.jpeg)
Спогади моєї бабусі про хорошого німця Франца, війну та скляну кімнату без вікон.
Мені було 5 років коли почалась війна. Ми жили всі разом: мати, моя сестра, я та два брати. У нас була велика хата. Німці мешкали там разом із нами. Вибору не було. Серед них були як злі так і хороші. Один сестру на плиту гарячу посадив за те, що та воду розлила на його сорочку.
Одного разу брати взяли шомпол (прутик, яким чистили рушницю) і збиралися на німців напасти. Але ті побачили це, вивели їх в окоп розстріляти. Був у них командир Франц. Він жив разом із нами. Хороший був. Мати молила його, щоб їх не вбивали, і він віддав наказ зупинитися. Франц казав, що як німці війну виграють, то мене, я була синьоока білявка, в Німеччину забере. Завжди говорив, коли ховати корову, якщо німці йдуть припаси забирати. Він розповів, що в нього теж маленька дитина є в Німеччині.
Одного разу нам повідомили, що батька в полон взяли. Тримали його там, де зараз Каховське водосховище. Раніше там просто Дніпро протікав. Якось німці спитали: «Хто вміє з кіньми працювати?». Мій батько вмів. За стіною конюшні сиділи полоненні. Батько прорив прохід і випустив декількох людей. Я досі пам’ятаю, як жінка, яку він врятував, після війни поверталася, і дякувала йому. Коли німці дізнались, що це тато зробив, його дуже сильно лупцювали нагайками.
По вулиці Карла Маркса полонених гнали до вокзалу, щоб вивезти. Коли людей вели, усе місто зібралось там. Мама тоді дуже боялася та плакала, а тато сказав їй: «Я все одно втечу!» . Він був тоді сильно побитий. Уся спина в шрамах від палиці.
І він все ж таки втік. З поїзда вискочив біля Чортомлика. Там тоді червона армія стояла, і він пішов до них. Нам про це повідомив один солдат.
Ордени в батька були За взяття Берліна, їх загін одним з перших зайшов в столицю Німеччини, Орден Червоної зірки, подяки від Сталіна. Після війни ми полюбляли гратися із медалями та орденами, тому більшість з них загубилися.
Він нам розказував багато історій про війну. Мені найбільше запам’яталося, що коли вони були в Берліні, зайшли в якийсь будинок, маленький дуже, а в одній з кімнат одні дзеркала замість стін, вийти неможливо було.
Записано зі спогадів моєї бабусі Ганич Майї Дмитрівни.
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
