Українці таки унікальна нація: вони розчаровуються в революції, яку не підтримували, й збираються голосувати за партії, яким не вірять.
Згідно досліджень фонду «Демократичні ініціативи» та Міжнародного фонду виборчих систем (IFES), найбільше українці незадоволені економічним становищем (83 % повністю або частково невдоволених проти 10 % тих, кому все добре). Далі йде політична ситуація – 76 % проти 15 %. Найменше (порівняно) українців хвилює міжнародна політика. Хоча й нею невдоволені 57 % при 25 % тих, кому поки що подобається.
Подарунок Віктору Януковичу – динаміка настроїв щодо економічної політики влади. Якщо в жовтні 2004 року 19 % українців вважали економічну ситуацію в країні доброю, то на листопад 2005 таких – лише 10 %. З іншого боку, все-таки й на піку кампанії Януковича 76 % українців економіка батьківщини не подобалася. Зараз цей показник повернувся до 86 %. Таку саму цифру зафіксовано по вересню 2003 та 2002 років, тому не можна виключити, що йдеться все-таки більшою мірою про надбання передвиборчих стратегів Януковича, а не його уряду як такого.
Та як би там не було, громадяни в масі своїй далекі від таких узагальнень. Тож не дивно, що якщо після революції 43 % очікували від майбутнього стабільності й процвітання, то зараз таких – тільки 21 % (докладніше дивіться діаграму).
При цьому, за даними опитування, серед виборців Віктора Ющенка буквально з нуля з’явилося 12 % тих, хто очікує від майбутнього нестабільності. А кількість оптимістів зменшилася з 68 % до 36 %. Змінилась і кількість тих, хто не знає, чого чекати – з 19 % до 38 %.
Натомість серед фанатів Януковича частка невпевнених стрімко падає – з 40 % до 19 %. За їхній рахунок росте число тих, хто майбутнього побоюється (від 29 до 60 %), бо оптимістів там практично не було, тож і зменшуватись у чисельності нікому.
Менш цікавими для опозиції, напевно, стануть дослідження зі зімни думки громадян щодо «помаранчевої революції». Хоча в цілому динаміка тут теж не на користь влади.
Так, в лютому 53 % громадян вважали, що від скасування другого туру президентських виборів виграли всі українці. Разом із тим, 30 % вважали, що виграш отримали лише окремі суспільні групи, а 9 % - що не виграв ніхто.
Зараз 30 % українців все ще вважають, що революція принесла користь всьому суспільству. З одного боку, це явна меншість. З іншого, про виграш окремих суспільних груп говорять ще менше – 27 %. Число тих, хто не бачить переможців, виросло вдвічі й складає 16 %. Зате з 8 % аж до 27 % виросла кількість тих, кому важко відповісти на це питання.
Цей момент, як і низка інших в дослідженні, засвідчує: українці не надто поспішають змінювати свої позиції. З іншого боку, відсутність прориву на політичному фронті (що, очевидно, повинно передбачати також появу якісно нових лідерів та політичних сил) буде заганяти в «болото» все більше виборців. В чому, звісно, нічого хорошого для суспільства немає – не кажучи вже про те, що якраз це й було б найголовнішою «зрадою ідеалів Майдану» політиками.
Ще цікавіше відбувся безпосередній поділ між прибічниками та опонентами революції. Цікавість полягає в тому, що (як видно з діаграм) в листопаді «розчарованих» і «послідовних» прихильників революції виявляється 53 % - при тому, що в лютому в симпатіях до Майдану зізнавалися лише 48 % опитаних. Тобто все більше українців розчаровуються в «носінні брєвна с Іллічом», хоча самі вони до тої колоди й не торкалися.
Те, що ця цифра не випадкова, підтверджується й тим, що кількість «скептиків» зменшилася на 7 %, але кількість опонентів революції зросла лише на 2 %.
Як же з оцим усім українці збираються йти на вибори? Як завжди, «замріяно-прагматично».
Український мрійливий прагматизм виявляється в тому, що, по-перше, лише 9 % опитаних вважають, що партії працюють на інтереси України (решта називають власні інтереси партій, влади, бізнесменів, що стоять за партіями тощо). Але при цьому – це по-друге – 38 % гадають, що принаймні деякі партії таки мають програми, реалізація яких була б корисна для держави й суспільства, а ще 13 % навіть думають, що такі програми мають всі без винятку партії!
По-третє ж іще кумедніше: попри все, вже сьогодні 60 % українців точно знають, що підуть на вибори! Тих самих українців, які, як випливає з попереднього абзацу, підозрюють партії в нездатності, а ще більше – в небажанні що-небудь робити для виборців.
На пряме запитання про свій вибір опитані за версією «Демініциатив» відповідають так.
Останній момент, вказують соціологи, пов'язаний зокрема і з суперечностями між НУ та БЮТ. Оскільки «помаранчевому» електорату дуже важко вибирати між ними, і ця невизначеність може зберігатися до дня голосування.
Разом із тим, соціологія підтверджує те, про що говорять політики й спостерігачі:
протистояння двох «помаранчевих» таборів не несе користі жодному з них. Так, за даними опитування, 20 % з розчарованих революцією збираються підтримати Партію регіонів…
* решта – «проти всіх», не голосуватимуть або відмовились відповідати.
Опитування проведено 2 - 14 листопада 2005 року. Вибірка 1265 респондентів складається із загальнонаціональної вибірки з 1200 респондентів та з додатково опитаних 65 респондентів у м. Києві. Масив зважений за регіонами і відповідає регіональному розподілу населення. Похибка вибірки становить 2.75% при довірчому інтервалі на рівні 95%.
Коментар редакції
Практика соціологічних досліджень свідчить про певну інертність громадської думки. Відтак сумнівно, щоб лише через два місяці рейтинг НСНУ упав з 18% до 13%, БЮТ з 19% до 11%, СПУ з 10% до 4%, а от Регіонів - тільки з 21% до 19%.
Більшість соціологів, з якими ми зв"язалися, офіційно відмовились коментувати це опитування, очевидно, не бажаючи псувати стосунків з директором "Демініціатив" Ільком Кучерівом. Неофіційно усі зійшлися на думці, що таких стрибків суспільних симпатій за 14 років незалежності України ще не спостерігалося. Радше можна говорити про помилку (свідому чи не свідому) у вибірці, де Схід та Південь отримали не пропорційно велику частку.
Олександр Михельсон, «Інтернет-Репортер»
e-news.com.ua
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
