Україна очима багатих та сильних

В Україні у самому розпалі передвиборні перепетії, і мало хто з вітчизняних політиків замислюється над тим, що саме зараз, між іншим, до українського політичного процесу прикуто багато поглядів. Адже будь-яка політична акція, що має місце всередині країни, не залишається поза увагою світового співтовариства. Дії конкретних політичних акторів цеглина за цеглиною формують авторитет України та визначають перспективи міжнародного співробітництва.

 

На разі в Україні склалася досить суперечлива ситуація. Маються на увазі перш за все кардинальні зміни у складі керівництва країни та емоційні звинувачення у зловживанні владою та корупції. Крім того, пікантності даному статус-кво додає свіжий скандал, роздутий з легкої руки Л.М.Кравчука, щодо іноземного фінансування передвиборної кампанії нинішнього президента України. Це, звичайно, свідчить про те, що країна знаходиться на стадії впровадження демократичних принципів управління, зокрема безперечним плюсом є свобода у ЗМІ. Світова спільнота виявляє значну зацікавленість у протіканні даних процесів, адже Україна розглядається як ласий об’єкт геополітики. Найбільше значення для української держави мають відносини з трьома незалежними один від одного центрами впливу: Росією, Європою та США.

 

Ще Л.Д.Кучма дуже влучно і дещо гірко констатував: “Україна – не Росія”, маючи на увазі наявність принципової відмінності у політичному істеблішменті двох суверенних держав зі спільним минулим: Російська федерація демонструє свою схильність до авторитарного політичного режиму, Україні ж є ближчими демократичні зразки управління. Якби не ця маленька обставина, то впливати на “меншого брата” було б значно легше (ні для кого не секрет, що відносини з Росією є, можливо, найбільш важливим напрямом зовнішньої політики нашої держави). Тому російський політичний бомонд намагається будь-що залучити Україну до сфери свого впливу, і треба сказати, що в цьому напрямку досягнуто певних успіхів.

 

З думкою Москви в офіційному Києві змушені рахуватися. Звичайно, після того як “сталося не так, як гадалося” на виборах-2004, стосунки між сусідами стали дещо прохолодними. Коли міністр оборони РФ С.Іванов заявляє, що у разі вступу України до НАТО Росія перегляне свої відносини з “цією країною”, то що це як не спроба політичного тиску. Без сумніву по відношенню до Росії позиція В.А.Ющенка є більш самодостатньою та незалежною, ніж вона була у попереднього президента. Та все Віктор Андрійович не перестає радувати Москву своїми тактичними помилками. Вище керівництво країни (Росії) залишилося задоволеним відставкою уряду Ю.В.Тимошенко, яку воно в першу чергу не хотіло бачити на посаді прем’єр-міністра. Зйомки скандального фільму з ініціативи О.Мітрофанова слід розцінювати як вияв крайньої зневаги до “помаранчевої влади” в цілому. Особисто мене турбує інше питання: хіба у російських парламентарів не досить власних проблем у державі, крім як знімати порнострічки про українське керівництво?

 

Іншою точкою конфлікту стала дружба В. Ющенка з Б.Березовським. В. Путіну вже давно не подобалася прихильність українського президента до опозиційних сил. Тепер же це зіграло на руку проросійським політикам, яких російська верхівка відкрито “розкручувала” під час президентських виборів на Україні. Підсумовуючи, слід сказати, що з Російською Федерацією ми пов’язані не лише історично, але й географічно, тому треба попрацювати для того, щоб на нас зважали і рахувалися, як з рівноправним партнером.

 

Європа зустріла з ентузіазмом перемогу в Україні демократичних цінностей в обличчі В.Ющенка. Це означало, що двобої “Захід чи Росія” перемогли прихильники правової держави та вільного ринку. Призначення такої посади як віце-прем’єр з питань євроінтеграції демонструвало рішучі прагнення нової української влади до вступу до ЄС, а це відповідно викликало зацікавленість Європи у налагодженні партнерських стосунків з Україною, яку європейські країни розглядають як осередок демократичного режиму на пострадянському просторі. Це означало зростання довіри та інвестицій в українську економіку. Сьогоднішня політична нестабільність оцінюється Європою по-різному, але скоріше спокійно. Так, Польща виражає впевненість у тому, що це є закономірний процес становлення відкритої та демократичної влади. Зокрема, Я. Ключковський заявив, що поляки та Західна Європа підтримають ту владу в Україні, яка зможе показати себе як демократична та рішуча у відношенні реформ команда. Надзвичайний і Повноважний посол Польщі в Україні переконаний у тому, що вступ України до ЄС є необхідною умовою послідовності внутрішніх реформ. Можна підсумувати, що Європа оцінює внутрішню ситуацію на Україні переважно через призму європейської інтеграції та відповідно заходів, які вживаються для цього.

 

У США звикли до аналізу будь-яких явищ у світі виключно з позиції власних національних інтересів. У відношенні України національний інтерес Сполучених Штатів формулюється наступним чином: “так чи інакше, аби невигідно для Росії”. Якщо остання оцінює політичну нестабільність українського суспільства як провал “помаранчевої революції” та цінностей штучно нав’язаних Україні Заходом, то Вашингтон схильний розглядати дану ситуацію як спробу Президента стабілізувати ситуацію в економіці. Так, The Washington Post акцентує увагу на невдачах уряду Ю.Тимошенко. Здається, американська сторона впевнена у тому, що нинішній Президент поведе країну у правильному напрямку “ринкових реформ й інтеграції з інститутами західного суспільства”, таким чином демонструючи йому свою підтримку. Одним словом, поки В.Ющенко є президентом України, погіршення у відносинах із США можна не побоюватися.

Отже, українській владі саме час усвідомити, що внутрішні процеси в Україні мають вирішальний вплив на формування не лише сприятливого інвестиційного клімату, але й міжнародного рейтингу держави в цілому. Тому всі рішення мають бути зваженими відповідно до можливої реакції у світі, а зокрема у тих трьох зовнішніх площинах, про які йшлося вище. Збалансовані міжнародні відносини багато в чому визначатимуть перебіг економічних та політичних процесів в Україні.