• Головна / Main Page
  • СТРІЧКА НОВИН / Newsline
  • АРХІВ / ARCHIVE
  • RSS feed
  • Гойдалка зайнятості. Як її приборкати?

    Опубликовано: 2006-01-18 11:50:00

    Кажуть, що безробіття - це неприємний стан, але тимчасовий. Три роки тому моїй сім'ї, яка на той час складалася з неп­рацюючої мами, грудної дитини та безробітного чоловіка (дипломованого спеціаліста зі стажем роботи), на власному досвіді довелося пережи­ти стан фінансових нестатків і психологічного дискомфорту.

    Більше року чоловікові знадобилося на пошук роботи за фахом. Здавалося б, які проблеми? Кожна рекламна газета відво­дить чималу площу для оголошень під рубрикою «Пропоную роботу». Обирай і працюй. На жаль, на практиці виходить все значно складніше. У нашому випадку пошук через оголошення на підприєм­ствах з потрібним профілем роботи не дав бажаного результату, бо вакантними там були лише робітничі професії із зар­платнею, яка не відповідала запитам. Да­лі - біржа і паралельний пошук через ко­мерційні агентства праці. На щастя, одне з останніх запропонувало прийти на спів­бесіду. Шкода, що робота цих трьох гілок не замкнена загальною пошуковою систе­мою. Воно й зрозуміло, центри зайнятос­ті працюють на безоплатній основі, а ко­мерція є комерцією. Робота по об'єднан­ню зусиль з боку державних структур ве­деться, але до повного порозуміння ще далеко.

    З кожним роком проблема пошуку ро­боти ускладнюється певними умовами і навіть набирає інших форм. Про першод­жерела, як-то розпад Союзу, економічний спад, майновий перерозподіл, згадують дедалі рідше. Нікого вже ніби й не дивує, що фахівці з вищою освітою пішли в тор­гівлю, хтось живе з допомоги по безробіт­тю, а дехто формально вважається безро­бітним, хоча його рівень життя та запити не відповідають офіційно заявленому становищу.

    Наприкінці минулого року на базі Ін­ституту підготовки кадрів державної служби зайнятості відбувся «круглий стіл» на тему «Роль та шляхи підвищен­ня ефективності роботи служб зайнятості у легалізації зайнятості населення країн з перехідною економікою». До діалогу бу­ли запрошені представники служб зайня­тості сусідніх держав. Наразі безробіття - проблема з інтернаціональним облич­чям, тому пошук шляхів її подолання ліпше шукати спільно.

     Завдання виконується, але...

    Поза тим, поставлене Президентом Ук­раїни завдання щодо створення щорічно одного мільйона робочих місць викону­ється. За 11 місяців минулого року ство­рено 1млн 24 тис. Звичайно, не всі з них оплачуються на європейському рівні і пе­реважно мають низькотехнологічний рі­вень. Як зазначили фахівці Державного центру зайнятості, 40 % новостворених вакансій - це сфера самозайнятості. І лише 20-25 % - робочі місця, створені на підприємствах з новітніми технологіями. Міністр праці та соціаль­ної політики Іван Сахань зауважив: «Суспільство має усвідомити, що час де­шевої робочої сили минув. Роботодавець, який дбає про вигоду підприємства, хоче розвивати бізнес, повинен пропонувати умови, які б задовольняли вимоги спеціа­лістів будь-яких професій».

    Як свідчать факти, 40 % з вип­лачуваних зарплат видаються у конвер­тах, тобто перебувають поза законом. Та­кий стан невигідний ані роботодавцям, ані працівникам. Розплата за несплачені податки із зарплати настане після виходу людини на пенсію. А підприємець щодня ризикує у грі із законом.

    Вибір професії за рівнем оплати

    Як не крути, а гроші все-таки диктують поведінку людини, впливають на форму­вання ЇЇ цінностей. «Низька заробітна плата - причина падіння престижу ба­гатьох професій. Вона перешкоджає ви­хованню та усвідомленню національної гордості за державу і за себе, провокує політичні проблеми та гальмує економіч­не зростання», - таку оцінку дала Елла Лібанова, заступник директора Інституту демографії і соціальних досліджень НАН України. - Як результат - масова еміг­рація. Її масштаби нині становлять від 2,5 млн. на рік до 7 млн. осіб у період сезон­них робіт».

    Люди шукають кращого життя. Найнеприємніше, що з країни виїжджають молоді, перспективні люди, в арсеналі котрих є чимало інноваційних ідей, але немає можливості реалізації. Непоміче­ним не залишається той факт, що випус­кників з вищою освітою менше не стало. Навпаки, кількість дипломованих спеціа­лістів, що випускаються вищими нав­чальними закладами України, подвоїла­ся. Чи не дивно: спочатку за рахунок бюджетних коштів фінансується освіта студента, а потім держава сприяє розвит­ку економіки іншої країни? Причина проста: молодь низько оцінює перспекти­ви на ринку праці в Україні. І навпаки, досить високо - на ринках сусідніх дер­жав. Українські заробітчани, які сьогодні працюють за кордоном, теоретично готові відгукнутися на заклики урядовців по­вернутися на батьківщину, але за умови, що їхню працю гідно оплачуватимуть.

    У службі зайнятості впевнені, що неза­баром так і станеться. Ця впевненість підкріплюється створенням передумов. Нині при державній службі зайнятості створено три навчальні центри: в Рівно­му, Харкові й Криму, які готують фахів­ців широкого спектра. Це вигідно робото­давцям, адже до них підуть кваліфіковані кадри, підготовлені за рахунок фонду страхування на випадок безробіття.

     Чим зайнятись селянину

    Проблеми працівників аграрного сек­тора відомі всім, зокрема і службовцям Державного центру зайнятості. Серед ве­ликого списку шукачів роботи у центрах зайнятості на обліку перебувають пере­важно мешканці села. Створити нові ро­бочі місця на селі непросто. Реальною до­помогою для безробітних стало перенавчання за спеціальностями, за якими вони могли б працювати там, де живуть. А на відкриття власної справи існує одноразо­ва допомога. Сума невелика, але, як ка­жуть, на почин копійка буде. Окремі спроби розвитку малого бізнесу на селі вдаються. Начальник відділу Волинсько­го обласного центру зайнятості Алла Чу­бара розповіла про свого земляка Олек­сандра Люшука, який зі статусом безро­бітного не змирився. Чоловік довідався про майстра, який робить опудала тварин і птахів (Авт. Зауважу, що матеріал для роботи майстер бере із загиблих на доро­гах чи від хвороб тварин і птахів). Через центр зайнятості зв'язався з ним і прой­шов курс навчання. Нова професія від­крила подальші перспективи. Далі у цен­трі зайнятості отримав одноразову допо­могу і розпочав власну справу. Тепер про таксидерміста Олександра Люшука зна­ють і на Волині, і поза її межами, бо охо­чих придбати опудало білки чи лисиці серед туристів вистачає.

    Творча доля майстрині Ніни Іпатій, можливо, так би і залишилася непоміче­ною, злилася б у загальному потоці виро­бів Решетилівської фабрики художніх виробів, якби не закриття підприємства на сотому році роботи. Будучи художни­ком по вишивці, вирішила по можливості радикально спеціальності не змінювати. Спробувала займатися тим, що уміє, до чого лежить душа. Через центр зайнятос­ті створила і зареєструвала власну спра­ву. Нині й учнів бере собі з числа безро­бітних. Не так просто з нуля підготувати професійну вишивальницю. На це пот­рібно, як правило, вісім років. Тож дово­диться під час співбесіди з майбутньою майстринею укладати формальну, так би мовити, джентльменську угоду про дов­готривалі виробничі стосунки після нав­чання.

    - І це вдається, - каже Ніна Іпатій, - бо Решетилівка містечко маленьке, одне одного знаємо, тому наперед вже можна спрогнозувати, чого чекати від людини. Часом за рекомендацією центру зайня­тості приходять повчитися ті, хто хоче мати освіту, але їхати на навчання немає за що. Тому за офіційною домовленістю на приватному підприємстві «Іній» мож­на здобути практичну освіту навіть не за два роки, як у навчальному закладі, а за шість місяців. Така співпраця, на думку Ніни Іпатій, є взаємовигідною.

    - Поки я готую учня, держава підтри­мує мене, а з часом я даю робоче місце вже готовому спеціалістові.

     Вигідне сусідство

    Географічне розташування має значен­ня не лише для країни в цілому, а й для її областей зокрема. У волинян воно, мож­ливо, чи не найвигідніше. Бо до сусідньої Польщі рукою подати. Є можливість по­ділитися досвідом. У сусідів аналогічні проблеми, щоправда, удвічі менші за мас­штабами. Директор Люблянського воє­водського бюро праці Яцек Галлант вис­ловив власний погляд на створення і ле­галізацію робочих місць в Україні.

    - Брак досконалої законодавчої бази, яка б регулювала відносини між державою, роботодавцем і працівником, - го­ловна ваша проблема, - зауважив він. - У вас є ідеї, а законів немає.

    Парламент Польщі шість років поспіль працював над удосконаленням закону «Про боротьбу з безробіттям». Нині він зветься закон «Про інституції ринків роботи і центри зайнятості» і вдало працює. Польські центри зайнятості не створюють робочі місця, вони зберігають людей. На сьогоднішній день питання зайнятос­ті населення актуальне і тут. Сто вісімдесят тисяч поляків працюють в Англії й Великобританії, але працюють вони на законних підставах. Над цим працює служба легалізації зайнятості. Якось вже повелося, що в моду ввійшли добропорядні відносини між громадянами, роботодавцями і державою. Спеціальні устави при воєводствах працюють на користь громадян. Вони забезпечують легальною, а отже, безпечною для людини роботою за кордоном. Тому полякам не соромно за державу, а державі за них.

    Особливої різниці чи великого відриву від проблем подолання безробіття та легалізації робочих місць не спостерігається і в Естонії.

    - У нас немає надвеликих природних багатств, основне багатство - це людина, - таким девізом розпочала свою розповідь директор департаменту ринку праці

    Міністерства соціальних справ Естонії Інна Ерік. - Нині в країні існує дефіцит робочої сили. Держава намагається регулювати ринок праці, бо вважає це головним у збереженні політичної та економічної стабільності. Для цього з початку нинішнього року закон, прийнятий у 2005 році, надаватиме 13 послуг для безробітних. Спираючись на закон, соціальні служби намагатимуться ліквідувати молодіжне безробіття, адже велика кількість хлопців і дівчат вважають за краще не працювати взагалі, аніж працювати електриком, теслею чи двірником. Окрім того, що, як і в інших країнах, знизилася популярність робітничих професій, є труднощі з працевлаштуванням і випускників ВНЗ, то в Естонії існує ще й своя специфічна проблема - структурне безробіття, пов'язане з неподоланим мовним бар'єром. Дякувати Богу, в Україні на одну проблему менше.

    Час - річ непередбачувана. Ніхто не знає, що кого чекає. Можливо, нинішній обтяжливий пошук роботи - завтрашній поворот на краще. За втратою стоїть велика знахідка. Головне, аби вимоги і пропозиції роботодавця збігалися з бажаннями, вміннями й освітою спеціаліста. Тоді, очевидно, зменшиться кількість газетних оголошень про вакансії, а в центрах зайнятості спаде хвиля шукачів вигідних пропозицій. Ольга Прокопенко, "Урядовий кур'єр",

     Новини Державної служби зайнятості

     

    e-news.com.ua

    Внимание!!! При перепечатке авторских материалов с E-NEWS.COM.UA активная ссылка (не закрытая в теги noindex или nofollow, а именно открытая!!!) на портал "Деловые новости E-NEWS.COM.UA" обязательна.



    При использовании материалов сайта в печатном или электронном виде активная ссылка на www.e-news.com.ua обязательна.