UNFPA, Фонд ООН у галузі народонаселення допомагає Україні долати наслідки сексуального насильства, пов’язаного з війною

UNFPA, Фонд ООН у галузі народонаселення є одним із ключових партнерів Уряду України з надання допомоги постраждалим від сексуального насильства, пов’язаного з війною (СНПК). Про її особливості та перспективи подальшої співпраці говоримо з Представником UNFPA в Україні Хайме НАДАЛЕМ та його заступником, старшим координатором із надзвичайних ситуацій Мустафою ЕЛЬКАНЗІ.

– Яку допомогу в подоланні наслідків СНПК Фонд надає Україні?

Хайме Надаль: – Від початку російського вторгнення UNFPA не покидав Україну, ми продовжували працювати. На початках головним нашим завданням була підтримка тих сервісів, які започаткували ще 2015 р. Це притулки, кризові кімнати, гарячі лінії, денні центри для всіх, хто потерпав від ґендерно зумовленого та домашнього насильства. Ми розуміли, що мільйони жінок і дівчат, які є внутрішньо переміщеними особами, потрапляють під вищий ризик домашнього насильства та сексуального насильства, пов’язаного з війною.

З квітня минулого року ми організували 100 мобільних бригад у 21 області України, які надають психологічну, соціальну допомогу, займаються перенаправленням до юристів і багато працюють в центрах для переселенців. Мобільні бригади соціально-психологічної допомоги працюють у координації з Офісом Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції та Міністерством соціальної політики України. За цей час такі мобільні бригади уже надали допомогу понад 160 тис. осіб, здебільшого жінкам.

Але на цьому ми не зупинилися. У квітні-травні, коли звільнили Бучу та Ірпінь і почали з’являтися жахливі історії про постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з війною, ми намагалися спершу надавати допомогу потерпілим нашими наявними сервісами. Але після переговорів, консультацій з українським Урядом зрозуміли, що така робота потребує комплекснішого підходу. Тому вирішили запустити Центри допомоги врятованим. Це унікальний сервіс, аналогів якому ні в Україні, ні в світі до цього не було.

Центри допомоги врятованим створено за ініціативи Офісу Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, за сприяння Урядової Уповноваженої з питань ґендерної політики, за підтримки UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення.

Перший Центр ми відкрили в липні 2022 р. в Запоріжжі. Тепер такі вже працюють у 11 містах, зокрема в Києві, Дніпрі, Львові, Полтаві, Чернівцях, Мукачеві, Одесі, Кропивницькому. Також перебуваємо в процесі запуску мобільних Центрів допомоги врятованим у Херсоні та Харкові. Принагідно додам, що наші фахівці вже працювали, надавали допомогу потерпілим, коли трапилося затоплення в Херсоні.

Центри вже надали допомогу 16 тис. потерпілим, у 85% випадків це були внутрішньо переміщені особи. Якщо говорити про кейси сексуального насильства, то на теперішній час маємо 108 таких випадків. Йдеться про людей, які наважилися попросити про допомогу.

– У чому полягає особливість такої роботи?

Хайме Надаль: – Тема насильства, пов’язаного з війною, сама по собі складна. Так само складною є й тема сексуального насильства. Коли вони поєднуються, то перетворюються на екстремально важку проблему і для постраждалих, і для суспільства, і для роботи з потерпілими.

На жаль, досі жінки продовжують себе звинувачувати, бояться стигматизації суспільства, це зупиняє їх у намірах звертатися до фахівців. Я мав багато розмов із психологами Центрів допомоги врятованим. Вони говорили, що жінки та чоловіки, постраждалі від СНПК, не одразу починали розповідати свої історії. Часом це відбувалося лише під час 10-го чи 11-го сеансу терапії. Бо спершу їм потрібен певний рівень довіри, індивідуальна допомога, комфорт, впевненість у тому, що все відбувається конфіденційно і вони можуть не боятися.

– До вас звернулося небагато постраждалих від СНПК. Чи відповідає їхня кількість реальній статистиці?

Хаме Надаль: – 108 звернень – це значно менше за реальну статистику. Ми не можемо називати точних цифр, наскільки більше є конкретних кейсів, наразі ми просто розуміємо, що їх чимало. Наш підхід – дати сервіси тим, хто вижив, хто врятувався, щоб постраждалі отримали соціальну, психологічну допомогу. Коли вони почуватимуться вільно, то зможуть розповісти про свій досвід.

Сервіси в Центрах передбачають фізичну присутність. Але через стигму і через те, що певна категорія людей не має можливості фізичного доступу до Центрів, ми зрозуміли, що важливо запустити онлайн-сервіси допомоги постраждалим, і створили онлайн-платформу «Аврора». Там люди також можуть отримати психологічну та психотерапевтичну допомогу, перенаправлення на локальні фізичні сервіси, наприклад, на ті самі Центри допомоги врятованим або інші, якщо така потреба виникає чи людина про це просить.

Онлайн-платформа «Аврора» створена UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення за сприяння Офісу Віцепрем'єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України, Урядової уповноваженої з питань ґендерної політики та за підтримки Уряду Великої Британії.

Попри те, що цей сервіс новий, він досить запитаний у суспільстві. Наразі маємо 424 кейси. Чверть із них стосується сексуального насильства, пов’язаного з війною. Оскільки прийом відбувається онлайн, це забезпечує високий рівень анонімності. Більше того, ним можуть скористатися люди з окупованих територій, які не мають можливості отримати необхідну допомогу – там або сервісів нема, чи люди бояться до них звертатися. І тому хоч звернень не так багато, ми розуміємо, що «Аврора» є вкрай необхідною.

– Наскільки ефективно Фонд співпрацює з українським Урядом та громадськими організаціями?

Хайме Надаль: – Я вважаю нашу співпрацю надзвичайно ефективною. Ми маємо підтримку з боку Офісу Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольги Стефанішиної та Апарату Урядової уповноваженої з питань ґендерної політики Катерини Левченко. Свідченням нашої тісної взаємодії є швидкість запуску Центрів допомоги врятованим.

Також у нас налагоджені давні зв’язки з ГО «Ла Страда-Україна», яка навіть на міжнародному рівні є дуже потужною громадською організацією. У попередні роки ми спільно запускали гарячі лінії для постраждалих від домашнього та ґендерно зумовленого насильства, а тепер до цієї тематики ще додалися послуги для постраждалих від СНПК.

Для UNFPA дуже важлива розбудова сервісів на місцях. Зараз ми працюємо з 45 муніципалітетами, містами та громадами в Україні. Ми прагнемо, щоб була налагоджена системна співпраця Уряду, громадських організацій, міжнародних партнерів у регіонах, щоб людина, яка потребує допомоги, чітко розуміла механізм її отримання.

– Чи завжди ви маєте розуміння та підтримку на місцевому рівні?

Хайме Надаль: – Це дуже залежить від місця. Десь було легко, десь – важче. Наприклад, 2015 р. ми починали працювати з темою ґендерно зумовленого насильства на Донбасі. І хтось із міських голів, громад був до цього відкритий, хтось ні. Але коли місцева влада побачила результати нашої роботи, до UNFPA почали звертатися навіть ті громади, які спершу не хотіли цієї допомоги.

Ми сповідуємо наступний підхід: інвестуємо доти, доки громада теж згодна і готова інвестувати. Перевіряємо дієвість роботи, наскільки ті сервіси, які розбудовують у регіонах, відповідають міжнародним стандартам. Навчаємо фахівців для того, щоб ця допомога була якісною.

60% українського населення мешкає в невеликих громадах, містечках. І тому для нас було важливо заручитися підтримкою Уряду, громадських організацій, щоб задовольнити їхні потреби. Але не хочу бути надто оптимістичним, бо досі є люди, які, на жаль, не знають, куди звертатися по допомогу. Останнє дослідження, яке проводилося в сільській місцевості, показало, що 60% жінок не поінформовані про це. Тому нам є ще над чим працювати.

– Наскільки добре опрацьована в світі проблема СНПК? Що нового в цьому питанні привнесла російська агресія проти України?

Хайме Надаль: – Насправді тема СНПК у світі доволі глибоко вивчена. Ми маємо приклад балканських країн, зокрема Боснії, де сексуальне насильство теж використовувалося як зброя у війні. Там надавалося дуже багато свідчень, ми знаємо майже про 5 тис. випадків. Були запущені відповідні сервіси і допомога була якісною.

В Україні тема сексуального насильства, пов’язаного з війною, дуже складна і нова, тому не до кінця вивчена. Тут СНПК дуже жорстоке, воно завжди спрямоване на знищення гідності, це бажання тероризувати людей, це жорстоке порушення прав людини. У майбутньому ми матимемо багато роботи, щоб глибинно дослідити цю проблему.

Поки що першочерговим завданням є надання допомоги постраждалим для подолання травми. І ми тісно працюємо з Урядом, з громадськими організаціями, з місцевими органами влади, щоб постраждалі не почувалися самотніми.

50 наших фахівців із різних Центрів допомоги врятованим пройшли спеціалізовані тренінги для постраждалих від сексуального насильства. Це навчання з різних аспектів надання допомоги, її стандартів, наприклад, з ідентифікації, роботи з травмою, балансу між терапією та психологічною підтримкою, кризових інтервенцій тощо. Дуже важливо навчити спеціалістів терапії, що не травмує, бо часто постраждалі через неякісну допомогу можуть травмуватися повторно.

Ми надаємо необхідні знання щодо цього юристам, соціальним працівникам, прокурорам, представникам урядових організацій. Також у Києві була Нобелівська лауреатка, іракська правозахисниця Надія Мурад, яка зустрічалася з фахівцями Центрів допомоги врятованим, ділилася своїм досвідом і вивчала наш, як ми тут, в Україні, надаємо допомогу.

– Як український досвід реагування на СНПК може бути застосований у світовій практиці?

Хайме Надаль: – Спершу треба дослідити те, що насправді відбувається в Україні. Але дуже важливими є два аспекти роботи: швидкість реагування на СНПК і комплексність допомоги. У нас є сильний кейс-менеджмент і постраждалі можуть в одному місці отримати допомогу, якої потребують, – юридичну, соціальну. Також хороша практика – це онлайн-рішення, можливо, не всюди вона може бути застосована, але варта уваги.

– Чому саме Фонд народонаселення в системі ООН займається допомогою постраждалим від сексуального насильства?

Мустафа Ельканзі: – Це один із Фондів ООН, який займається підтримкою репродуктивного здоров’я і забезпеченням протидії насильству щодо жінок, ґендерно зумовленому насильству, яке включає сексуальне насильство, пов’язане з війною. Разом із травмою це насильство супроводжується соромом, самозвинуваченнями тощо. Про це важко говорити, ділитися цим досвідом. Але СНПК водночас потребує особливого підходу в наданні допомоги, який враховує всі ці ризики – і сором, і самозвинувачення. Для UNFPA важливим є глибоке вивчення тематики, комплексність допомоги та привнесення міжнародних стандартів в Україну для надання якісної підтримки постраждалим.

Ми застосовуємо дуже важливий підхід, у центрі якого є виключно постраждалі та їхні інтереси. Надаємо медичну, юридичну та інші форми допомоги, але завжди зважаємо на те, чого бажають постраждалі. При цьому забезпечуємо повну конфіденційність і безпеку людей.

Прагнемо впевнитися, що чоловіки, хлопці, жінки та дівчата, які постраждали від сексуального насильства в умовах війни, не почуваються кинутими напризволяще, що їх підтримує і український Уряд, і суспільство, і міжнародні організації.

– Чи плануєте ви масштабувати допомогу Україні?

Мустафа Ельканзі: – Зараз ми спостерігаємо зростання кількості звернень, кількості постраждалих. Тому мусимо розбудовувати свої сервіси, гарячі лінії, онлайн-сервіси. Це потребує більших інвестицій не лише фінансових, але й зусиль із нашого боку, з боку Уряду. Ми дуже тісно працюємо з українською владою для того, щоб імплементувати наші сервіси всередину державної системи надання допомоги, щоб вони мали довготермінове продовження.

Інколи потрібні роки для того, щоб звернутися по допомогу. І UNFPA планує стільки, скільки потрібно продовжувати підтримувати постраждалих для того, щоб відновити їхній внутрішній баланс, їхній емоційний та фізичний стан.

Володимир ДОБРОТА,
Національний пресклуб «Українська перспектива»

Матеріал підготовлений у рамках Проєкту «Вистоїмо разом. Вдосконалення системи підтримки постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з війною (СНПК)». Проєкт виконує Український Жіночий Фонд у партнерстві з громадською організацією «Ла Страда-Україна» та Асоціацією жінок-юристок України «ЮрФем» за підтримки Офісу Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції й Апарату Урядової Уповноваженої з питань ґендерної політики та за фінансового сприяння Європейського Союзу.