З 1 січня 2006 року відновлено поняття державної соціальної гарантії з оплати праці – мінімальної заробітної плати

Сьогодні ми можемо констатувати, що маємо певний здобуток на шляху реалізації завдань, поставлених ІУ з’їздом ФПУ в сфері оплати праці.

Мова йде про відновлення раніше діючої (до 2000 року) норми щодо поняття (сутності) мінімальної заробітної плати як державної соціальної гарантії, а саме, з 1 січня 2006 року до мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Тобто розмір мінімальної заробітної плати фіксує місячну ставку, оклад. Цього настійливо добивалися профспілки.

Законодавче закріплення цієї норми відбулося у листопаді 2004 року, коли Верховною Радою України було прийнято Закон України № 2190-ІУ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”. Правда, з ініціативи Президента України термін введення його було встановлено з початку 2006 року.

До історії проблеми. Закон України від 01.06.2000р. № 1788-ІІІ “Про встановлення мінімальної заробітної плати на 2000 рік” мав особливість - одночасно з підвищенням розміру мінімальної заробітної плати з 1 липня 2000 року до 118 грн. на місяць було внесено суттєвих змін до Закону України “Про оплату праці”.

Тоді нового змісту набуло поняття мінімальної заробітної плати у зв’язку з включенням до мінімальної заробітної плати переважної більшості видів доплат, надбавок, заохочувальних та компенсаційних виплат, премій (не включалися доплати за роботу в надурочний час, у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах праці та на роботах з особливими природними географічними і геологічними умовами підвищеного ризику для здоров’я, а також окремі види премій, матеріальна допомога). Це зумовило не тільки практичне звуження кола працюючих, яким дійсно було підвищено зарплату, але й “перекоси” в оплаті праці.

До цього профспілки майже три роки (з вересня 1997 року) за підтримки Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики і праці стримували спроби Уряду внести зміни до законодавства щодо оплати праці, які явно звужували права людини праці. Але Верховна Рада України підтримала позицію Уряду, тим самим спрацювавши на його інтереси, а не на потреби людини праці.

Тоді профспілки розцінили прийнятий парламентом закон як крок до зниження рівня державної гарантії з оплати праці, як намагання перекласти економічні негаразди країни на плечі трудящих. Про це йшла мова у Зверненні ФПУ до Президента України у липні 2000 року, але незважаючи на це закон було ним підписано.

З моменту прийняття закону (2000 рік) і до цього часу пересічному працівнику було незрозуміло, чому йому повинні доплачувати до рівня мінімальної заробітної плати ( а це було передбачено законом) у разі, якщо його заробіток нижчий за цей розмір при відпрацюванні повної місячної норми робочого часу. Адже працівник повинен заробити ці гроші, а не отримувати доплату до заробленого. Чому з встановленням у державі нового розміру мінімальної заробітної плати не підвищена зарплата у випадку, коли працівник, наприклад, отримував з урахуванням доплати за суміщення професій зарплату, що складає цей мінімальний розмір?

Профспілки наполягали на тому, що така зміна поняття мінімальної заробітної плати за рахунок включення до її складу виплат, які носять суто індивідуальний характер (наприклад, доплата за суміщення професій (посад) та збільшення обсягу робіт, надбавка за досягнення у праці тощо), встановлення і визначення розміру яких є результатом договірних процесів , призвела до того, що державою гарантується те, що нею не може бути гарантовано.

На ІV з’їзді ФПУ (листопад 2002 року) делегатами було одностайно прийнято Резолюцію “Про оплату праці”, в якій до Верховної Ради та Кабінету Міністрів України як вищих органів законодавчої та виконавчої влади держави прозвучала вимога відновлення раніше діючої (до червня 2000 року) норми статті 3 Закону України “Про оплату праці”.

Законодавчу ініціативу подання проекту закону було виявлено народними депутатами України Харою В.Г. та Сухим Я.М. у квітні 2004 року.

Запровадження мінімальної заробітної плати як розмір заробітної плати за просту некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт) і до якої на включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати, позитивно вплине на заробітну плату певної кількості низькооплачуваної категорії працівників, сприятиме виведенню працюючих із зони бідності (за даними Мінпраці за І півріччя 2005 року межа бідності складала 341 гривню).

Так, наприклад, працівник, який отримував наприкінці минулого року заробітну плату 332 гривні, тобто на рівні мінімальної заробітної плати, яка складалася із окладу та доплати 30% від цього окладу за суміщення професій, з початку цього року повинен отримати заробітну плату, яка складатиметься із посадового окладу 350 гривень ( на рівні законодавчо встановленого розміру мінімальної зарплати з 1 січня) та доплати за суміщення професій 30% від цього окладу у розмірі 105 гривень. Таким чином, зарплата працівника збільшиться із 332 гривень до 455 гривень, тобто зросте на 37%.

Більш того, ці процеси безумовно певним чином вплинуть на зростання заробітної плати по економіці в цілому.

Інф. Управління апарату ФПУ  з питань економічного захисту