Сьогодні офіційно відомо про 154 полонених, яких утримують в ОРДЛО. Але реальна цифра – і більша, і водночас менша. Менша – тому що про деяких з полонених нічого не відомо вже 3,5 роки. Вони не можуть вважатися загиблими, або зниклими безвісти, адже є встановлений факт їх затримання. У той же час ніхто – і навіть ватажки бойовиків, – не знає де ці люди.
З іншого боку, реальна кількість полонених більше. Адже бойовики постійно беруть у заручники цивільних, яких затримують за проукраїнську позицію, через доноси, або для зведення особистих рахунків. Проблема в тому, що коли зникає військовий – це стає відомо. Коли зникає цивільна особа, дізнатися про це значно важче.
З початку війни на Донбасі до державного лексикону увійшли два терміни: «полонені» та «заручники». Полонені – це військові, яких донедавна міняли на військових. Заручники – незаконно утримувані цивільні особи. Теоретично Україна намагалася розділити ці поняття, адже бойовика мали міняти на солдата, а заручників просто відпускати. Втім, з 2014 року до обміну завжди включався невеликий відсоток цивільних.
ПРО РОЛЬ МЕДІА
Зараз в ОРДЛО діє рішення, яке дозволяє затримувати людину на 2 місяці без жодних офіційних пояснень. Лише через 60 діб утримання бойовики мають пред’явити звинувачення. Ані родичам, ані друзям не повідомляють про факт затримання та місце перебування заручника. Коли людину тільки взяли – починаються пошуки, що саме їй можна «пред’явити».
І в цей період дуже важлива правильна робота українських медіа. Точніше, неправильна, з точки зору самих медіа, але правильна в контексті зменшення шкоди людям. Якщо українська преса починає активно висвітлювати проблему одразу після того, як стало відомо про затримання – це може створити проблеми для затриманого. Адже розповіді у ЗМІ про те, яка він хороша людина, патріот та справжній українець, дають владі в ОРДЛО привід для звинувачень.
У 2014 році ажіотаж у медіа був необхідний, щоб людина не зникла. Тоді в ОРДЛО не існувало єдиного контролю – «влада» була розділена між різними групами, які робили, що хочуть й нікому не звітували про більшість своїх дій. Сьогодні ж, коли преса привертає увагу до заручника, вона фактично допомагає ОРДЛО знайти для нього звинувачення.
Інформаційну кампанію має сенс починати лише у разі, якщо людину уже звинуватили в чомусь серйозному. У інших випадках, пресі бажано витримати паузу протягом двох місяців. Так само, якщо людину звинуватили лише у дрібному «правопорушенні», медіа краще мовчати, щоб не нашкодити потерпілим.
Яскраві приклади людей, яким, на мою думку, публічність лише дуже нашкодила:
Ігор Козловський (у полоні з 27 січня 2016) – історик з Донецька. Був затриманий з групою людей. Всіх інших вже відпустили, Ігоря ж тримають саме через те, що він став цінним заручником.
Влад Овчаренко (у полоні з 8 листопада 2016) – луганський ультрас, який опинився у схожій ситуації і ймовірність, що він міг бути звільнений раніше, на моє переконання – висока.
Коли українські ЗМІ знаходять та публікують фото заручника з прапором України або інші свідоцтва проукраїнської позиції, вони роблять послугу бойовикам. Адже цих «доказів» для ОРДЛО достатньо щоб звинуватити людину та зламати їй життя.
ЧОМУ ГАЛЬМУЄТЬСЯ ОБМІН ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИМИ?
Обміни полоненими (пам’ятаємо різницю між полоненим та заручником) були активні, коли велися інтенсивні бої. Для ОРДЛО такі обміни відкривали можливість до ведення перемовин з українською владою. Тепер військові майже не потрапляють у полон – бойовики утримують більше цивільних. На міжнародному рівні ОРДЛО виглядають як терористи, а не як сторона бойових дій.
На мою думку, відповідно до даних, які вдається отримувати, саме через це ОРДЛО тримаються за військовополонених, які залишилися. Адже коли там не лишиться військовополонених, Україна буде вимагати офіційного визнання бойовиків ОРДЛО у якості терористів. Тому зі сторони ОРДЛО зараз постійно висуваються нові вимоги, з метою затягування обміну.
Наприклад, частина в’язнів, яких бойовики внесли до обов’язкових списків не бажають їхати в Донецьк. Україна у свою чергу, не має права змушувати ув’язнених до такого переїзду. Тому представники ОРДЛО почали вимагати, щоб відмову людей від переїзду на непідконтрольні території завіряли міжнародні інстанції. Але, схоже, навіть цього не вистачить – щоразу з’являтимуться нові вимоги, бо ОРДЛО не вигідно віддавати українських військових.
Рано чи пізно обмін відбудеться. Утримання військовополонених, заручників, а також простих в’язнів – це велике економічне навантаження і достатньо дороге задоволення для спонсорів ОРДЛО. Проте, навіть коли прийде момент певного економічного колапсу, бойовики не відпустять полонених без прямого наказу ззовні. Щоб обмін відбувся – команду має дати Росія.
Тому для України дуже важливо працювати на міжнародному рівні, щоб примусити Росію віддати полонених.
Це буде означати кінець епохи перемовин для ОРДЛО.
Анна Мокроусова,
Експерт з моніторингу полонених правозахисної організації Truth Hounds
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
