"Мемуари" про Єханурова

- Ми діємо відповідно до міжнародних угод. Під час зустрічі із прем’єр-міністром Молдови паном Тарлєвим ми домовилися про впорядкування перевезення товарів через кордон. (Зустріч відбулася наприкінці минулого року. - Ред.). 25 січня треба було ввести в дію підписаний попередньо документ. Напередодні в Одесі відбулася зустріч представників уряду й підприємців Молдови, Придністров’я та України. Мова йшла про напрацювання механізмів перетину кордону.

Як завжди буває, на 25 січня сторони не були повністю готові. Тому було прийнято рішення перенести термін та опрацювати всі проблемні питання. Коли це зробили, із 3 лютого було запроваджено новий порядок перетину кордону. Він стосується лише товарів. І зараз реально Придністровська республіка зайнялася самоблокадою.

Це має вигляд шантажу. По-перше, влада Придністров’я перешкоджає економічним суб’єктам регіону в реєстрації у відповідних органах Молдови (адже вони повинні зареєструватися як суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності). По-друге, не пропускають пасажирські потяги. По-третє, кожні дві години йдуть екстрені випуски новин про те, що Київ їх зрадив тощо. Створюється видимість економічної катастрофи. Вони починають мову про те, що зупинять підприємства. Тобто йдеться справді про самоблокаду. Усе це вони роблять заради того, щоб зберегти владу в себе в регіоні.

- Європейський Союз і міжнародні організації підтримують дії України, оскільки це нормальні цивілізовані дії. Російська Федерація поки що займає нейтральну позицію. Побачимо, як розгортатимуться події.

- Заради цього все й робимо. Справа в тому, що тіньова економіка й канал контрабанди досить значні. І ми розуміємо, що той канал діяв за сприяння посадовців із Києва. Ми в цьому не сумніваємося. І ці всі події якраз є свідченням того, що існує багато зацікавлених сторін. Ми наведемо порядок, і кордон буде прозорим - з погляду цивілізованих відносин, а не з погляду провезення контрабанди.

- Є три дуже цікаві останні документи. Це, по-перше, надання нам Європейським Союзом, а також Сполученими Штатами статусу країни з ринковою економікою; по-друге, підписання протоколу про взаємний доступ товарів і послуг на ринки США та України; по-третє, скасування поправки Джексона - Веніка.

Це дає можливість нашим підприємцям працювати на ринку США. Ми очікуємо, що поставки туди збільшаться до 300 млн. доларів щорічно як мінімум.

- Звичайно, насамперед це стосуватиметься металургії та хімії. Але й наші швейники достатньо активно працюють та інші. Тепер ринок відкривається, треба працювати. Думаю, вільніше проходитимуть й американські послуги та товари в Україну. Таким чином ми входимо в глобальний світ торгівлі.

Це буде вигідно й для наших споживачів, і для наших експортерів. Саму поправку Джексона - Веніка вносили, аби перешкодити постачанню високих технологій. Тут ми поки що, на жаль, навіть апетиту не маємо. Але сподіваюсь, ми змінюватимемося. Хотів би тут відзначити роль нашого Міністерства економіки, яке за короткий час у жовтні опрацювало всі необхідні документи. Тепер це дає можливість працювати далі.

- Я гадаю, що 5,4 мільярда кубометрів газу, які дозволяє прокачувати ліцензія, - це не монополізація ринку. У Єрмилова були домашні заготовки, роль така в нього була - сказати, що монополізовано ринок.

Ви ж розумієте, що це неправда. Ми стоїмо на позиції лібералізації ринку. І в майбутньому вводитимемо додаткових гравців. Зараз відбуваються переговори з найбільшими споживачами газу, щоб полегшити їм доступ до труби, як кажуть, аби вони могли отримувати газ не від якихось монополістів, а працювати напряму.

- Ми провели переговори з «Індустріальним союзом Донбасу», а зараз ведемо переговори з металургами. Ще раз наголошую, уряд виступає за лібералізацію ринку.

- Зараз уряд і Міністерство палива та енергетики працюватимуть над цим питанням. Гадаю, протягом місяця ми зможемо представити ці документи. Міністерство палива й енергетики запропонує свій варіант енергетичної стратегії. У рамках цього вирішуватимемо й питання створення стратегічних резервів. Ми хочемо обговорити його з експертами, щоб ця політика була відкритою.

- Реально буде внесено одну поправку за поданням Центральної виборчої комісії, яка просить перенести із другого кварталу на перший отримання близько 40 мільйонів гривень, щоб виконати свої функції.

Ми підтримали цю пропозицію. Я підписав від імені уряду звернення до Верховної Ради, щоб унести цю поправку. Узагалі, усе, що подає ЦВК, ми намагаємося виконувати в першу чергу. Інші поправки, я вважаю, уносити не треба. Це можна робити за результатами роботи в першому півріччі.

- Я можу сказати, що ми працюємо в умовах, коли нам ніхто не заважає. Будь-які висловлювання, спрямовані проти уряду, ніяк не впливають на прийняття рішень. Ми продовжуємо курс, ми йдемо чітко в руслі політики Президента Віктора Ющенка.

Юлія Володимирівна завжди приватизує те, що, на її думку, позитивне, і завжди всі винні навколо, тільки не вона. Тому нам не заважає жодне оточення, нам не заважає холодна зима. Кожен українець був забезпечений теплом, незважаючи на всі зусилля Юлії Володимирівни. І так, я думаю, буде й далі.

- Наша партія зовсім молода. І мені як людині, котра очолювала Виконком із перших днів створення партії, добре відомо про організаційне становлення партії. Я радий, що ми не погналися за кількістю. У нас досить серйозний порядок вступу, який є свідченням того, що люди йдуть у партію свідомо.

Президент нарешті отримав у нашій партії послідовну політичну силу, яка виконує його програму. Це дуже важливо. Важливо й для цих виборів, і ще важливіше для президентських виборів 2009 року. Уже зараз треба про них думати й закладати основу. Рік нашої роботи також показав і багато недоліків. Це пов’язано з тим, що не всі ще притерлися одне до одного. Є дискусії на обласному, міському рівнях із приводу керівних органів партії. Багато дискусій було й на центральному рівні.

Вважаю, що це - труднощі зростання. Мені подобається наша партія й те, з якою відвертістю люди кажуть про ті чи інші події. Я часто зустрічаюся з активами в областях, як правило, пізно ввечері. Це дуже теплі зустрічі, бо відчувається, що зібралися однодумці, які бачать перед собою чітку мету й роблять спільну справу.

Такі зустрічі дуже відновлюють сили. У майбутньому ми зробимо серйозні висновки щодо виборів, як і належить, оцінимо, як спрацювала та чи інша партійна організація. Восени, мабуть, проведемо з’їзд, і тоді буде зрозуміло, як ми рухатимемося далі. Партія має ще багато резервів і способів посилення своєї діяльності.

- Справа в тому, що можна говорити про все, що завгодно. Але є реалії. Рішення УНП було таким, яким воно є. І треба поважати його. Те саме було з ПРП. До останньої хвилини з нею йшли переговори. Але сталося, як сталося. Думаю, що приклад польської «Солідарності» свідчить, що дуже важко тримати в єдності різні спектри демократичних сил. Нас об’єднала демократія, необхідність змін. Але вже подальші шляхи розвитку країни кожна політична сила бачить по-своєму.

Думаю, ці вибори будуть холодним душем для багатьох. Відтак ми зможемо провести переговори ще з кількома політичними силами. І в цьому питанні я все-таки оптиміст, бо вірю, що більшість «помаранчевих» об’єднаються.

- Є святині, які не треба було б чіпати. Не треба всує згадувати імена тих людей, котрі сьогодні є основою нашого духовного розвитку. Для мене щемкою подією стало відкриття пам’ятника матері Тараса Григоровича. Пам’ятник матері для України - це символ.

- Маючи деякий досвід у питаннях нагород, можу сказати, що це питання процедури. Якщо недостатньо залучено до цього процесу громадськість, треба це робити. Але той, хто програв, завжди казатиме, що вибір зроблено неправильно. Сама по собі Шевченківська премія потрібна. Має бути механізм. Борімося за те, щоб механізм був досконалим.

- Якщо ми говоримо конструктивно, то потрібні пропозиції. Потрібні ідеї, які мають обговорюватися. Вважаю, що це не є табу.

- Я весь час читаю. Як правило, це історична література, а також література з управлінських питань та спеціальності. Зараз закінчив Фоллета «Столпы земли» - про середньовічну Англію. Я - історик, що не відбувся...

- Так. Сам писатиму... мемуари. Нещодавно Пересада, мій колега, завідувач кафедри Київського національного економічного університету, написав дві серйозних книжки про інвестиції. Вони зараз у мене на столі, я з ними працюю. Сьогодні (ми записували інтерв’ю 9 березня. - Ред.) в мене хороший день, бо Микола Жулинський подарував мені академічне видання творів Тараса Григоровича Шевченка.

Це перше таке видання в Україні. А я - книжник. У мене дуже багато книжок. Ми з дружиною завжди збирали книжки. Але ми їх і даруємо, думаю, десь уже понад дві тисячі подарували.

Наша сім’я віддає книжки і в бібліотеки, і в лікарні, і в дитячі будинки. Бо дружина поставила мені умову: нові книжки в домі можуть з’явитися лише тоді, коли я подарую таку ж кількість книжок іншим. Двічі на місяць ми з дружиною буваємо або в книжковій лавці у «Квадраті», або в «Букві», або на Петрівці (книжковий ринок у Києві. - Ред.).

- Якщо чесно сказати, то зараз, на жаль, у мене немає на це часу. Але я залишаюся професором кафедри теоретичної та прикладної економіки економічного факультету Національного університету імені Тараса Шевченка. Минулого семестру я прийняв заліки у своїх студентів.

- Звичайно. Я 17 років без перерви працюю зі студентами. Мені дуже подобається атмосфера, яка створюється, коли ти читаєш лекцію. Може, тому, що моя мама - учителька. Для мене найкращий час у житті - це спілкування зі студентами. Тому зараз під час кампанії, під час роботи я намагаюся зустрічатися зі студентами.

- У команді багато тридцятирічних. Це те покоління, якому ми маємо здати пост. Два міністри, яким близько 30 років, серед радників у мене чоловік 5 таких. Це дуже добре, коли є кому передати досвід.

- Питання не в конфлікті поколінь, питання - у конкуренції відомств... Але я дуже задоволений роботою молодих міністрів.

- Мої діти вже відбулися. Мій син закінчив Московський фізтех. Він є гарним фахівцем і займається своїми комп’ютерними справами. Одній онучці три з половиною роки, другій - чотири з половиною. Вони розмовляють і українською, і російською, вивчають англійську. Я дуже хотів би, щоб вони жили у вільній демократичній Україні. Вони - уже вільні люди.

Думаю, це буде зовсім інше покоління - жорсткіше та прагматичніше, ніж ми. Проте це буде дуже цікавий світ, у якому не буде проблем із пересуванням, спілкуванням. Але це також буде й дуже складний світ. І дай Боже, щоб мої внучки й усі діти України були виховані так, аби змогли увійти в цей світ спокійно, розважливо, з розумінням того, що ми є 47-мільйонна країна, котра на карті світу займає достойне місце. Ми все зробимо для того, щоб передати їм міцну країну!

«Без цензури»