Геополітичні блукання

Незважаючи на значні успіхи, які були досягнуті Міністерством закордонних справ та урядом України від часу «помаранчевої революції», на жаль, продуктивні кроки, які робить МЗС і керівництво країни, не знаходять належного розуміння в суспільстві та серед політичних сил. На жаль, в нашій країні не існує консенсусу еліт щодо національних інтересів та зовнішніх устремлінь країни. ...

Чому ж існують такі контраверсійні думки з приводу зовнішньої політики України, чому навколо цих питань відбувається боротьба на знищення? Це шкодить нашій зовнішній політиці і нашому зовнішньополітичному іміджу. Чому в нас не існує консенсусу з приводу зовнішньополітичного курсу України? Адже майже всім експертам абсолютно зрозуміло, що рух України до Європи відповідає національним інтересам України. Рух України в Європу слугує ствердженням нашої незалежності і суверенітету.

Мені здається, що є три ключові причини, які пояснюють це протиріччя. Перша - з часів «помаранчевої революції» ми живемо в демократичному суспільстві. Це є вагомим здобутком, який мало цінується в суспільстві. Проблема полягає в тому, що ми не навчилися жити в умовах демократії.

Влада не вміє використовувати свої здобутки, хоча вона має реальні здобутки, в тому числі в сфері зовнішньої політики. З іншого боку, опозиція використовує свободу слова, переваги демократії для тотальної війни на знищення зі своїми політичними противниками. Друга причина, на якій я наголошую, - це геополітичне середовище, в якому опинилася Україна. На відміну від країн Центральної Європи, Україна опинилася в геополітичній буферній зоні. Хоча наша зовнішня політика проголошувалася як багатовекторна, але до останнього часу вона була двовекторна. Це був рух по лінії Схід-Захід, то в одну, то в іншу сторону. Проблема полягала в тому, що Україна мала цивілізаційно визначитися - або ми зі Сходом, або із Заходом.

Наш рух в сторону Заходу був завжди можливий до тієї межі, поки це не дратувало і не суперечило інтересам Росії. Як тільки наш рух суперечив інтересам Росії - виникали проблеми на російському напрямку. Цим пояснюються наші несміливі кроки щодо вступу до НАТО, цими пояснюються наші несміливі кроки щодо вступу до ЄС. Після приходу нової влади Україна перестала озиратися на російський чинник і почала наполегливо просуватися до Європи.

Ми бачимо, що європейський рух України зіштовхнувся із колосальним супротивом Росії. Тому на східному напрямку ми отримали конфлікти. Газовий конфлікт - це не економічний конфлікт, він пов'язаний з нашим рухом в Європу. М'ясо-молоч-ний конфлікт - це не економічний конфлікт, він пов'язаний з нашим рухом в Європу. З геополітичної точки зору все зрозуміло - Росія не хоче втрачати величезну сферу впливу в регіоні.

Наступна проблема, яка варта уваги - це обмеженість внутрішнього ресурсу в реалізації цілей нашої зовнішньої політики. Як би дипломати не намагалися просувати нашу країну до Європи, їм бракувало внутрішнього консенсусу та підтримки в середині країни їхнім дипломатичним зусиллям.

Є важливе питання регіональних розбіжностей в Україні. Вони впливають як на зовнішню, так і на внутрішню політику. На виборах наші політики структуруються не за ідеологічними, а за регіональними ознаками.

Один табір, «помаранчевий», підтримує утвердження України як незалежної держави європейський рух, інший табір орієнтується на східний електорат, який європейський рух сприймає як ворожий і підтримує інтереси Росії. У нас ненормальна ситуація - деякі політичні сили викидають гасла - ні НАТО, так російській мові і ЄЕП. Нав'язується небезпечне протиріччя, ніби рух в Європу виключає нормальні відносини з Росією. На цих виборах пропонуються два інтеграційні проекти для України. Один проект - це європейський, український проект, інший проект - це російський проект. Обидва проекти передбачають значні внутрішні зміни в Україні.

Рух в Європу передбачає наближення стандартів життя до європейських стандартів, зміц-нення демократичної системи, вступ в систему євроатлантичної безпеки, який дає найнадійніші гарантії захисту.

Рух до Росії теж передбачає перетворення. Але це заперечення вступу в НАТО, це федералізація та запровадження російської мови як державної.

"Дело"