Ментальність корінного українця та діаспорянина: в чому відмінність?

Я подорожую світом із п’яти років. За цей період де тільки не побувала: Японія, ПАР, США, Канада країни близького Сходу, Європи. Добре пам’ятаю свою першу подорож за кордон. У 1989 році у складі дитячого вокально-хореографічного ансамблю «Зернятко», ми вирушили у гастрольний тур. Це був круїз до країн Європи Середземним морем на, як на той час, розкішному «лайнері» – «Дмитро Шостакович». Тоді, та під час інших  виходів за «залізну завісу» – Стамбул, Афіни, Сіракузи, Генуя, Марсель, Барселона – у мене постійно виникали питання: «Чому у нас не так? У чому різниця?». Я змалечку любила відстежувати відмінності у поведінці людей, зручностей у містах, селах, просто серед поля на трасі між Марселем та Монпельє, і «стаж подорожування» дозволив робити певні висновки.

Вже маючи освіту політолога та консультуючи політиків ліберальної ідеології з усього світу, на черговому з’їзді Ліберального інтернаціоналу, я почула дуже слушний вислів свого німецького колеги: «Якщо взяти населення Німеччини та переселити до найбільш «відсталої» країни Африки, яка потерпає від корупції, внутрішніх конфліктів, труднощів в економіці, а населення цієї країни переселити повністю до Німеччини, то років через п’ять теперішня Німеччина буде занедбаною державою, що потопає у корупції, злочинах та зруйнованій економіці, а африканська держава стане солоденьким шматочком цивілізації, культури, дисципліни та інших благ».

Таким чином, намагаючись відповісти собі на ще сформоване з дитинства питання, я зрозуміла, що річ саме у ставленні людей одне до одного та до самого себе. Основа досягнення цього – взаємні повага, толерантність та солідарність, яких так не вистачає нашому суспільству.

Недавній візит до Канади допоміг мені побачити ряд прикладів, що остаточно підтвердили мою гіпотезу. Під час відкриття фестивалю передмістя Торонто – Міссіссага – до нас, артистів з України, підійшла мила та усміхнена жіночка. Вона захоплено розглядала наше традиційне вбрання, розпитувала, що означають візерунки. До неї долучився україномовний місцевий хлопчина. А потім ще декілька людей. Згодом виявилось, що ця жінка – прем'єр-міністр штату Торонто, україномовний хлопець – її помічник, а решта людей – мери Торонто, Міссіссага та їхні асистенти. Це мене вразило! Хоч з такою поведінкою «західних політиків» у своїй практиці стикаюсь регулярно: людське ставлення одне до одного, незалежно від посади чи статусу. Для них ти – людина, така сама, як і міністр, президент, музикант, лікар... Людяність, близькість та привітність – ознаки людей, які виросли у принципово інших умовах, а також психологічних та історичних обставинах: без розкуркулення, голодомору, репресій.

Добре закарбувались в пам’яті випадки з правилами дорожнього руху. Вони набагато ліберальніші, ніж у нашій країні. Славнозвісна «зелена стрілка» при повороті праворуч прибула до нас саме з Канади. Однак при всій ліберальності руху, я десятки разів спостерігала, як  місцеві водії враховують присутність інших учасників руху, доречність та ризики аварійної ситуації. Ніхто не сигналить нервово у спину, кидаючи стереотипний погляд на білявку за кермом. Важко уявити, що було б на вулицях Києва, якщо надати водіям таку свободу дій, яку надають інші «свободи дорожнього руху» Канади.

Крім того, в Канаді у кожній кав'ярні є опція смачного харчування для веганів, вегетаріанців, діабетиків. Це для мене є свідченням високого рівня поваги та солідарності до оточуючих ще на етапі продумування меню та створення затишку у закладі. Немає закону, який би це вимагав, і це не завжди фінансово виправдано. Однак люди це роблять. Бо «що посієш – те й пожнеш». Бо ставляться до інших так, як хотіли б, щоб ставились до їхніх потреб та інтересів.

Таким чином, саме відносини між людьми, а головне – нечесність із собою та породжені нею подвійні стандарти – і є тим каменем спотикання, що відділяє наше суспільство від розвинених, громадян України від діаспорян. Що із цим робити? Треба плекати гідне ставлення, вдячність до людей та до самого себе. Заборонити собі підлабузництво до високопосадовців та, у той же час, подолати демонстративну ненависть до всіх, хто живе краще, їздить на особистому транспорті, витрачає на вечерю всю середньостатистичну зарплатню. Безвізова опція подорожування  також зробить свою справу. Нарешті, на власні очі, а не з пліток та ангажованих медіа можна дізнатись, хто, як і де живе, і привезти додому найкращий досвід. Розвиток нашого суспільства просуватиметься значно швидше, якщо ми приймемо свої ментальні особливості. Якщо ми, з гордістю за своє походження,  без сумнівів щодо власної гідності почнемо діяти разом, усвідомлюючи спільну мету. Так і проросте. І це будуть довгострокові плоди.