"Велика неолітична революція"

Залучати виборців до співпраці чи "полювати" на них? Вибір - за учасниками перегонів-2006

 

Наразі відбулися з'їзди практично всіх головних діючих осіб майбутніх виборів до Верховної Ради України. Стало відомо про принаймні попередній склад перших п'ятірок та десяток у списках цих блоків, стала зрозумілою головна стратегія фаворитів парламентських перегонів, розклад сил. Очевидними стали головні ідеологічні переваги та слабкості, в принципі, очікуваними мають бути і подальші інтриги виборчої боротьби. І, відверто кажучи, все побачене, почуте з артикульованого вітчизняними політичними "небожителями" не викликає не лише великих сподівань, а й значних поточних емоцій.

 

Знаковим є той факт, що ситуація, яка склалася, ймовірно, цілком влаштовує усіх основних учасників виборчих перегонів. Це можна прочитати і по впевнених у завтрашньому дні "нашоукраїнських" функціонерах, по бойовому настрою в рядах БЮТ, задоволеному телеобразу Януковича і оптимістичному виразу обличчя Ахметова, який нарешті де-юре увійшов до керівництва "регіоналів".

 

Досить промовистим є той знакоряд, яким оперують у політичних розрахунках політтехнологи і політики. Якщо відкинути лірику, то усі схеми будуються на порівнянні із 2002-м або 1998-м роком, так само, як в радянські часи прийнято було усе порівнювати з показниками року 1913- го. Позиціонування політичних сил та їхніх чільників відбувається за такими ж схемами. За цими моделями політик А нині займає позицію політика Б зразка 2002 го року, політик В - позицію політика Г зразка 2002 го і, частково, позицію політика Д зразка 1998 го. Партія Х, відповідно,діє за схемами партії У зразка 2002 го, а партія Z - за схемами U 1998 року і т.п. Очевидно, це все дуже подобається політтехнологам, які вийшли на жнива парламентських виборів, і політикам, зачарованим науково оформленими фразами, що досить розумно звучать і, вкупі зі схемами та діаграмами комп'ютерної графіки, справді вражають уяву. Оскільки подібна ситуація влаштовує усі групи персонажів нинішнього політичного дійства, то питанням, як це все співвідноситься із реальністю політичних процесів в Україні, вочевидь, ніхто з них особливо не переймається. А даремно.

 

Згаданий підхід до моделювання виборів 2006, що базується на простій просторово-часовій екстраполяції, відомий у професійних колах як побудова референтних моделей.

 

Референтні моделі, разом із експертними та розрахунковими, складають завершений спектр можливостей апріорного аналітичного дослідження та проектування різноманітних явищ і процесів - у науково-технічній, бізнесовій, політичній та багатьох інших галузях. Референтні моделі, як і експертні та розрахункові, мають свій спектр використання, але мають і межі коректного (а отже, - виправданого і достовірного за результатами) використання. Проте референтні моделі мають ще одну особливість, яка за останнє десятиріччя зробила їх досить одіозним явищем, своєрідним знаряддям "диявольської спокуси". На відміну від експертних, референтні моделі є легше осяжними в обґрунтуванні, оскільки лінійно апелюють до цілком конкретних фактів, що вже мали місце. Водночас вони, на відміну від розрахункових, мають мінімум на порядок меншу собівартість розробки за умов ілюзії достовірності. Ще одним аргументом на користь широкого і не завжди виправданого застосування референтних моделей у різних галузях є той печальний факт, що їх використання не вимагає високої кваліфікації та інтелектуального напруження як з боку замовника, так і з боку виконавця досліджень...

 

Зрозуміло, що галуззю, яка, з причини найбільшої практичної зацікавленості, має найбільший, в тому числі і негативний, досвід їх використання, є економічна галузь, зокрема бізнес. Так от, досить високий відсоток (за деякими даними - до 50%) проектів із застосування новітніх методів апріорного проектування в бізнесі не можуть похвалитися успішністю. Мало того, тільки за останні п'ять років у число "неуспішників" встигли потрапити такі великі корпорації, як IBM, Dell і Microsoft, яким завдано тільки прямих збитків від їх проектів у кілька мільярдів доларів кожній. Це при тому, що жодну з цих корпорацій не можна вважати відсталою у сфері інформатики й новітніх методологій. Причиною фіаско стало повсюдне й необґрунтоване застосування фахівцями референтних моделей при здійсненні різних рівнів та етапів організаційних проектів. Тобто штучне впровадження якихось шаблонних інформаційних моделей, моделей ділових процесів і моделей організаційних.

 

Дійсно, навіть якби організація (незалежно від того, політична партія це чи корпорація), у якій впроваджуються неадаптовані референтні моделі (організація-реципієнт), була б точнісінько такою, як і організація-донор, то навряд чи ці дві організації працюють у тих самих умовах зовнішнього середовища. Існує не тільки відмінність середовища за місцевістю, але й за часом. Навіть якщо обидві однакові організації працюють в одній галузі й перебувають в одній споруді, то за час перенесення референтної моделі від донора до реципієнта усі елементи зовнішнього середовища вже змінилися. У найкращому разі реципієнт опиниться в ролі "вічного наздоганяючого", а в гіршому - у ролі одіозного персонажа з відомої казки, який переніс референтну модель побажання "носити вам - не переносити" із ситуації внесення в будинок товарів у ситуацію винесення з будинку небіжчика... Однак у реальному житті зовнішні обставини набагато жорсткіші. Застосування неадаптованих референтних моделей подібне, наприклад, заміні (в польоті) в літаку Ан - 12 двигуна на двигун від Боїнга-747. Або навпаки - нема різниці.

 

Явище неправомірного використання референтних моделей, що призводить до втрат та краху, в бізнесовій діяльності навіть одержало досить дотепне визначення - "караоке-бізнес", тобто бізнес під чужу мелодію. За аналогією можна дати визначення і нинішньому явищу механічного застосування референтних моделей у виборчій кампанії до ВР-2006: "караоке- політика" - політика під чужу дудку. Відтак нескладно спрогнозувати і наслідки провадження "караоке-політики". Вона не буде успішнішою за результати "караоке- бізнесу".

 

За принципом "караоке- політики" відбувається і праця на електоральному полі. Вже підраховано, що блок А візьме 18,5%, блок Б - 17%, блок Д - 12% тощо. Водночас робота з реальними виборцями залишається на рівні шоу на подіумі. Використання нових гуманістичних технологій рівноправної співпраці з виборцями, які були вельми очікувані після помаранчевої революції, залишають бажати кращого. В першу чергу це стосується застосування актуалізаційних технологій "залучення" виборця, заснованих на спільній і прозорій діяльності задля досягнення спільних цілей, замість традиційних маніпуляційних технологій, заснованих на створенні уявних вражень у виборця, - а тому на прямому ошуканні його. Актуалізаційні політтехнології є не лише новішими, а й більш гуманними, оскільки запроваджують у суспільстві взаємостосунки, засновані на правдивості та відкритості - головних засадах сьогоднішнього відкритого суспільства. Дуже важливим тут є той факт, що реалізація актуалізаційних політтехнологій фактично неможлива без участі тих чи інших громадських або інших недержавних організацій. Оскільки лише такі організації здатні концентрувати та реалізовувати конкретні устремління та вимоги різних груп суспільства.

 

Проте попри спроби практично усіх головних політичних сил створити перед виборами активні громадські об'єднання, спрямовані на вирішення актуальних суспільних проблем, ця діяльність так і не перетнула ту тонку грань, що відділяє справжні актуалізаційні технології від суто маніпуляційних. Занадто відверто "під вибори" утворюються та активізуються ці громадянські акції. Занадто по-комсомольськи формально працюють їх активісти. За цим усім чітко видно, що фактично увесь вітчизняний політикум розглядає виборців лише в якості безликого електорату, своєрідного природного ресурсу, ресурсу незмінного та невичерпного, який "приріс" до тих чи інших політичних ідей і який залишилося лише поділити та "зібрати" чи "вполювати".

 

Це не є результатом чийогось злого наміру, вияву якихось демонічних сил на кшталт "руки Москви" або мафії. В основі описаного - методологічна й концептуальна неозброєність, по суті, сліпота й безпомічність наших політичних мужів перед завданнями сьогоднішнього дня. Подібне вже траплялося в історії людства. За дуже віддалених від нас часів неоліту склалася драматична ситуація. Наші пращури жили з того, що полювали й збирали все їстівне, що давала природа. Поступове вдосконалення технологій і знарядь такого господарювання призвели до цілковитого виснаження природних ресурсів. Простори нашої планети буквально знелюдніли. Зникло близько 90 відсотків населення. Почалося повсюдне людожерство, яке вкоренилося як елемент культури.

 

Від повного краху й вимирання людство врятувала дуже проста, але революційна ідея. Щоб мати якийсь ресурс у достатній кількості, треба дбати про його відновлення й докладати до того працю. Завдяки цій ідеї і сталося те, що потім названо "Великою неолітичною революцією". Вона повністю змінила світогляд первісної людини, його не тільки господарські, а й інші стосунки, призвела до виникнення цивілізації в сучасному розумінні. Вже в рамках цієї революційної концепції виникли технологічна революція, культурна революція, процеси державотворення й усі подальші цивілізаційні досягнення, врешті-решт - перехід до постіндустріального й інформаційного суспільства.

 

Паралелі між діями людини дореволюційних неолітичних часів і сучасних українських політиків очевидні. Вони мають спільні концептуальні засади - жити сьогоднішнім днем. Зберемо, вполюємо те, що бачимо, а що буде завтра - побачимо завтра. У наших умовах це шлях до вичерпання ресурсів економіки і політики України. Ритуальне поїдання ворогів за часів неоліту сучасний політикум замінив ритуальним поїданням (поглинанням) слабших політичних утворень.

 

Як і за часів неоліту, поліпшити становище не можна вдосконаленням знарядь полювання на партії, електорат і самої системи полювання. Треба міняти саму концепцію, методологію, від полювання переходити до культурного господарювання - тобто здійснити в Україні "велику неолітичну революцію" в політичній царині.

 

За даними одного з останніх соціологічних опитувань, вже на сьогодні 9,2% виборців готові прийти на вибори і проголосувати проти усіх. Це є не чим іншим як реакцією громадян на спроби механічного маніпулювання ними - полювання за їх голосами на виборах. Це означає, що електорат політиків "старонеолітичного" мислення скорочується як шагренева шкіра, і "велика неолітична революція" в політичній царині вже на часі. Проте зазначені цифри означають іще дещо. Як вказує досвід досліджень політичних процесів у ХХ столітті, для успіху революційних процесів достатньо невдоволення 10% громадян. Отже, ситуація, сприятлива для політичних змін, фактично визріла. І якщо з'явиться відповідна політична сила (нова чи "прозріє" одна з вже існуючих), то суспільна енергія неминуче актуалізується в потужні суспільно-політичні збурення або у відповідну підтримку на виборах до ВР, що зовсім змінить парламентську мапу-2006.

 

Віктор Каспрук, День