчуватиме себе комфортно.

Якщо спільними зусиллями нам вдасться досягнути в цьому питанні консенсус – проблема 38 місця у рейтингу нестабільності втратить свою актуальність. Залишаться, щоправда, фактори потенційної напруженості, спричинені помилками в економічній політиці.

Про те, що наша економіка котиться під укіс, знають абсолютно усі – починаючи від урядовців, і закінчуючи пересічними громадянами, від політики далекими. Однак це щойно початок. Продовження – після підвищення Росією цін на енергоносії. Очевидно, влада рятуватиме ситуацію за рахунок коштів, отриманих від продажу «Криворіжсталі». Інших фінансових ресурсів для нейтралізації негативних наслідків росту собівартості вітчизняної продукції і латання дір у бюджетній сфері вона просто не має.

Однак такі способи вирішення кардинальних економічних проблем – паліатив. Гроші з «Криворіжсталі» з'їдять з такою ж швидкістю, з якою проводили аукціон. Услід за цим перед державою знову виникнуть ті самі проблеми, лише у квадраті. Тому що кошти від приватизації слід вкладати у модернізацію енергоємних галузей виробництва, а не у соціальну сферу в контексті близьких виборів до парламенту.

Якщо все залишатиметься по-старому, глибока соціально-економічна криза неминуча. Вона посилюватиме існуючий розкол в суспільстві, адже західні регіони будуть звинувачувати у всьому Росію, а решта – владу.

Звідси висновок: Україна потребує негайної терапії. Партія регіонів готова її провести.