У березні — річниця проголошення Карпатської України

76 років тому, у березні 1939 р., українці на Закарпатті стали першим у міжвоєнній Європі народом, що не змирився із анексією, а зі зброєю в руках став на захист своєї свободи від агресії сусідніх держав.

Український інститут національної пам’яті звернувся до медіа, органів державної влади та місцевого самоврядування з пропозицією відзначити 15 березня День Незалежності Карпатської України та вшанувати пам'ять її оборонців, які у 1939 році стали на захист проголошеної української державності на Закарпатті проти військ авторитарної Угорщини.

В ніч на 15 березня 1939 року у місті Хуст була проголошена незалежність Карпатської України. Тієї ж доби союзниця гітлерівської Німеччини Угорщина розпочала загальний наступ. Незважаючи на героїчний збройний опір нечисельних загонів Карпатської січ, ворога зупинити не вдалося і Карпатська Україна була окупована.

Карпатська Україна є прикладом прагнення українців до розбудови державності навіть у несприятливих зовнішньополітичних умовах. Українці на Закарпатті стали першим у міжвоєнній Європі народом, що не змирився із анексією, а зі зброєю в руках став на захист своєї свободи від агресії ворога — вважають в Українському інституті національної пам’яті.

“Українські землі перебували в епіцентрі подій впродовж Другої світової війни. За відсутності власної держави українці часто були змушені воювати за чужі інтереси, тому Друга світова стала однією з найбільших трагедій в Україні у ХХ столітті, — говорить Голова УІНП Володимир В’ятрович. — Лише в структурах українського визвольного руху, зокрема у Карпатській січі та Українській повстанській армії, вони мали можливість боротися за незалежність. Завдяки людям, що стали на захист своєї землі у вкрай несприятливих умовах, сьогодні спротив агресору чинить українська держава — наша армія та все суспільство. І це є найпевнішою запорукою того, що трагічні події минулого більше не повторяться”.

Український інститут національної пам’яті розробив інформаційні методичні матеріали, у яких наведено історичну довідку, перелік публікацій, а також список науковців, що спеціалізуються на тематиці Карпатської України.

Український інститут національної пам’яті на урядовому рівні відповідає за відновлення історичної пам'яті та подолання наслідків тоталітарного минулого в суспільстві.

Історична довідка:

Територія Закарпаття під назвою Підкарпатська Русь увійшла до складу Чехо-Словацької Республіки після завершення Першої світової війни. У 1938 році чехо-словацька влада пішла на поступки самостійницьким вимогам українців, і 11 жовтня в Ужгороді постав перший автономний уряд Підкарпатської Русі, який невдовзі очолив Августин Волошин – греко-католицький священик і директор учительської семінарії.

Для захисту краю 9 листопада 1938 р. в Хусті була створена Організація народної оборони «Карпатська січ», що нараховувала 10-15 тис. членів, з яких військовий вишкіл пройшли 2 тис. осіб. В рамках Карпатської січі функціонували жіночі відділи.

В ніч на 14 березня 1939 р. перші угорські підрозділи вступили на територію Карпатської України. Тоді ж А. Волошин проголосив Карпатську Україну незалежною державою. Рішення було закріплене на засіданні Сойму 15 березня 1939 р., який також обрав Волошина президентом та затвердив державні символи (синьо-жовтий прапор, гімн «Ще не вмерла Україна» та тризуб св. Володимира Великого у сполученні з гербом Закарпаття). 15 березня Будапешт запропонував Хусту включити територію Карпатської України до складу Угорщини. Волошин відмовився, тож угорці вирішили атакувати.

Найбільш кровопролитні зіткнення відбулися на Хустському відтинку фронту, кульмінацією став бій на Красному полі 16 березня 1939 р. Тут карпатські січовики разом з українцями чехо-словацької армії та молоддю зі Севлюської учительської семінарії організували оборону проти регулярної угорської армії з танками, літаками, артилерією та важкою зброєю. Їм вдалося вдень затримати агресора, проте вже ввечері столиця Карпатської України впала. Наступного дня угорці захопили Рахів, в 18 березня був взятий останній пункт оборони січовиків – Воловець. Проте із повною окупацією боротьба не завершилася: потужний партизанській рух діяв до кінця травня 1939 р., а поодинокі підпільники – до січня 1940 р.

Загалом під час окупації території Закарпаття угорськими військами збройні сили Карпатської України провели близько 22 великих і малих боїв. Утрати січовиків у них становили до 1,5 тис. осіб убитими, пораненими та полоненими. Втрати противника склали від 100 до 200 убитими та до 500 пораненими. Після поразки Карпатської України ще 4,5 тис. патріотів стали жертвами угорського терору.