Анорексія - це важкий психічний розлад, головним проявом якого є відмова від їжі. Люди, які страждають на це захворювання, відчувають постійний панічний страх перед зайвою вагою й одержимі ідеєю постійного схуднення. Це призводить до серйозних наслідків для організму і психіки: депресія, зниження розумових здібностей, погіршення пам'яті та хронічна втома стають невід'ємною частиною їхнього життя.
Причини виникнення анорексії різноманітні, і досі немає єдиної думки про те, що саме провокує розвиток цього розладу. Одні дослідники вважають, що анорексія пов'язана з особливостями особистості, такими як нарцисизм або зайва недовірливість. Інші ж вважають, що прагнення наслідувати кумирів, чиї образи нав'язуються медіа, відіграє ключову роль. У деяких випадках захворювання стає реакцією на випадково кинуте образливе слово або коментар.
На жаль, анорексія дуже погано піддається лікуванню. Навіть якщо вдається досягти позитивних результатів, найчастіше йдеться лише про тривалу ремісію, а не про повне одужання. Це пов'язано з тим, що анорексія сильно впливає не тільки на тіло, а й на свідомість хворого.
Основні ознаки нервової анорексії включають у себе повну або часткову відмову від їжі, спотворене сприйняття власного тіла, за якого людина впевнена у своїй уявній повноті, незважаючи на явне виснаження. Хворі також проявляють нездорову фізичну активність, не відчуваючи втоми доти, доки не досягнуть крайнього ступеня виснаження. Крім того, у них відзначається повна апатія і відсутність ініціативи.
Історичні свідчення підтверджують, що прагнення до худорлявості існувало давно. Перші згадки про добровільну відмову від їжі можна знайти ще в працях Авіценни. Згодом багато вчених намагалися вивчити це явище, змінювали його назву, шукали можливі причини. Але з 60-х років минулого століття, коли мода на худорлявість стала превалювати, кількість випадків анорексії значно зросла. Це підкреслює, що культурні стандарти краси здатні чинити руйнівний вплив на психічне та фізичне здоров'я людей.
Лікування анорексії - це складний і тривалий процес, який вимагає залучення як психіатрів, так і психотерапевтів. Однак навіть за активної терапії багато пацієнтів не можуть повністю повернутися до нормального способу життя, а деякі продовжують боротьбу з хворобою протягом усього життя.