Україна нині у тренді. Зараз багато можна почути про Київ, трохи про Донбас, але геть нічого про Західну Україну, яка колись входила до складу Австро-Угорщини. Саме цей невідомий більшості з нас край пропонує відкрити Ганна Герман у своєму чудовому романі «Дівчинка і косміти», бездоганно перекладеному поетом Атанасом Ванчевим де Трасі.
Ганна Герман народилася на заході України – країни, яка вже рік не сходить з перших шпальт і найчастіше з дуже трагічних причин; авторка – політик і журналіст – змальовує у своєму романі еволюцію добре відомого їй світу, за змінами в якому спостерігала або на власні очі, або могла чути про них від власних родичів, охопивши таким чином ціле століття. Оповідь тягнеться від часів, коли її край був далекою провінцією вже покійної австро-угорської імперії, до сьогодення, коли він перебуває у складі незалежної України.
У першу чергу у «Пірамідах невідимих» заворожує здатність автора простежити перетворення цілої нації, зосередившись на невеличкому мікрокосмі, навіть на окремих деталях цього мікрокосму.
Завдяки письму, подібному до живопису пуантилістів, авторка поволі відкриває свій світ, його звичаї та тяжкий шлях крізь віки. Часом пригадується славетний роман Марселя Жуандо «Шамінадур» – відверта хроніка життя містечка у центрі Франції, де відкриваєються і вивчаються всі таємниці, втілюючись, зрештою, у портрет самої Франції та певної доби.
Авжеж, ідеться про різні місця, але на мій погляд, у цьому сенсі амбіції Герман ширші: якщо Жуандо прагнув горизонтальності в своїй оповіді, то вона намагається помістити своє бачення України у часі і просторі… адже українське містечко, розташоване у глибокій провінції, зазнало історичних негод не менше, ніж містечко у самому серці Франції, навіть якщо вони оминали його, як вода оминає качине пір’я.
Роман Герман – це справжня хроніка, навіть якщо явна хронологія відсутня. Хроніка змін ментальності, хроніка незмінності людських уявлень, хроніка зрадливостей життя, хроніка людей, підвладних історії, людей, які ніби пливуть у човні річкою історії. Тут стільки знедолених людей, єдина радість у житті яких – вечеря та сон – і які знають, що обертатимуться в колесі рутинної праці, що ніколи не забезпечить їм гідного життя. Але достатньо й тих, хто намагається подолати свою сумну долю. Ніби у реалістичному репортажі ми бачимо алкоголізм, хвороби, стосунки між родичами. Бачимо, як світ селян поволі змінюється, як постає освіта, як вони відчувають поклик великого міста, де можна заробити на ліпше життя, відчуваємо, наскільки важливі тут роль жінки та релігії (католицької, звісна річ, адже цей старовинний край тривалий час був під австрійцями), прихований опір радянській владі.
В інших розділах ідеться про світ до Другої світової війни, присутність та зникнення деяких етнічних меншин, опір партизанів радянському режиму, репресії проти них та, нарешті, прогрес, принесений двадцять першим століттям… і все це на маленькому клаптику землі, посередині якого тече річка – водночас і благо і горе; її береги – святе місце, де минає вся історія краю.
У глибоко реалістичному романі йдеться про появу нового покоління, дітей тих, хто залишив Україну під час Жовтневої революції або ж наприкінці Другої світової війни з політичних міркувань. Яскравий приклад – юний отець Борис.
Ганна Герман майстерно змальовує перипетії нової хвилі еміграції – тимчасової, яка виникла винятково з меркантильних міркувань. Навіть якщо українцям, які вирушають працювати за кордон, платять мало, зарплатня, яку вони там отримують, може, якщо правильно нею розпорядитися, зробити їх заможними людьми або ж, якщо швидко розтратити, повернути до ще більших злиднів.
Нужденність і бідність для багатьох – лише питання вибору. Адже якщо нужденність часто призводить до розколу в родині, то бідність, здолати яку можливо тільки коли борешся проти неї, може перетворитися на справжній цемент у родинних стосунках.
Тож можна побачити цілі родини, кілька поколінь яких тісно поєднані переважно через наполегливе прагнення жінок до збереження давніх звичаїв. Змальовуючи боротьбу за владу між свекрухами і невістками, описуючи жорстокість у родинах, викликану здебільшого пияцтвом, Ганна Герман сягає вершин своєї майстерності. Їй вдається викрити усі вади та показати, що викорінити їх можливо шляхом надання більшої ролі освіті.
Не намагаючись подати ані похмурий портрет, ані ідилічний краєвид України, Ганна Герман впевнено картає корупцію, авантюризм, зловживання допомогою інших держав та міжнародних організацій – усе те, що підриває сили та глибоко вражає душі українців. Саме тому цей роман не лише вирізняється вишуканістю і оригінальністю стилю, а й вражає потужним закликом до співвітчизників зібратися з силами та боротися за краще майбутнє.
e-news.com.ua