• Головна / Main Page
  • СТРІЧКА НОВИН / Newsline
  • АРХІВ / ARCHIVE
  • RSS feed
  • Маркіян Іващишин: „Щодо Ющенка - я ніколи не дивився на нього крізь рожеві окуляри”

    Опубликовано: 2005-10-03 16:36:00
    Ми мусимо трохи розчаруватися в своїх кумирах і зрозуміти, що справжня демократія, справжня свідомість не приходять одразу.
     
    Цими днями виповнюється 15 років „революції на граніті”. 15 років тому українські студенти вийшли на майдан Жовтневої Революції і оголосили про голодування. З того часу центральна площа Києва називається Майданом Незалежності.
     
    Своєю акцією непокори студенти змусили Верховну Раду відправити у відставку уряд Віталія Масола. Їхньою перемогою було також рішення більше не посилати призовників служити в гарячих точках Радянського Союзу, вони мали проходити строкову військову службу лише на території України
     
    Львів’янин Маркіян Іващишин – один із лідерів студентського руху тих часів, один із тих, хто виборов на граніті перші демократичні перемоги в українському суспільстві. Зараз він очолює МО „Дзиґа”(Львів). Маркіян Іващишин поділився з „Телекритикою” своїми думками щодо політичної ситуації у країні та щодо виборів-2006.
     
    - Останні політичні події – звинувачення оточення Президента в корупції, відставка уряду, підписання меморандуму між Ющенком і Януковичем - багатьом принесли розчарування. А як ви ставитеся до того, що відбувається зараз в Ураїні?
     
    - По-філософськи. Все має свою закономірність. Щодо Ющенка - я ніколи не дивився на нього крізь рожеві окуляри. Як і раніше, я бачу його недоліки. Був час, коли ми навіть стояли по різні сторони барикад. Ющенко тоді разом з Кучмою клали квіти до пам’ятника Шевченку, а ми з комітетом „За правду” стояли по той бік міліції. Такі речі не забуваються. Наше середовище і я, зокрема, усвідомлюємо, що Ющенко не є досконалим. Він спробував сховатися від проблем, наївно вважаючи, що все саме собою вирішиться, проблеми владнаються. Але не вирішилось. Тому зараз, до певної міри, відбувається такий собі етап анархії. Але я думаю, що для нас і для народу то є добре, тому що ми мусимо трохи розчаруватися в своїх кумирах і зрозуміти, що справжня демократія, справжня свідомість не приходять одразу.
     
    - Отже, яка роль телебачення у цьому процесі? І чи зазнало воно змін, на вашу думку, після помаранчевих подій?
     
    - Журналісти стали вільнішими. Але зараз вони потрапили в залежність від власників. Тепер власники починають гратися вже в політичні ігри, бо незабаром вибори 2006 року. Телебачення має бути інформаційним продуктом, бізнесом. У варіанті державному - це може бути поширення культури. Тому можна знехтувати бізнесовими елементами задля великих інвестиційних проектів. Те, що на „1+1” є „Іду на ви” – це нормально, інший канал має зробити інше ток-шоу, глядач має обирати того ведучого і той канал, якому він довіряє. Щодо 5 каналу, мені здається, що, незважаючи на те, що його власником є Порошенко, Скрипіну поки що вдається витримувати баланс. Але все залежить від журналістів, від їхньої позиції та зрілості. Адже можна й не погоджуватися виконувати політичну джинсу. У нашої „Львівської газети” теж були подібні проблеми. Після революції ми були змушені продати свій проект. Бо коли власник спробував підпорядкувати газету виключно своїм інтересам, журналісти збунтувалися. Після того власникові нічого не лишалося, як погодитись на умови журналістського колективу.
     
    - Ми заговорили про Львів, тож скажіть, як, на вашу думку, він позиціонуватиме себе на виборах-2006?
     
    - Зараз у Львові стан істерики. Серед людей похилого віку, затятих і політично активних, навіть лунає думка, що через останні події хочеться покінчити життя самогубством. Галичани, насправді, дуже переймаються політичними подіями, частково керуючись своїми егоїстичними інтересами. Але все вирівняється. Люди зрозуміють, що Ющенко не є месією, а Тимошенко - просто мудра і симпатична жінка. Серед 48 мільйонів можна знайти ще не одного політичного лідера.
     
    - Ви людина близька до культури, до мистецтва. Чи вплинуть, на вашу думку, політичні події на культуру? Чи відбудуться в культурі якісь перевороти?
     
    - Для того потрібно, щоб минуло більше часу. Але, на жаль, мені здається, що культура вкотре відсунеться в Україні на задній план. Утім, для нації, для держави культура є вітриною, а за неї зазвичай беруться тоді, коли вже всі меблі всередині розставлені.
     
    - Тобто, на вашу думку, змін найближчим часом не відбудеться?
     
    - Я думаю, ні. Цей процес покращення в галузі культури і мистецтва відтягнеться доти, доки держава не визначиться, куди вона рухається. Чи буде вона олігархічною, чи все ж, демократичною. До того ж, у нас є стара проблема – офіційне мистецтво, яке поки що визначається людьми, яким вже за п’ятдесят.
     
    - Але ж ви більшe займаєтесь мистецтвом андеграунду, яке розрахованe на молодших людей?
     
    - У тому є проблема. Що значить молодих? Кауфман чи Михайло Барбарик – це люди, яким вже під сорок або й за сорок. Цей вік вважається найпродуктивнішим. Проблема, що ми є далі в андеграунді. У Львові ми не мали б бути в андеграунді, виходячи з того, які люди до нас приходять, які ми акції робимо, з ким співпрацюємо поза державними інституціями. Ми є легітимними, співпрацюємо з державними установами інших країн. А українці нас називають молодими і перспективними. І в тому є проблема.
     
    - Минулого року перед виборами у вас були суто політичні мистецькі акції. Чи буде щось подібне перед виборами 2006? Чи може „Дзиґа” відійде від політики?
     
    - Я персонально політикою займатимусь. А почав - з 2000 року, з акції „Україна без Кучми”. Але то не політика, то боротьба за свободу. Нам все одно, з ким бути разом - чи з Морозом, чи з Ющенком, чи з Юлею Володимирівною - аби тільки зламати режим, який не давав нам бути вільними людьми, вільними митцями.
     
    Щодо акцій, то, певно, ми будемо робити щось подібне, бо у нас митці є соціально активними, мають свою громадянську позицію, тобто це не митці, які займаються мистецтвом заради мистецтва.
     
    - Припустімо, що ви не будете підтримувати нинішню владу на виборах. Як ви думаєте, чи можливим буде тиск, який на вас чинився на початку 2004 року, коли вас намагалися арештувати?
     
    - Все може бути. Влада для того і є, аби намагатися нагнути людей. Це - механізм контролювання ситуації. Влада може не доходити до крайніх форм, і ми не прагнемо до них, але протистояння між владою і журналістами, митцями буде весь час, бо ми прагнемо повної свободи, а влада завжди намагатиметься контролювати ситуацію.
     
    - Як ви будете позиціонувати себе на цих виборах?
     
    - Я буду співпрацювати з „Порою”. Якщо в „Порі” все буде добре, якщо це буде здорове середовище молодих амбітних політиків, бізнесменів, то там мало б вирости нове покоління державних управлінців, які розуміли б, що менеджер є менеджером, власник є власником, а держава не має власника, тільки менеджера.
     
    - Зараз багато хто береться прогнозувати, якими будуть вибори-2006. Існує багато думок. Є ті, хто стверджує, що Україна знову роз’єднається, але тепер вже на багато маленьких шматочків, є ті, хто каже, що Україна буде єдиною. А яким є ваш прогноз на вибори-2006?
     
    - Важко сказати. Думаю, буде краще. Гірше не буде, скажімо так. Буде певна визначеність, стане зрозумілим, хто в державі яку позицію представляє.
     
    Чи стане Юлія Володимирівна прем’єр-міністром? На мою думку, на даному етапі це небажано. Далі - можливо. Вона талановитий державний управлінець. Ющенкові потрібен менеджер, який би взагалі не займався політикою, людина, яка не має політичних амбіцій.
     
    Розмовляла Радослава Чекмишева, для „Телекритики”
    e-news.com.ua

    Внимание!!! При перепечатке авторских материалов с E-NEWS.COM.UA активная ссылка (не закрытая в теги noindex или nofollow, а именно открытая!!!) на портал "Деловые новости E-NEWS.COM.UA" обязательна.



    При использовании материалов сайта в печатном или электронном виде активная ссылка на www.e-news.com.ua обязательна.