У будь-якого сучасного міста, в тому числі Києва, є свої традиції, своя культура і колорит. Місто артикулює свої правила й норми співжиття, дотримуючись яких загублена українська освічена людина – почувається ще загубленішою.
Якесь образливе, огидне відчуття породжує в житті людини «сміттєва проблема». Дещо наче комплекс власної неповноцінності. І це зрозуміло. Адже багатьом хочеться жити у чистоті, відчувати, що навколо також живуть люди виховані, акуратні, інтелігентні, освічені. І звичайно ж, ризикну спрогнозувати, 60-70% мешканцям столиці України буде приємно, коли Київ відповідатиме таким критеріям та стандартам. Реальність поки зовсім інша. Істинно: уявимо хату, яка зовні має більш-менш пристойний вигляд. Та ось відчиняються двері і в ніздрі б’є спертий дух давно не провітреного помешкання. Хата не метена, посуд не митий, павутиння заснувало кутки. Дерев’яна підлога розсохлася, зі стелі сиплеться порох. Та хата – нагадує інколи нинішній Київ. І цих фантазій важко буває позбутися. Недостатній рівень культури, морального виховання і освіченості частини київського населення (особливо молоді!), їх байдужість по відношенню до праці двірників та прибиральниць, й нарешті до самих себе – впливають не тільки на загальний стан забруднення навколишнього середовища та прибудинкових територій, вулиць, парків, доріг, підземних переходів, а й створюють подальші передумови для сміттєвого варварства. Безперечно заслуговують критики й робота ЖЕКів, профільних комунальних підприємств, районних держадміністрацій, які цілком очевидно, що поки не можуть впоратися з існуючою проблемою чи хоч якось її послабити для городян.
Коли на зупинках громадського транспорту чи біля численних комерційних кіосків, у переходах біля метро, які давно перетворилися на брудні базари, побачите сміття і бруд – мимоволі спадає думка, що ми живемо в анархічному суспільстві, де вуличні сміттєзвалища, численні рекламні наклейки у метро, на зупинках громадського транспорту, на дорожніх парканах і стовпах електромереж – стали невід’ємною складовою міських пейзажів. А якщо додати сюди старі, брудні розмальовані трамваї і стіни підземних переходів – картина взагалі виглядає, як у пекельному місті. Дожилися!
До речі, про трамваї, які їздять маршрутами Лівого берега. Вони здебільшого у жахливому стані, як в технічному так і естетичному плані та небезпечні в експлуатації. Недарма нерідко чути від киян, що тут треба перевозити не людей, а тварин. Може слід було б голові КМДА О.Попову і керівникам КП «Київпастранс» давно з’їздити у Вінницю й подивитися у якому відмінному стані швейцарські трамваї, що надходять у місто,як благодійна допомога з цієї альпійської країни. Незайвим буде запозичити досвід, як вінничани дбають про рухомий склад тролейбусів. А також вирішують «сміттєві проблеми» Коли в місті є кваліфіковані владні управителі та фахівці, корупція не превалює у повсякденному побуті, виконуються закони – то й людям живеться значно краще, комфортніше,надійніше. А головне вони завжди підтримуватимуть таку владу. Загальновідома аксіома.
Окреме зауваження і по тролейбусах київських маршрутів №29, 30,31, які зв’язують Петрівку з Троєщиною й Воскресенкою, а також маршрутів №37 і 37-а, що їздять з Лісового масиву на Троєщину. Складається враження, що усередині вагонів взагалі ніколи не прибирають і не миють підлогу, навіть влітку. Частина сидінь пошкоджена, порізана та розмальована. А хіба у депо не повинні дбати про вирішення цих проблем?
Поруч з Лісовим ринком (поряд з метро)більшість території в антисанітарному стані, на зупинках транспорту повно сміття і великих наметів з чорного снігу. І схоже, що до цього немає нікому діла. Упродовж Лісового проспекту біля безлічі комерційних кіосків та численних стихійних базарів можна спостерігати чималі купи різноманітного сміття. Як до речі і по пр..Маяковського на Троєщині. Чимало запитань і до масиву Відрадний, який розташований у Солом’янському районі. Брудом, сміттям, будівельним хламом відзначаються окремі мікрорайони Воскресенки (Дніпровський район). І цей перелік можна продовжувати…
Не можна далі таке терпіти, громадо! Київ – столиця України, її обличчя і візитна картка. Втрата накопиченого століттями естетичного й культурного капіталу Києва, його природної першооснови (без сміття!!)- загрожує міжнародному авторитету України і, одночасно, порушує внутрішню систему ідеологічних та моральних цінностей нашого народу.
У будь-якого сучасного міста, в тому числі Києва, є свої традиції, своя культура і колорит. Місто артикулює свої правила й норми співжиття, дотримуючись яких загублена українська освічена людина – почувається ще загубленішою. Тили її незахищені. У цьому відмінність нинішньої ситуації. І саме цього не можна далі допускати !
e-news.com.ua