Голос, до якого прислуховується Європа

Чому цей голос належить українським опозиціонерам?

23 травня перед Європейськими об'єднаними лівими з доповіддю про ситуацію з правами людини в Україні виступив голова Союзу Лівих Сил Василь Волга. До Брюсселя лідер українських лівих прибув на запрошення Габріели Ціммер – керівника найбільшої і найвпливовішої фракції Європарламенту.

Потім Берлін. Прес-конференція в Бундестазі, де гостю з України приділяється особлива увага. Велике інтерв’ю каналу RT.

Через два дні Волгу чекали в Римі. Теж зустріч в парламенті. Знову інтерес до ситуації в Україні. І саме від українського опозиціонера чекали інформації.  

Після поїздки до Італії Волга сказав: «Результати мене дуже радують. Ми домовилися про системну роботу з SEL. Це італійські ліві. Повна назва партії: "Ліві. Екологія. Свобода". Як виявилося, SEL - це наш клон. Всі питання зовнішньої і внутрішньої політики абсолютно збігаються з ідеологією СЛС.

Вони проти розширення НАТО на Схід, так як це викликає адекватну реакцію Росії і створює напруженість в Європі (а не в Америці). Вони бачать Україну не як гарячу точку, не як блокпост між Європою і Євразією, а як міст співпраці між ними. Вони виступають за соціальну відповідальність власності і за націоналізацію, як за інструмент відновлення економічної справедливості в суспільстві. Вони всіляко підтримуватимуть нашу боротьбу з неонацизмом в Україні. Вони за сильну, незалежну, позаблокову Україну, яка вмонтована в світовий розподіл праці і здійснює зв'язок між Європою та Євразією. Вони за побудову Єдиного Простору Безпеки і Співробітництва від Океану до Океану з Україною, як адміністративним центром цього нового утворення. За всіма позиціями зовнішньої і економічної політики збігаємося».

Європейці захотіли дізнатися про ситуацію в Україні саме від лідера опозиційної політичної сили, що різко критикує чинну владу і яка не представлена у Верховній Раді України. Це говорить про те, що Захід вже не довіряє представникам офіційної української влади, яка не виконує свої зобов'язання щодо захисту прав громадян своєї країни і не зважає на думку суспільства. У середовищі світових політиків зріє розчарування українськими правлячими колами: вони не в змозі проводити реформи, подолати корупцію, підтримати становлення громадянського суспільства і, як результат – побудувати демократичну державу. Це означає, що треба змінювати акценти в кадровій грі.

Вочевидь головне: Захід бачить в лівих потенційних партнерів та переговірників. Інших варіантів та інших кандидатів просто немає. На Заході добре розуміють, що всі політики представляють олігархічні клани. Волга, на відміну від інших, не представляє український олігархат чи правлячу верхівку, його важко віднести навіть к опозиції, тому що в опозиції взагалі немає лівих, вони не представлені в парламенті, і до них владою застосовуються жорстокі санкції на підставі боротьби з сепаратизмом та декомунізацією.

Що важливо для багатьох західних лідерів: Волга не влаштовує Росію. Нехай не замилює око його непримиренність до режиму Порошенка, критика влади за війну на сході та бажання брати участь у виборах на окупованій території у так звані органи влади ДНР/ЛНР, який, хоча і планується створювати за українськими законами і надавати їм легітимність, все ж таки позаочі будуть називатися «терористичним» до тих пір, поки територія Донбасу буде під контролем України.

Так ось, незважаючи на те, що СЛС – чи не єдина політична сила, яка висловила намір наряду з бойовиками балотуватися у парламент квазіреспублік, любові самих бойовиків та їх кураторів їй це не надало. Серед документів, що попали до сфери уваги української контррозвідки, є записки головного ідеолога донбаського лиха Владислава Суркова, який висловив категоричне неприйняття СЛС на чолі із Волгою. Тобто українські ліві – табу як для офіційної України, так і для офіційної Росії, тому увага західних товаришів до Волги, як до «чистого листа», цілком закономірна.

 Та не лише політична незалежність Волги до вподоби Європі. Українські ліві та європейці практично всіх політичних напрямків мають за намір соціалізацію суспільства. Недоторканість прав людини – це майже тотем для західної влади, і для того, щоб мати її підтримку, необхідно йому також поклонятися. Цього не розуміє, бо не хоче чи не може розуміти, українська влада. Вскочивши у струмінь патріотичного підйому та народних сподівань, правляча верхівка, загубила довіру як свого народу, так і закордонних кураторів, а щодо прав людини, то на часі паралелі із тоталітарними режимами. Здобули, як то кажуть.

Коли Василя Волгу, який на зустрічах говорить людям прості та зрозумілі речі, будь де миттю оточують десятки кремезних праворадикалів, намагаючись не дати лідеру лівих розкрити рота, коментарі зайві. Не стане дивним, якщо зустрічі українських лівих із західними партнерами почастішають, як не дивує вже сьогодні той факт, що популярність Союзу Лівих Сил набирає обертів, незважаючи на жорстоку реакцію влади. Іншого не може бути, бо число прихильників опозиції в Україні росте. І, як бачимо, не тільки в Україні.