Україна здатна продукувати казки про світлу мрію

 

Рік тому на майдан вийшов остаточно зневажений владою народ. Такого щирого здвигу в нас не було з часів визвольних змагань. За радянських часів подібні протести мали вигляд тисячних похоронних процесій за трунами народних улюбленців. „Репетиція” майдану спостерігалася в переважно молодіжних демонстраціях у Києві на Шевченкові та одного разу раз на Франкові дні, що тягло за собою тяжкі репресії та вбивства інакодумців. І тому моє ставлення до подій річної давності не змінилося.

 

Як відомо, саме романтизм увібрав у себе в секулярній галузі кількатисячолітні ідеї боротьби з політичним свавіллям. Романтичний ідеалізм у цій царині живився передусім фольклором і середньовічною поезією. З цього почався “Штурм унд Дранґ”. Політичне візіонерство новоанглійських трансценденталістів, котрі стимулювали демократію в Америці та згодом в Європі. Не забуваймо, що ідеї демократичного поступу приходили до широкого загалу в 19 й на початку 20 ст. радше з мистецтва й літератури, а не з політологічних трактатів або, не приведи Господи, з державних документів.

 

Про це я нагадав аби підкреслити, що помаранчеві події – це здвиг кількох трендів, серед яких найважливішими є сплеск народного романтизму з оманливою візією про молочні ріки з кисільними берегами та боротьба за владу груп з цілком прагматичними інтересами, котрі скрізь і в усі часи розбігалися з інтересами етносу. І не тому, що в цих групах тільки вороги людства, а тому, що модернова економіка за умов ґлобалізму працює на суперетнічних, позаетнічних, космополітичних засадах.

 

Порядок денний буває на партійних зборах або зборах акціонерів. Вияв народного протесту – це цілісний мистецький витвір на тему революції. Мистецький твір розглядається і аналізується як цілісне явище. Так само, якщо ми говоримо про воду, то ми не можемо окремо аналізувати кисень і водень. Хоча ми знаємо, з чого складається вода і як витворюються революції. Революції мають самодостатню цінність. Метою всіх поважних виступів є здобуття того, що в культурології називається „земля Кокань”. Інші культурно-прив`язані назви – Новий Єрусалим, Небесний Єрусалим, комунізм, Місто сонця тощо. Пропп класифікував це, як „піди туди, невідомо куди, принеси те, невідомо що”. Зверніть увагу на те, наскільки органічний був витвір майдану, навіть зі своєю спонтанною музикою, гармонією. Цікаво, що вперше помаранчевий вихор майдану привабив дітей, котрих особливо важко залучати до громадських акцій. Вони вже будуть знати, що в їхньому житті був майдан. Що було світле сяйво на тлі безвиході й тупості повсякденного існування.

 

Майдан – це не тільки загальнонаціональна, а й світова подія. Виявилося, що Україна здатна не лише продукувати взірці дебілізму влади й так звані еліти, але й казки про світлу мрію. Про „блакитну мрію потомленого людства”, як писав Микола Куліш про соціялізм. Подивіться на моду на „усе помаранчове” у світі. Скільки країн почали сперечатися про пріорітет на „усе помаранчове” (приміром, Польща). І хоча всі люди конкретики (наприклад, інвестори, Інтерпол) все чудово бачать, „усе помаранчове” встигло стати брендом. Причому настільки сильним, що змусило поліційні та аґресивні держави реаґувати швидко, потужно і різко. Це, зрозуміло, колишні побратими по табору соціялізму. А в свідомості нашого народу почалося те, що потім перетворилося на розуміння реальної можливості всенародного бунту, глухе відлуння якого на повсякдень хіба лишень на піднебесній Говерлі не чутно.

 

Влада в модерновому суспільстві – це потенційний реґулятор перерозподілу ресурсів. Є, власне, дві влади: справжня влада, котру в народі називають ляльководами, й те, що ми бачимо в інтерпретації офіційно толерованих ЗМІ. Справжня влада в Україні складається з представників сфер інтересів, зав`язаних переважно на ТНК, здебільшого з російським ухилом, а також з представників різних сфер криміналітету. Їхніми репрезентаторами у ЗМІ також є різні фіґуранти. Найколоритніші – належать ще до горбачовського комсомольського призову. Серед них трапляються ідеалісти, більш-менш порядні. Вони серед еліти не затримуються. Ідеали цих останніх ідеалістів частково можуть співпадати з народними уявленнями про землю Кокань. Смішні ідеалісти завжди борються за те, щоб небо було блакитне, а трава – зелена. Так не буває, особливо в Україні, але багатьох це вабить. Доки в повітрі бриніли помаранчеві гасла, всі слухали про дикі танці, купували прапорці й радо поширювали вістки про те, що комусь вдалося десь помітити позитивні зміни.

 

Нині борці за владу вимкнули з етеру дикі танці й перейшли до співів на тему „люди гинуть за метал”. Вони зараз ділять і переділяють те, що ділили й переділяли, відколи прийшли до влади прихильники ленінських ідеалів про золоті унітази. Тільки тепер із потаємного переділу зробили карнавал. Також симптоматично. Але це вже треба читати Бахтіна.

 

Зміни полягають у зміні свідомості народу. В ігровій свідомості – це комплекс анекдотів, ігор і жартів на тему валянків, убивчих яєць, конотопської відьми тощо. Зміни полягають у тому, що моніторинґ у ЗМІ дозволив справді у національних межах показати, хто така еліта. Наша еліта – це не ті, за кого і про кого пишуть у золотих книгах, виправляючи коми, лексику і т.д., а оце все зловтішне, неписьменне, крикливе, підступне. Бо які ляльководи, такі й ляльки.

 

Щодо повсякденних позитивних змін, то це потенційна можливість пошукати альтернативу деінде, можливість апелювати до міжнародної громадськості, можливість спробувати планувати власне життя й діяльність.

 

Будь-яка влада лякається власного народу. Подивіться, як Буш спробував проіґнорувати національні катастрофи, а тоді, після першого відлуння поважних протестів, забігав по країні, імітуючи активну діяльність. У США добре відпрацьована система рейтинґів і противаг, котрі відразу позначаються на економіці, в цілому, й долі представників інтересів, зокрема. У нас тимчасовий уряд ідеалістів замінено на псевдопрагматичний кабінет під орудою волюнтаристського президента. А революції, власне, й не було, – був образ, знак революції. Це різні речі. Бо якби була революція, ми б сьогодні мали зовсім іншу державу і зовсім інші комплекси. З запари кінця минулого віку. На зміну просторікам від мікрофону прийшло б „відморожене” покоління. Зверніть увагу на реакцію цих нових претендентів на владу на екстремальні ситуації: при перших викликах до суду вони не заявляють, що за праведні свої ідеї стоятимуть з прапором і оголеними грудьми на барикадах до кінця, а тікають – в Альпи, кататися на лижах.

 

У цьому сенсі, осінні урядові пертурбації – це черговий кінець романтичним ілюзіям, котрі – на відміну від періоду до середини 50-х років – не були підтримані оружно. А групи прагматичних інтересів трохи переформувалися і розігрують звичний для себе пасьянс у власному колі при підтримці поточної політології й політтехнології. Бо нинішні партії, фракції і об`єднання – це метафори груп економічних інтересів.

 

Ні в Києві, ні в Україні жодного громадянського суспільства немає. Спочатку, після розвалу імперії, у державі має відстоятися каламуть. Суспільство має відновитися й нормально структуруватися за нових умов, а вже потім буде громадянське суспільство. Якщо встигне витворитися.

 

Про яке громадянське суспільство можна говорити за умов непередбачуваних економічних і загальноцивілізаційних еволюцій, відсутності загальнодержавної перспективи, бракові справжнього самоврядування, незалежного судочинства, самостійних і боєздатних профспілок? В нашому первіснонакопичувальному стані про громадянське суспільство говорити зарано, хіба що на семінарах про чужий досвід. І за чужі гроші.

 

Я не розчаровувався в ідеалістах ніколи, бо вони завжди цікаві, як мистецький витвір. Тим більше, що у нас цей витвір був по-українськи дуже гарний. А пост-ідеалістичні події не можуть ні зачаровувати, ні розчаровувати. Це знову знайомі реалії української руїни й криміналітету. Крім того, час зрозуміти, що народ, частинкою котрого я маю честь бути, у нас живе з владою у паралельних світах.

 

Якщо зважитись на прогноз, то можна сказати, що:

 

∙це кінець національного романтизму;

 

∙це початок надзвичайно болісного суперетнічного переформування на об`єктивно чужих українству, але неуникненних засадах;

 

∙це швидкий перехід від перефарбованих посткомуністичних і комсомольських структур до прагматики середнього і малого бізнесу до тридцятих-п`ятдесятих років того сторіччя;

 

∙разюче зростання конфліктності серед населення через нерозв`язність наразі економічних проблем, як це відбувається і в будь-якій інший період суперетнічного переформування;

 

∙катастрофічне зростання розламу між українською культурою і поточною цивілізацією, що вже об`єктивно призводить до трансформації першої, тобто, до вироблення нової культури віртуального суперетносу, що мало пов`язаний з попереднім історичним дискурсом.

 

Юрій Таран, ДИАЛОГua