Безкоштовна приватизація житла в гуртожитках: з якими проблемами доведеться зіткнутися?

Верховна Рада дозволила теперішнім мешканцям гуртожитків на визначених умовах стати законними власниками житлової площі. Керівника «Публічного аудиту» Максим Гольдарб вказує, з якими проблемами на практиці доведеться зіткнутися потенційним власникам через лазівки в Законі «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Отже, аби отримати означене житло у власність, законодавці передбачили такі критерії: мешканці гуртожитків не повинні мати власного житла, у них є невикористане право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, вони працюють або працювали на підприємстві, яке надало їм право проживати в гуртожитку, а також проживають у ньому щонайменше протягом п’яти років. Усе це – сукупність вимог, і якщо особа не підпадає принаймні під одну з них, автоматично позбавляється права претендувати на приватизацію житлової площі. «Тож, цілком очікувано, що на практиці постане питання, як виселити тих незахищених осіб, які проживають у гуртожитку, але не підпадають під поняття тих, хто може претендувати на приватизацію», – зазначає Гольдарб.

Законні мешканці отримають право на приватизацію після передачі гуртожитків у власність відповідної територіальної громади. Якщо з державними гуртожитками все зрозуміло – теоретично вони повинні передаватися органам місцевого самоврядування без ускладнень (і далі, відповідно, приватизуватися суб’єктами, які мають на це законне право), то з гуртожитками, що належать підприємствам чи організаціям, може виникнути чимало конфліктних ситуацій, – прогнозує спеціаліст.

«Передача у власність територіальних громад гуртожитків, що включені до статутних капіталів товариств, відбуватиметься як на добровільних умовах, так і в судовому порядку. Законодавець передбачив і можливість часткової або повної компенсації власникам таких гуртожитків із боку органів місцевого самоврядування. Тому картина виглядатиме приблизно так: органи місцевого самоврядування запропонують власникам передати гуртожитки безкоштовно й на добровільній основі та, очікувано, отримають відмову, адже власники мають право претендувати на матеріальну компенсацію. Тож, далі – роки судових розглядів та виконання рішень суддів», – вказує фахівець.

«Причому, сумбур ситуації полягає й у тому, що сума компенсації має розраховуватися на підставі ще не розробленої методики Кабінету Міністрів (її в кращому випадку погодять, у гіршому –цей процес затягнуть на довгі місяці) і сплачена з місцевого бюджету. Крім того, розуміючи, що найближчим часом ні в місцевому, ні в державному бюджетах «живих» коштів для такої компенсації не буде, законодавець допустив можливість розрахунку векселями або майном», – додає він.

Важливо, що питання про те, хто оплачуватиме компенсацію, визначено у властивий законодавцю завуальований спосіб: «видатки, пов’язані з передачею гуртожитків у власність територіальних громад <…> здійснюються за рахунок передбачених на це відповідно до Загальнодержавної цільової програми <…> коштів державного та місцевих бюджетів, а також інших коштів, не заборонених законом». «Тобто, усіма та одночасно ніким», – зауважує юрист.

Рішення про передачу гуртожитків у власність територіальних громад прийматимуть відповідні органи управління власників гуртожитків або суд за позовом місцевої ради. Так, останні зможуть звернутися до суду з позовом про: примусову передачу гуртожитків у випадку відмови власника гуртожитку добровільно здійснити передачу; визначення розміру відшкодування власнику гуртожитку за передачу гуртожитку на частково компенсаційній або на повній компенсаційній основі, але в меншому розмірі, ніж той, на якому наполягає власник.

Для того щоб органи місцевого самоврядування могли реалізувати право на примусову передачу гуртожитків, внесено зміни до Цивільного кодексу України. Так, частину 1 Статті 268 доповнено п. 7, який визначає, що позовна давність не поширюється на вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу гуртожитку, на який поширюється дія аналізованого Закону, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на такий гуртожиток, про визнання недійсним акта передачі такого гуртожитку до статутного капіталу (фонду) товариства (організації), створеного у процесі приватизації (корпоратизації) колишніх державних (комунальних) підприємств.

Тож, як резюмує Гольдарб, хоча місцевим радам і надано можливість ініціювати судовий розгляд про передачу гуртожитків у власність територіальної громади, на практиці судам доведеться зіткнутися з тим, що на момент, коли спливав термін позовної давності, за справами цієї категорії, відповідна норма в цивільному кодексі була відсутня. Закон же зворотної сили в цьому випадку не має.