Почтовики Донетчины: Мы работаем в это сложное время благодаря чувству долга перед обществом

Інтерв’ю «Поштового вісника» з Миколою Дрьомовим, який нещодавно повернувся на посаду керівника Донецької дирекції Укрпошти, велося електронною поштою. Микола Дрьомов розповідає про ситуацію в регіоні, діяльність пошти в зоні збройного конфлікту і виживання та роботу поштового колективу у воєнних умовах. Усі дані, що наводяться, відповідають стану в Донецькій дирекції на 23 липня.

– Шановний Миколо Петровичу! Ви повернулися на посаду керівника Донецької дирекції після нетривалої перерви. Ваш 30-річний досвід роботи у поштовому зв’язку та ділові якості мають служити на благо підприємства, і ми раді, що їх нарешті гідно оцінили. Робота керівника складна у будь-яких умовах, проте Ви маєте приймати непрості рішення в екстремальній ситуації, у найтяжчий для донеччан час.
– Передусім хочу подякувати своїм колегам-поштовикам в області за їхню мужність. При тому, що більшість колективу дирекції, у тому числі керівного складу, складають жінки, навіть у вкрай небезпечних і складних умовах вони виявляють себе гідними представниками Укрпошти – національного оператора поштового зв’язку.
На підтвердження наведу лише один-єдиний із багатьох фактів: у Слов’янську і Краматорську в умовах безперервних військових дій щоденно відбувалося приймання передплати на періодичні видання!З квітня по червень Центр поштового зв’язку (далі ЦПЗ) №7 та ЦПЗ №11 прийняли передплату на 14 й 9 тисяч примірників періодичних видань відповідно. Незважаючи на складну ситуацію, мешканці Краматорська і Слов’янська здійснювали оплату комунальних послуг через мережу поштового зв’язку.
Наші ж відділення поштового зв’язку не припиняли обслуговувати клієнтів навіть за відсутності електрики! Наприклад, за весь цей час майже не припинялася робота відділень Краматорського ЦПЗ №7. Виняток становили лише 1 – 6 червня, коли в місті була активна фаза АТО. Тоді ЦПЗ частково евакуювався до Дружківки.
Певно, важко повірити, що в таких умовах взагалі було можливо працювати, але ми щосили намагалися підтримати людей, які залишилися. Адже поки листоноша розносить газети й пенсії, пошта надає весь спектр поштових послуг, люди розуміють, що життя триває, і зберігають надію, що ситуація все ж зміниться на краще.

– Колектив Донецької дирекції – від директора до листоноші у найвіддаленішому селі, всі поштовики регіону стали не лише свідками, а й заручниками страшних подій. Події розвивалися поступово, напруга наростала, але ніхто не думав, що розпочнеться війна. Як розгорталися події з точки зору поштовиків?
– Ситуація, зокрема у Слов’янську та Краматорську, загострювалася поступово починаючи з квітня. Від встановлення поодиноких блокпостів на автошляхах озброєні люди перейшли до блокування доріг у містах і захоплення адміністративних приміщень. У ніч із 2 на 3 травня бойовики захопили приміщення ЦПЗ №11 та відділення поштового зв’язку Слов’янськ-22, а 25 травня – вдерлися до будівлі ЦПЗ №7. В обох ЦПЗ під загрозою розправи було забрано зброю з набоями, бронежилети тощо. Ми втратили фактично все, що було у приміщеннях, а це й товари народного споживання, засоби зв’язку…
Нині у скрутному становищі перебувають: ЦПЗ №10 м. Мар’їнка, окремі ВПЗ Шахтарського (ЦПЗ №12), Ясинуватського районів (ЦПЗ №9), Горлівки (ЦПЗ №4) і особливо – Донецька (поштамту – ЦПЗ №1).

– Коли ситуація стала критичною, які рішення приймалися? Якою і чи достатньою була і є допомога влади?
– Ми відпрацьовували варіанти убезпечення об’єктів поштового зв’язку та коштів при їх перевезенні з місцевим управлінням Державної служби охорони та Ощадбанком. Вирішення проблемних питань щодо перевезення та доставки поштових відправлень і готівки повністю лягло на плечі донецьких поштовиків. Ми були змушені попередити Пенсійний фонд і редакції періодичних видань про неможливість забезпечення стовідсоткової доставки пенсій і пошти. Про убезпечення нашого майна від посягань мародерів (а ті не лише розграбовують відділення, а й фізично знищують комп’ютерну й оргтехніку!) та особисту безпеку наших працівників дирекції теж довелося подбати. Адже з моменту початку заворушень нам, здебільшого, доводилося обходитися без допомоги з боку правоохоронних органів, хоча ми по неї неодноразово до них зверталися…

– Як реагували люди? Їм доводилося виходити на вулиці, які поступово ставали небезпечними. Як вдавалося підтримувати більш-менш нормальну роботу пошти в гарячих точках і регіоні загалом?
– Надання поштових послуг споживачам області увесь цей час майже не припинялося. Ризикуючи життям, водії доставляють пошту. Щодня наші автомобілі зупиняють на блокпостах озброєні люди, тож водії змушені коригувати маршрути, здійснюючи багато об’їздів. Часом нам доводиться навіть відміняти доставку пошти по внутрішньообласних маршрутах. Довелося навіть скасувати магістральні маршрути: пріоритетний Донецьк – Харків – Донецьк, а також магістральні – на Донецьк і Луганськ…
Хто б рік тому міг уявити, що нам доведеться проводити для водіїв інструктажі про поведінку при виникненні конфліктних ситуацій при зупинці автотранспорту озброєними людьми – не представниками силових структур!.. Адже неодноразово наших водіїв затримували на блокпостах ДНР, погрожуючи їм розправою за перевезення періодики зі змістом, що суперечить вимогам ДНР.
Дехто не витримує роботи в такій ситуації чи прагне виїхати з небезпечної зони й вивезти родину, тож звільняється: так, у ЦПЗ №7 Краматорська за цей час звільнилися 16 працівників, у ЦПЗ №11 Слов’янська – 42 людини. Усіх, кого можливо, відправили у відпустки. Втрачено зв'язок з 1 працівником. Дехто, раніше виїхавши за межі області, не має можливості повернутися додому і, відповідно, стати до роботи. До всіх таких випадків ми ставимося з розумінням і не примушуємо ставати до роботи. Проте більшість поштовиків продовжують виконувати свої професійні обов’язки. Листоноші, які не звільнилися та не пішли у відпустки, попри наявність великої кількості озброєних людей здійснюють доставку пошти та пенсій.
У всіх випадках, коли ситуація ставала критичною, дирекція керувалася принципом збереження життя та здоров’я працівників і скорочувала робочий день, а то й припиняла роботу відділень, які перебували у зоні бойових дій. Такі відділення передислоковано до відділень, що не потрапляють у зону бойових дій. Персонал захопленого терористами ЦПЗ роззосереджено у працюючих відділеннях поштового зв’язку та організовано підтримку робочих процесів.
Ми доклали всіх зусиль, аби працівники мали змогу укриватися у бомбосховищах – як поштових, так і тих, що належать Укртелекому; пристосованих підвалах і складських приміщеннях. Листоноші, виходячи на доставну дільницю, отримували списки приміщень, де можна укритися у загрозливий період.
У часи ж затишшя ми намагаємося максимально надати послуги, доставити пошту та виплатити пенсію. Так, коли після звільнення від бойовиків м. Красний Лиман треба було поновлювати виплату пенсій, дирекція вчинила нестандартно – відкрила рахунок для ЦПЗ №11 безпосередньо у міському відділенні Ощадбанку, і керівник центру з касиром щодня їздили зі Слов’янська по небезпечній території району для отримання коштів.

– Якої допомогти потребуєте? Що колеги можуть зробити для вас? Що б ви хотіли сказати їм?
– Ми всі молимося, щоб на нашій землі врешті запанував мир і щоб його не довелося чекати довго. Уже нині ситуація у Слов’янську і Краматорську налагоджується, наші мужні жінки –відновлюють повноцінну роботу підпорядкованих їм відділень. Проте антитерористична операція триває і складно передбачити, скільки ще людей постраждає, скільки шкоди нашим містам і селам завдадуть бойові дії.
Ми дуже вдячні всім небайдужим, зокрема поштовикам з усіх регіонів нашої держави, які надавали і надають нам гуманітарну допомогу. Вона надзвичайно актуальна і сьогодні. На вже звільнених від бойовиків територіях поштовики потребують допомоги у вирішенні цілої низки проблем, адже в регіоні зруйновано багато важливих об’єктів інфраструктури. Нам потрібно відновлювати канали зв’язку, забезпечити безперебійне постачання до об’єктів поштового зв’язку електроенергії, водопостачання. Нашим автомобілям потрібне паливо, потребують ремонту пошкоджені приміщення, доведеться замінювати ушкоджену техніку та меблі тощо.

– Як підтримуєте моральний дух у колективі, які очікування та плани на майбутнє?
– Ми щодня говоримо з нашими людьми. Ми не лише знаємо про їхні проблеми, ми намагаємося їх вирішити в міру наявних можливостей. Вважаю, люди мають постійно відчувати, що вони не полишені сам-на-сам із їхніми бідами, що їм обов’язково допоможуть. Про це дбає адміністрація дирекції, про це дбає профспілка. Тож упевнений, у колективі поштовиків підтримується належний моральний дух. Ми працюємо у цей складний час завдяки почуттю обов’язку перед громадою, професіоналізму, відданості своєї справі. Ми дбаємо про людей – вони підтримують нас. Розумієте, моральна підтримка, душевність людська,співпереживання – це навіть важливіше, аніж матеріальна допомога. Коли є моральний дух, то можна вистояти будь-де. Якщо ж нема – то не допоможе нічого.
А щодо планів… У такій ситуації план може бути тільки один – робити все, щоб зберегти життя кожного члена нашого численного колективу дирекції. Це – найголовніше. Будь-які інші проблеми й завдання ми гуртом вирішимо… аби лиш настав мир.