Как в Софии Киевской нашли единственный реальный портрет князя Владимира

Володимира Великого ми бачимо щодня. На купюрі номіналом в одну гривню. Це вигаданий, але разом із тим найпопулярніший його портрет. Його тираж в Україні вираховується числами із шістьма нулями. Другий за популярністю образ князя-хрестителя увічнено у бронзі на Володимирській гірці. До цього часу вважалося, що єдине прижиттєве зображення Володимира Великого збереглося на його монетах. На златниках і срібниках помітно, що у князя досить довгасте обличчя, важка щелепа, ямочка на підборідді, яке різко виступає наперед. Вчені зійшлися на думці, що саме це й є головною рисою зовнішності Володимира Великого. Тим часом завідувач відділу науково-історичних досліджень Національного заповідника «Софія Київська», доктор історичних наук Надія НІКІТЕНКО переконана, що вона знайшла в Софії фресковий портрет Володимира.

Причому написаного невідомим художником ще за життя самого князя. Надія Миколаївна відразу зізнається, що від самого початку своїх досліджень не переймалася пошуком зовнішності князя Володимира. Це не було її головним завданням. Вона передусім досліджувала історію Софійського собору, його стінопис. А серед іншого (разом зі своїм колегою В’ячеславом Корнієнком) — і написи-графіті. Результатом цих пошуків стали сенсаційні відкриття, серед яких — час побудови Софії Київської й знахідка прижиттєвого портрета Володимира Великого!

— Надіє Миколаївно, багатьом видасться фантастикою у XXI столітті шукати прижиттєвий портрет хрестителя Русі-України, навіть знаючи із монет головні риси його зовнішності...

— У центральному нефі Софії Київської з ХІ ст. збереглося зображення княжої родини. Вивчаючи фреску, я запропонувала свою інтерпретацію цього княжого портрета. На ньому, як вважаю, зображено родину Володимира. Це суперечить традиційній думці, що на цій фресці зображено портрет Ярослава Мудрого та його родини і начебто цей портрет зроблено в 40-ві роки XI ст. Так вважають, бо в літописі записано, що саме Ярослав заснував собор 1037 р. Проте написи-графіті, які ми знайшли на фресках в останні два роки, містять дуже ранні дати: 1022, 1033, 1036 рр. Їх поставили люди, які написали ці графіті. А ще є графіті, яке ми датували 1019 р. завдяки тому, що в ньому згадується ряд відомих історичних діячів, зокрема, княгині-матері й синів князя Святополка I, який 1019 року загинув. Тобто до 1019—1022 рр. собор вже стояв, причому був прикрашений мозаїками та фресками. Тобто автори графіті «підтвердили» мою думку, що Софію Київську було збудовано за Володимира та його дружини Анни, лише завершили її при Ярославі. Я датую початок будівництва собору 1011-м роком, а завершення — 1018-м.

— Вибачте, але навіть сьогодні мені здається варварством щось видряпувати на стінах, а тим більше в XI ст., адже ці написи паплюжили фрески. Для чого їх писали, чому дозволяли їх писати? Невже не можна було у головному храмі Київської Русі поставити охоронців?

— Річ у тім, що такі написи-графіті в давнину не сприймалися як сучасні графіті. Вони не були актом несвідомої спонтанної рефлексії, це — не якесь хуліганство, чим можуть бути графіті сучасні. Ці написи здебільшого мали сакральний характер. Вони урочисті й нерідко містять закодований таємний зміст. Та немає де гріха таїти: графіті тією чи іншою мірою псували фрески. Тому в давньому церковному уставі князя Володимира Святославича передбачено суворе покарання для тих, хто «на стінах ріжуть». Однак люди писали графіті з вірою в сакральну силу слова. Ось чому церковні цензори, які систематично перевіряли ці написи, сакральні тексти не закреслювали. Ті ж, які здавалися їм надто мирськими, а може навіть не дозволеними церквою, гріховними, ретельно закреслювали. В Софії можна побачити чимало таких закреслених графіті. Але більшість написів було залишено.

— Виходить, добре, що їх писали?

— Парадоксально, але це так. Графіті — унікальне історичне джерело. Писемні джерела, які збереглися до наших днів, — це вже кількаразове переписування текстів. Літописи писалися в угоду тим, хто їх замовляв. Згодом редагувалися на замовлення нових можновладців. А от графіті — автентичні, оригінальні тексти, які дійшли до нас такими, якими їх написали. Це автографи людей, які жили на початку XI століття. Дослідники керувалися і донині багато хто з них керується літописними записами про те, що Софію створено Ярославом. І коли був відкритий цей княжий портрет, то всі одностайно вирішили, що це — портрет замовника, самого Ярослава і його родини. Такий висновок абсолютно не піддавався сумніву. Тільки от графіті суперечать літописним даним. А графіті — живий голос самовидців створення Софії. Тож кому маємо вірити?

— Але якщо Ярослав Володимирович остаточно завершив будівництво Софії Київської, чи не міг він замовити на фресках портрет своєї родини? Адже храм розписують, коли його вже збудовано.

— Чи можна ототожнювати зображення персонажів фрески з дітьми Ярослава, якщо вони народилися вже після створення собору? Старший син Володимир народився 1020 р., решта ще пізніше, зокрема, дочки — близько 1030—1032 рр. А тут, на фресці, діти зображені дорослими. Старша донька, судячи з хустки-повою під княжою шапкою, навіть заміжня. Бо насправді на портреті зображено родину Володимира. І його старша донька — це Феофана, яку видали за новгородського посадника Остромира — вона згадується в Остромировому Євангелії. Вона йде слідом за Анною, яка разом із Володимиром була зображена в центрі портрета. Цікаво, що на Володимирі й Анні — царські шати, як на монетах і мініатюрах. А Ярослав та Ірина не мали такого сану.

— Зображення князя і княгині не збереглося на фресці, але у середині XVII ст. княжий портрет замалював художник Вестерфельд. Щоправда, голландець замальовував фреску після її поновлення. Наскільки автентичний портрет Володимира у замальовці Вестерфельда?

— Поновлення виконувалося на замовлення митрополита Петра Могили і було дуже тактовним. Принаймні облич і вбрання воно ледве торкнулося. Образи князя і княгині на цій замальовці явно перекликаються з портретами Володимира на його монетах і Анни — на фресці у північній вежі Софії. Одначе для визначення їхньої зовнішності не ця фреска є головною! Я завжди, коли хочу зрозуміти той чи інший сюжет, звертаюся до творів давньоруської літератури. Тому що література та мистецтво відображали одне одного, як у протиставлених дзеркалах. З ким руські книжники порівнювали князя Володимира? Зі святими царями Давидом, Костянтином Великим, поводирями «народу Божого» Мойсеєм та Ісусом Навином.

— Зрозуміле порівняння із святими царями, зокрема, з Костянтином. Володимир, як і цей візантійський імператор, християнство перетворив на державну релігію. Але чому Володимира порівнювали з Мойсеєм та Ісусом Навином?

— Бо він так само, як вони, привів свій народ у «Землю обітовану», як тоді розуміли прийняття християнства. Мойсей привів народ до Святої землі Палестини, але помер на її «порозі». Ісус Навин був сподвижником і наступником Мойсея, саме він увів народ у «Землю обітовану». Причому Ісус Навин — великий біблійний полководець, тому за середньовіччя з ним порівнювали державців — переможців варварів, особливо хрестителів свого народу. Перед оволодінням Палестиною Ісусові Навину явився архангел Михаїл, і цю сцену зображено на фресці Софії. Тут я й побачила Володимира в образі Ісуса Навина.

— Пані Надіє, а чи збігаються на цій фресці головні риси зовнішності Володимира із зображеннями на його монетах?

— Абсолютно! На фресці його зображено у профіль. Що цікаво, в нього дещо нависаючі надбрівні дуги, ніс не довгий, але з чітко вираженою горбинкою. І, що характерно, в нього мужньо випнута наперед важка нижня щелепа. Причому підкреслено роздвоєне підборіддя. Він вельми скидається на зображення Володимира на монетах.

— Можливо, це випадковий збіг обставин?

— Ні! Зазвичай у цьому канонічному і досить поширеному в середньовічному мистецтві сюжеті Ісуса Навина зображали як семіта. А на нашій фресці він абсолютно відрізняється за своїм етнічним типом від персонажів, що його супроводжують. Він стоїть, як і належить у цьому сюжеті за канонами, в оточенні ізраїльтян. Його зображено в одязі полководця, на голові у нього шкіряний шолом. Але обличчя ватажка різко відрізняється від воїнів-ізраїльтян, яких він очолює! У Ісуса Навина абсолютно не семітське обличчя. Він зображений як мужній варяг, з нордичним типом обличчя. А всі його воїни — явні семіти з характерними етнічними ознаками! Тут його зображено як князя Володимира, що належав до роду Рюриковичів. Цей рід, як відомо, походив зі Скандинавії, що, до речі, підтверджено сучасними дослідженнями генотипу Рюриковичів. Я впевнена, що тут в образі Ісуса Навина виведено прижиттєвий портрет Володимира!

— Чи відомі в історії факти зображення середньовічних правителів в образі Ісуса Навина? Чи цього удостоївся тільки Володимир Великий?

— Я давно звернула увагу на цю фреску. Вона мене просто вразила ось таким незвичним зображенням Ісуса Навина. Однак я не мала права оприлюднювати свій здогад, поки не знайшла прецеденти у візантійському мистецтві. Для цього вивчила велику кількість джерел, наукових праць. Чи зображали так, в образі святого персонажа, візантійських імператорів? Так от, виявляється, що зображали, причому не лише у візантійському мистецтві, а й у болгарському та сербському. Найчастіше — в образах Костянтина та Ісуса Навина, бо вони були праведними правителями і полководцями, які привели свій люд до спасіння. Це не моя власна вигадка, все науково підтверджується.

— А для чого була потрібна ця «накладка» зовнішності Володимира Великого на Ісуса Навина? Просте бажання прославити князя?

— Це не просто уславлення. Річ у тім, що за середньовічною ментальністю державець мусив в ідеалі виконати ту роль, яку призначив йому Господь Бог. Володимиру судилося повторити долю Мойсея та Ісуса Навина. Бо він справді привів свій народ у Землю обітовану.

Це означало, що Володимир ідеально впорався з тим, що йому призначив Господь. Тобто це було найвище духовне досягнення і князя, і всієї Руської землі, яку він втілював. І він замовив цю фреску, щоб його зобразили як Ісуса Навина. Не просто для свого особистого прославлення, хоча й це мало якоюсь мірою свій сенс. Та головно для того, аби ввести історію Русі в русло Священної історії. Я вбачаю в цьому прагнення надати Русі християнської легітимності, бо ще наприкінці Х ст. візантійці називали наших предків «дикунами». Для новонаверненої Русі то було надзвичайно важливо. Це було християнським узаконенням молодої династії Рюриковичів, яка ще вчора була варварською. Для цього й звеличувалося княже подружжя хрестителів.

— Виходить, що Володимир розпочав свою власну канонізацію?

— Весь розпис Софії говорить про те, що образи Володимира й Анни готувалися до канонізації ще за їхнього життя. До речі, прагнення правителів до власної канонізації також знаходить свої паралелі у Візантії. Хрестителі Русі мали право на те претендувати, бо здійснили рівноапостольне діяння. Володимир визнаний церквою святим і рівноапостольним, а от Анна, на жаль, повністю забута. Та й, чесно кажучи, і Володимира народ призабув, у телепроекті «Великі українці» йому надали лише 16 місце. А перше посів Ярослав, який насправді скористався плодами діяльності свого батька. Прикро, бо не він, а Володимир — справжній творець нашої держави і нас як народу. Іншого такого лідера наша історія не знала.

— Якою є подальша доля невідомого портрета Володимира Великого?

— Заповідник планує створення перших історично достовірних скульптурних портретів Володимира й Анни, щоб встановити їх в експозиції. Звичайно, звернемося по допомогу до антропологів та криміналістів. У науковій реконструкції керуватимемося виключно автентичними зображеннями. І це буде історично справедливим. Залучимо меценатів, будемо збирати пожертви, адже це не дешева справа. Але — наша спільна справа, усього народу.

ДУМКА ЕКСПЕРТIВ

Дмитро СТЕПОВИК, доктор мистецтвознавства, доктор богослов’я, доктор філософії:

— Під виглядом біблійних персонажів, як Старого, так і Нового заповітів, часто зображувалися конкретні особи. Портретне мистецтво обов’язково вимагає працювати із натурою. Тобто весь час поглядати на обличчя людини, навіть на зміни обличчя, на міміку, вловлювати характерні риси і зображати їх.

У Володимирському соборі, на іконостасі, хрестителя Русі зображено із сивою бородою. Можливо, Володимир запустив бороду. Можливо, це вже фантазія Нестерова, який малював ікони для цього іконостаса, і того, хто оформляв стінопис Володимирського собору. Проте цілком можливо, що традиція дохристиянської Київської Русі-України, коли чоловіки не носили борід, збереглася у Володимира й після того, як він прийняв християнство. Принаймні так його зображено на монетах. Тому я думаю, що Надія Миколаївна має цілковиту рацію припускати, я не кажу стверджувати стовідсотково, що під виглядом Ісуса Навина зображено князя Володимира. Тому що їхні діяння дуже схожі. Як Ісус Навин вивів народ із рабства єгипетського і привів в Землю обітовану, так і Володимир, який вивів народ не з Єгипту, а з язичеського невір’я, привів у справжню віру в єдиного Бога.

Отець Віталій КЛОС, кандидат богослов’я, викладач Київської духовної академії УПЦ КП:

— Якщо буде науково реконструйовано зовнішність рівноапостольного князя Володимира, я не думаю, що тут будуть якісь протиріччя із церковними канонами його зображення. На мою думку, ми маємо чудово розуміти, що те, що зображується у храмах, має значення не тільки з точки зору автентичності зображення. А в першу чергу мають значення постаті, те, що зробила людина в той чи інший час. Зрозуміло, що перед тим, як зображувати князя Володимира у храмах, відомості черпали не тільки з тих джерел, які нам сьогодні відомі, але і з інших, невідомих для науки сьогодні. Тому можемо припустити, що в цих зображеннях присутня автентика. Тобто зображення у храмах відображають певною мірою те, як князь Володимир дійсно виглядав, як особистість і людина.

Источник Информации: ДЕНЬ
 Автор: Сергій БРАТІШКО