Почему киевское «доступное жилье» стало доступным только на бумаге

В столичній житлово-будівельній вакханалії вже з'явилися афери, засновані на розрекламованій програмі влади "Доступне житло". Забудова зелених зон і конфлікти з покупцями квартир уже наявні. Не видно лише "доступності" та користі для міської громади. Насправді доступне житло у великих містах має створюватися геть іншими методами та виконавцями.
Київські новинні сайти й форуми з нерухомості вже місяць "гудуть" навколо двох будівельних скандалів. Подібні новини, на жаль, стали звичайними для Києва. Але в цих нових скандалах "є одне але": забудовником є комунальне підприємство "Спецжитлофонд", а обидва будинки зводяться за програмою Олександра Попова "Доступне житло". В Моторному провулку (№ 3А, 4, 6, 8) "інвестори" житлової новобудови звинувачують забудовника у зриві строків і вимаганні незаконної доплати. По вулиці Професора Підвисоцького, 4В будівельники вирізають дерева, збираючись "втулити" житлову "свічку" під вікна лікарні, причому в щільно забудованому мікрорайоні зі складним рельєфом і вузькими вулицями.
Йдеться про міську програму здешевлення житлового будівництва, розраховану на "бюджетників" (медиків, вчителів, тощо) та киян, що стоять у "пільгових" квартирних чергах (інвалідів, мешканців гуртожитків та аварійних будинків). Президентський градоначальник особисто й публічно обіцяв оплачувати таким покупцям "20-30%" вартості квартир. Саме заради цього "доступного житла" виділяються дорогоцінні земельні ділянки.
Кияни давно зрозуміли, що з "Доступного житла" вийде великий сором. Будинки, урочисто відкриті з "соціальними" квартирами, вирізняються підозрілою кількістю дорогих автівок у дворах. Це терпіли, поки "доступники" зносили аварійні приватні хатинки й надбудовували гуртожитки. Але затримка будівництва на три роки, "кидок" у вигляді примусу пільговиків до "додаткової угоди" і захоплення зеленої зони – це вихід КП "Спецжитлофонд" на новий рівень скандальності. Дискредитуються не лише Президент та його київський губернатор, а й ціла ідея соціального житла, по Україні загалом.
Сподіваюсь, після гучного розголосу правоохоронці розберуться в діях забудовника щодо вибивання додаткової плати (яку він вже отримав від міста у вигляді ділянки) та порушення містобудівного законодавства. Але питання має постати ширше, в соціально-економічній та стратегічній площині: як, де й навіщо той "Спецжитлофонд" створює "доступне житло"?
По-перше, будівництво пільгового (в теорії – дешевого) житла несумісне з "втулюванням" нових багатоповерхівок у щільнозабудованих центральних районах із дорогою землею. Навіть якби це було законно. Відповідно, й з ідеєю селити в один будинок заможних і "соціальних" мешканців. "Доступне" житло економічно не може з'явитися ніде, крім нових житлових масивів на околицях і в містах-"супутниках". Це буде цілком справедливо, бо більшість "бюджетників" столиці (та й інших "мільйонників") зазвичай мешкають за десятки кілометрів від міста.
По-друге, найпростіший і найсправедливіший шлях влади до "доступного житла" – продавати чи здавати пільговикам окремі квартири в уже збудованих будинках (на так званому "вторинному" ринку). З одного боку, додаткові витрати в такому разі будуть менші за вартість землі під нове будівництво, а строки отримання житла скоротяться на порядок. Адже вільних ділянок у Києві, Харкові, Львові, Дніпропетровську вже практично немає. З іншого боку, це зупинить кількарічний обвал ринку готових квартир і розподілить частину заробітку на програмі серед усіх мешканців міста. Саме такими методами, із широким застосуванням ринкових конкурентних механізмів, створюється соціальне житло в розвинених країнах.
По-третє, сумнозвісний київський "Спецжитлофонд" офіційно займається "житловим фондом спеціального призначення". Йдеться про непридатне житло та тимчасові квартири для його мешканців (так званий "маневровий фонд"). Проте з Інтернет-сайту КП "Спецжитлофонд" геть не видно такої шляхетної діяльності: там лише продаються нові квартири й здаються в оренду склади. Водночас мешканці кількох столичних будинків, які обвалилися останніми роками, вигнані на вулицю. Або, в кращому випадку, поселені коштом міської громади в сумновідомих своєю дорожнечею київських готелях.
Тому комунальні організації, що опікуються "доступним житлом", не повинні займатися жодною комерційною (в тому числі забудовною) діяльністю й розпоряджатися земельними ділянками. В іншому разі корупційна спокуса є непоборною, а суто "соціальні" завдання закидаються. Іншим містам України варто врахувати цей сумний досвід.

Источник