Мерські вибори 2006: попередні підсумки кампанії

Вже на початку наступного тижня ми дізнаємося прізвище нового міського голови Львова. А поки що час підбити попередні підсумки мерської кампанії. Попередні, бо остаточні зможе сформувати лише голосування 26 березня.

Перший і другий ешелон

Від самого початку виборчої кампанії, а розпочалася вона де-факто задовго до свого офіційного старту, визначились дві групи претендентів на посаду міського голови. Мова йде про групу аутсайдерів, чиї рейтинги коливались в межах 2-6% (Писарчук, Гудима і кандидати, що так і не відбулися – Стецьків, Сендега, Кубів), та лідерів Садового і Куйбіду, рейтинги яких, протягом кампанії, за різними даними, сягали від 20 до 30%. Фактично така велика різниця в електоральній вазі мала зумовити дуалістичний характер кампанії, коли лідери ведуть боротьбу один з одним, так само як і аутсайдери конкурують тільки між собою. Однак, як не дивно, і Гудима, і Писарчук не оминали можливості покритикувати одного з двох, а то й обох лідерів — Садового і Куйбіду.

Про доцільність такої стратегії можна сперечатися. З одного боку, вдала критика лідера дає шанси здобути додаткові голоси виборців, з іншого – електорат лідерів давно визначився зі своїми вподобаннями та є доволі стійким у цьому сенсі. Для чого ж тоді відвертим аутсайдерам створювати видимість справжньої боротьби з лідерами або з одним із них?

Писарчук зробив ставку на високу активність в останній фазі виборчих перегонів. Для цього кандидат перенаситив місто своєю рекламно-агітаційною продукцією, намагаючись взяти кількістю і напором, а не якоюсь продуманою вишуканою стратегією. Хоча треба зазначити, що штаб Писарчука виявився достатньо вигадливим. Контрагітаційна кампанія під назвою «Обережно вибори», студентська ініціатива «Думай сам», які приписують команді власника «Південного», внесла певну родзинку у досить нудні в креативному плані виборчі перегони. Про ефект таких піар-кампаній говорити наразі складно, навряд чи вдасться це з’ясувати і в майбутньому, зважаючи на специфіку таких технологій. Однак мета останніх цілком очевидна – відібрати голоси в лідерів та, наскільки це можливо, знизити явку виборців. За таких умов шанси кандидата з другого ешелону зростають.

Проблемою Петра Писарчука стало нехтування активним залученням ЗМІ у виборчий процес. Випуск власних виборчих «газеток» та пряма реклама на шпальтах малотиражних видань апріорі не могли сприяти суттєвому збільшенню інформаційної присутності кандидата. Ще один очевидний недолік у роботі команди Писарчука – це створення іміджу та позиціонування його як досвідченого господарника, однак цей імідж так і не отримав свого завершення, потонувши у другорядних речах та проектах.

Яскраво вирізняється на тлі кандидатів другого ешелону Олекса Гудима. Ставка на інформаційну активність, потужну і тривалу рекламно-агітаційну кампанію, технологію маніпулювання рейтингами зробила його лідером серед кандидатів, що не мають шансів на перемогу. Хоча, якщо вірити рейтингам, що їх представляє штаб кандидата, останній вже вийшов на друге місце і дихає в потилицю Василю Куйбіді. Цікаво, чи самі штабісти не заплутались у рейтингах свого шефа? А цей рейтинг дивним чином почав стрибати з січня. Спочатку з 7% до 14%, потім перетнув і 20% позначку. Проте таких метаморфоз не зафіксували чомусь соціологічні контори, що не співпрацюють з УНП. Ці соціологи стверджують, що Гудима і надалі перебуває на третій позиції зі значним відставанням від лідерів.

Значні кошти, витрачені уенпістами на розкрутку свого непрохідного кандидата, спонукають до запитання: «Навіщо Гудима йде на вибори мера?» Більшість експертів сходяться на тому, що справжня його мета – промоція бренду Українського народного блоку Костенка і Плюща. Адже власних, надто вагомих, інтересів у місті Олекса Гудима на відміну від того ж Писарчука чи Садового не має.

Основними претендентами на перемогу у виборах, ще за півроку до їх початку, виділилися Андрій Садовий та Василь Куйбіда. Перший найшвидше включився у передвиборчу боротьбу, хоча про своє рішення брати участь у виборах публічно оголосив перед офіційним стартом кампанії. Цього разу, на відміну від попереднього, на початку кампанії Садовий зробив акцент не так на власні ЗМІ та реалізацію певних аморфних ідей, як на артикулюванні і переведені в розряд глобальних звичайних господарських проблем міста та його мешканців. Імпорт польської політичної технології став головним чинником зростання за рік рейтингу Андрія Садового більше ніж удвічі. Однак на певному етапі «Самопоміч» для її лідера стала не тільки засобом власного піару, але й головним болем. Фактично задовго до дня виборів цей проект себе вичерпав і почав працювати в іміджевому плані проти його лідера.

Не дивно, що ближче до завершення кампанії штаб Садового знову повернувся до активного використання власних ЗМІ. Але цього разу не стільки для висвітлення діяльності «Самопомочі», як для тиражування «чорного» і «білого» піару. Криза нових ідей у штабі кандидата змусила його вдатися до пошуку підтримки серед відомих громадських діячів, людей культури, спортсменів, що виглядає дуже в дусі політичної моди на національному рівні. Агітація Русланою та Віталієм Кличком — ще один додатковий шанс завоювати електорат, який не переконала альтруїстична діяльність «Самопомочі». Проте основною проблемою для штабу Садового стала не стільки реалізація власної стратегії, скільки боротьба проти інформаційних атак з боку конкурентів. Саме вміння чи нездатність нейтралізувати ці атаки у сприйнятті виборця значною мірою визначать загальний успіх чи поразку Андрія Садового.

Василь Куйбіда, зовні, доклав чи не найменше зусиль для того, аби отримати свій сьогоднішній рейтинг. Куйбіда має традиційний, досить великий, за оцінками експертів — до 20%, національно-демократичний електорат. Причому симпатії цих виборців незмінні вже протягом майже 10 років. Проте мати свій традиційний електорат, як показує досвід самого Куйбіди, ще недостатньо для перемоги. Тому існуюча інформаційна активність цього кандидата виглядає неминучою.

Окрім розміщення прямого та непрямого піару у ЗМІ, Василь Степанович вирішив переплюнути всіх кількістю наочної агітації. Характерно, що і на біг-бордах, і на листівках Куйбіда несе надзвичайно актуальний, з огляду на нападки конкурентів, меседж. Акцентуація на тому, що Куйбіда–3 – це новий мер і нова команда, власне і є тим ходом, якого так потребував кандидат ще на старті офіційної кампанії. Інше питання – наскільки повірить у це електорат. Додає авторитету кандидатові й тісна співпраця з різними громадськими організаціями та профспілками, які мають потенційно вагомий вплив на вибір електорату.

Партійний чинник

Напередодні виборів міського голови Львова велося чимало розмов про значущість підтримки партіями та блоками певних кандидатів на посаду мера і, як наслідок, впливу політичних організацій на думку і волевиявлення львів’ян. Однак, якщо проаналізувати перебіг виборчої кампанії, то можна стверджувати, що вагомість партійно-політичного чинника дещо перебільшена. Так, скажімо, другий за рівнем популярності на Львівщині мегаблок – Блок Юлії Тимошенко так і не підтримав жодного з кандидатів, хоча й лунали голоси з цього середовища про можливу підтримку Андрія Садового. На жаль, у цьому розрізі не справдилося потенційно цікаве протистояння кандидатів від «Нашої України» та БЮТ. Фактично, єдиною політичною силою, за винятком Пора–ПРП, що назвала свого кандидата в мери, стала «Наша Україна».

Щоправда цікаво буде після виборів проаналізувати, чи вплине на результат Андрія Садового оголошена йому підтримка з боку місцевої СДПУ (О). Видається, що цей «вибір» був зумовлений не так «симпатіями» «есдеків» до лідера «Самопомочі», як бажанням нардепа Шурми «поставити» на місце губернатора Олійника. Якщо Садовий не стане міським головою Львова, невідомо, як це позначиться на політичному майбутньому самого Олійника, бо в такому випадку акція з «підтримки» СДПУ (О) Садового може перетворитися на ключову акцію його поразки.

Відсутність міжпартійної конкуренції було частково компенсована запеклим змаганням всередині пропрезидентського блоку. Як пояснити розкол у лавах «нашоукраїнців»? Чи каталізували цей розкол персони кандидатів Куйбіди та Садового, чи, можливо, дилема вибору поміж ними засвідчила латентний конфлікт, що давно присутній між такими різними учасниками політичного об’єднання? Втім, у будь-якому випадку не можна відкидати жодну з версій цього протистояння. Скажемо більше, ці версії виглядають взаємодоповнюючими.

Найцікавіше, що лінія розколу пролягла не тільки між учасниками блоку, але й між обласною та міською його організаціями. Нагадаємо, що обласна організація рекомендувала визнати Андрія Садового як єдиного кандидата від блоку. Натомість міська організація, в компетенції якої і було прийняття остаточного рішення, визнала «єдиним» Василя Куйбіду. Тут можна провести і третю лінію розколу – поміж київськими лобі обох претендентів на крісло мера. Але значно цікавішим у контексті конфронтації Садового і Куйбіди виглядає запитання, до яких наслідків призведе спровоковане головно Петром Олійником протистояння всередині блоку. Відповідь на нього ми отримаємо лише після виборів.

«Чорний» піар і технічні кандидати

Ця кампанія принесла у виборчу історію нове, як для Львова, явище, а саме — технічних кандидатів. Дехто з них не приховував своєї мети і власного статусу. Як, наприклад, Микола Порайко, який прямим текстом говорив, що зробить все, аби Андрій Садовий не став мером. Дехто подібні наміри намагався завуалювати, як, скажімо, Світлана Куспись. Викликає запитання і поява у списку 19 претендентів зовсім невідомих людей. Реєстрація кандидатом Ростислава Новоженця, близького за своїми політичними поглядами до Василя Куйбіди, також змушує замислитись над тим, кому був вигідний такий хід. Апогеєм «брудних» технологій стала спроба зареєструвати кандидата в мери Андрія Садового, студента — тезку й однофамільця лідера «Самопомочі».

Взагалі рівень бруду на цих виборах зашкалює усі мислимі та немислимі межі. Діставалося, здебільшого, Садовому та Куйбіді. В цьому контексті можна згадати про листівки, де Андрій Садовий нібито виступає організатором концертів Вєрки Сердючки на свою підтримку; спеціальний номер газети «ЗВУ+», присвячений кар’єрі лідера «Самопомочі»; регулярними були акції протесту біля стін його виборчого штабу. Найбільше Садовому допікали його колишні колеги по бізнесу та вкладники вже легендарних «Галицьких інвестицій». І це лише невелика частина контрагітації проти лідера «Самопомочі».

Василь Куйбіда отримував свою порцію «чорного» піару переважно у ЗМІ, які належать Садовому, та під час акцій політичних партнерів лідера «Самопомочі» — львівської міської «Пори».

Попри усе, експерти стверджують, що жоден зі штабів з першої п’ятірки кандидатів, не гребував можливістю втопити конкурента. Щоправда залишається питання: задля кого усе це було організоване – для задоволення власних амбіцій чи виборця, котрому запропонували стати учасником «найбрудніших» мерських виборів у Львові?