Ющенко міняє губернаторів від безвиході

Президент Віктор Ющенко, як завжди, неочікувано перетасував кадрову колоду: Чернігівського губернатора звільнили, призначивши на його місце керівника Сумщини. Експерти, втім, знаходять лоігку і в нелогічних вчинках влади.

 

 

«Во-первых, нет серьезных причин для смены губернаторов. Сами губернаторы не давали оснований для того, что бы их меняли. Более глубокая причина – это попытка Президента Ющенко собрать то, что носит название «президентский губернаторский полк». То есть методом проб и ошибок, методом перебора, тестов и тщательного наблюдения выбрать ту группу людей, которая останется с ним после марта. Только этим объясняются вот эти перестановки. Других политических мотивов они не имеют».

 

 

«Причин зміни губернаторів (не тільки Чернігівщини й Сумщини, а й Луганщини та Запоріжжя) дві: по-перше, після вересневої політичної кризи Президент почав формувати власну персональну команду, а не орієнтуватися на об’єднання своїх тимчасових союзників, як це було перед тим. І тут помітна коротка лава запасних у Президента й обмеженість його маневрування внаслідок кадрового голоду.

 

Друга причина - це непевність Президента щодо позитивних по відношенню до себе результатів наступних парламентських виборів. Тут Президенту доводиться спрямовувати своїх прихильників з виконавчої діяльності (де деякі з них проявили себе з ненайліпшого боку) до агітаційно-рекламної сфери, де вони почуваються природніше. В цьому плані не дивно, що Атрошенку відразу після відставки було доручено від НСНУ займатися виборами в трьох областях: Чернігівській, Сумській та Полтавській. Тут простежується пряма аналогія з Романом Безсмертним, який завалив свої ділянки роботи в Уряді, після чого був переведений займатися виборчою кампанією НСНУ».

 

 

«Атрошенко мав піти – було тільки питання часу й питання «Куди?». Швидше за все, він піде в список блоку «Наша Україна».

 

Лаврик пішов на Чернігів, тому що проявив себе як незаплямований і лояльний до Президента губернатор, а у місцевій еліті не було кандидата на цю посаду. Він, з одного боку, заповнив вакантну посаду, а з іншого, дав змогу зайняти кадрову позицію губернатора Сумщини людині, яка є вихідцем із сумської еліти».

 

 

«У даному випадку, стосовно Сумської області, йдеться просто про рокіровку, тому що Лаврика перевели на ту ж посаду, але в сусідню область. А стосовно Атрошенка, я думаю, є дві причини. Перша – формальна. Це вимога «Нашої України» до тих її членів, які займають губернаторські посади, визначитися: або вони ідуть на вибори, або залишаються на своїх посадах. Атрошенко визначився на користь участі у виборах. Але, я думаю, таке його визначення обумовила інша причина: були великі претензії до Атрошенка як до губернатора від населення регіону, різних політичних сил стосовно рівня вирішення соціально-економічних проблем і стосовно багатьох конфліктних ситуацій.

 

Я гадаю, в «Нашій Україні» просто вирішили рекомендувати Атрошенку по-дружньому й на позитивному тлі піти з посади, щоб не створювати додаткового негативного ажіотажу. Але призначення на цю посаду Лаврика свідчить про те, що в Ющенка дуже обмежена кадрова лава запасних. Фактично в більшості регіонів немає кадрів для того, щоби замінити тих губернаторів, які йдуть у політику, або яких звільняють. Тому він фактично тасує ту кадрову колоду, яка склалася на початку його президентської каденції».

 

 

«Я не готов комментировать персоналии, потому что я плохо знаю этих людей, и кадровая чехарда не позволяет разобраться, кто где появляется.

 

Я думаю, что сейчас уже можно ставить вопрос о предвыборном характере кадровой политики Президента. Во-первых, одна из проблем, с которыми столкнулись Президент и его партийная команда, состоит в том, что подавляющее большинство назначенных в начале года губернаторов так и не смогли утвердиться в роли признанных региональных лидеров. Грубо говоря, у партии власти нет возможности позиционировать назначенных ранее губернаторов в качестве лидеров списков, значит, возможности обеспечить публично-яркую победу на уровне областей, к сожалению, у партии власти нет. Причем это касается не только Востока и Центра, но и Запада.

 

Другая не менее важная проблема состоит в том, что «лоскутный» подход к назначению губернаторов в начале года привел к тому, что невозможно использовать и политический админресурс: позицию губернаторов как предвыборных менеджеров. В связи с этим, с приходом Еханурова можно проследить последовательную замену тех губернаторов, которые, во-первых, не смогли обеспечить публичный авторитет на региональном уровне и, во-вторых, оказались слабыми административными менеджерами, что крайне опасно перед выборами. Идет последовательная смена: Луганск, Запорожье, Сумы и Чернигов. Я связываю такого рода кадровую ротацию с необходимостью усиления потенциала губернаторов как предвыборных менеджеров.

 

По всей видимости, Атрошенко оказался слабым губернатором и менеджером, а Лаврика направляют на этот важный и ответственный участок исправлять ситуацию. Что касается Сумщины, я думаю, вряд ли партия власти на нее делает ставку, потому что электоральные позиции «Нашей Украины» там очень слабые».

 

 

«Вы знаете, эта смена у меня вызвала смутные ассоциации из детства: где-то в глубинах моей детской памяти спрятан похожий сюжет о том, как пересаживали персонажей и думали, что от пересадки изменится общее качество музыкального произведения. По-моему, закончилось все это плохо: как не было нормальной музыки, так не оказалось ее и после пересадки.

 

Поэтому я боюсь, что музыкальная партитура в Украине не изменится путем пересадки губернаторов с места на место».