Завдяки чи всупереч?

Курултай про ставлення до України, влади та виборів

 

Днями, як уже писав "День", у Сімферополі відбулася IV сесія IV курултаю кримськотатарського народу. Курултай визнав масову депортацію кримських татар 1944 року актом геноциду і засвідчив: у національному русі кримських татар починається новий етап. Одним із важливих пунктів порядку денного сесії було питання про ставлення та форми участі кримських татар у майбутніх виборах.

 

 

Кримськотатарський народ - важлива та дисциплінована частина електорату. У Криму виборці - кримські татари становлять понад 10% списку, а тому давно триває боротьба за їхні голоси. Традиційно, ще з часів В'ячеслава Чорновола, і зрозуміло чому, кримські татари йдуть у політичному блоці з Народним Рухом України, в тому числі й під час виборів. У перші роки репатріації народ мав квоту в розмірі 14 місць у кримському парламенті, сьогодні її немає, але завдяки діловим якостям кандидатів у парламент автономії вибрані семеро депутатів, а в середньому по радах усіх рівнів депутати від кримських татар становлять уже 14% їхнього складу. Особливо багато їх вибрали в районах компактного мешкання - Білогірському та Бахчисарайському. Вважається, що кримські татари голосують так, як їх закликає голосувати курултай, однак на практиці не все настільки однозначно.

 

Наприклад, з'ясовано, що на минулих виборах багато кримських татар голосували і за альтернативного кандидата. Чим далі, тим середовище виборців кримських татар, як і будь-якого народу, стає більш поліфонічним: хоча більшість довіряє курултаю та меджлісу, але є виборці, які віддають свої голоси і за кандидатів НДП, і за Російський блок, і за соціал-демократів, і навіть за комуністів, хоча, треба бути справедливим, - це досить незначна частка. Тепер курултай закликав народ голосувати знову за блок "Наша Україна", до якого увійшов НРУ, але що все буде саме так, немає жодної гарантії, люди визначатимуться самі. Утім, стверджують аналітики, у голосуванні кримських татар спостерігається тенденція до того, що чим менше держава вирішує їхніх проблем, тим менше голосів отримує партія влади, тим сильніше протестні настрої, тим більша тяга до власної автономії...

 

 

Справді, раніше думали, що курултай і меджліс як органи захисту національних інтересів кримських татар існуватимуть років десять, поки не вирішать проблем народу. Але і через два десятиріччя доводиться визнати: сьогодні національний рух кримських татар, створений у тоталітарному СРСР, усе ще продовжує існувати в демократичній, як ми вважаємо, Україні. Однак він вельми змінився. Слід визнати, що він переживає, напевно, третій етап. Перший етап - це боротьба з КДБ і радянським тоталітаризмом, під час якого рух зміцнів і отримав досвід як конспірації, так і відкритих і ненасильницьких методів боротьби за свої права у світовому масштабі, що визнала та підтримала світова спільнота.

 

Другий етап - період безмежної віри в демократичність України, надія на те, що вона вирішить усі проблеми народу. Третій етап - період певного розчарування та нової мобілізації для боротьби з українськими чиновниками. Відкладаючи вирішення проблем народу, намагаючись ухилитися від них, недосвідчені українські органи влади часто просто не уявляють собі, з явищем якого порядку та якої якості вони зіткнулися. Тому вже на третьому етапі зі складу курултаю та меджлісу виділилося радикальне крило учасників національного руху, що висуває органам влади дедалі більше претензій із приводу того, що проблеми народу просто консервують. Сьогодні вони стверджують, що ставлення до кримських татар України, по суті, не дуже відрізняється від ставлення Росії до чеченців, із тією різницею, що кримських татар не знищують силою зброї. Тоді як кримські татари - це практично єдина в Криму організована політична сила, яка відкрито підтримує прогресивні демократичні зміни в Україні та її прагнення до інтеграції у світову спільноту.

 

Звісна річ, що в національного руху кримських татар у відповідь на тривалий "пасивний опір" України з'явилися нові риси. Черговий курултай не просто визнав депортацію актом геноциду - багато хто наголошував, що "геноцид триває й в Україні". І навіть якщо депортацію і подальші десятиріччя органи влади в Україні поки що не визнають актом геноциду, то кримські татари мають усі шанси отримати підтримку в цьому питанні в міжнародних організаціях. По- друге, рано чи пізно, якщо українська влада опиратиметься вирішенню їхніх проблем, кримські татари перейдуть від визнання їхньої депортації геноцидом до вимог реституції. Є багато в тому числі й архівних свідчень про те, що влада вже неіснуючої країни, яка, до речі, має своїх правонаступників, відібрала в народу, за різними даними, від 25 до 80 тисяч будинків, уже складений реєстр національних бібліотек, що існували в 1944 році, клубів, мечетей, колгоспів, ферм, кладовищ, музеїв, азизів (священних об'єктів). В архівних актах приймання майна, що залишилося після депортації, перераховане все покинуте в опустілих подвір'ях: кількість худоби, меблів, припасених овочів, фруктів, борошна, одягу, також антикваріату, цінних і раритетних речей. Поки сяк-так вирішували проблеми кримських татар, вони не говорили ні про національну державність, ні про реституцію, але коли все застопорилося, звісно, народ мимоволі згадує всі свої права.

 

Але не можна зображати кримських татар сепаратистами - ніхто з них не бачить майбутнього Криму та своєї національної автономії поза Україною, звісно, за дотримання їхніх прав і демократичності країни, без повернення до чогось на зразок СРСР. Приєднання Криму до Туреччини, як і заявки про створення незалежної кримськотатарської держави, - міфи, нереальні як із геополітичного, так і з економічного погляду. З іншого боку, приєднання Криму до Росії - реальна загроза не тільки кримським татарам, а й усім українцям. І з цього погляду, як і з усіх інших, об'єктивно Україна зацікавлена в якнайшвидшому вирішенні проблем кримськотатарського народу. Ніхто не вимагає від влади України рекламно- демонстративних кроків, постанов зі зміни статусу автономії, але вирішення нагальних проблем народу - обов'язок влади. У тому, що кримськотатарську проблему вирішать, не сумнівається ніхто у світі. Національний рух, що півстоліття успішно протистояв могутньому тоталітаризму СРСР, безсумнівно, доб'ється свого. Але її можуть вирішити двома шляхами: або завдяки волі влади України і з її допомогою, або всупереч волі влади України, і саме цей факт визначатиме ставлення кримських татар до України та до її корінного народу. "Українські органи влади просто не знають, як вирішити проблему кримських татар, і бояться щось робити", - говорили на курултаї. Однак час працює вже проти України, і це заганяє нас як країну в невигідне становище. Тоді як будь-яке, поступове та поступальне, вирішення проблем репатріантів усуватиме наявні непорозуміння та загрози.

 

Микита Касьяненко, Газета "День"