Вадим Карасьов: "В Україні триває криза"

Розмова з Вадимом Карасьовим, директором Інституту глобальних стратегій (Київ). Україна поволі входить у нову реальність політики. Здійснивши рік тому демократичну революцію, український народ створив на постсовєцькому просторі прецедент мирного переходу влади до справді найпопулярнішої політичної сили. Навесні 2006 року нас усіх очікує нове випробування - винятково партійний формат парламентських виборів і перерозподіл повноважень між центрами влади внаслідок набуття чинності політичної реформи. Трансформацію завжди супроводжує нестабільність, проте це водночас є процесом народження нового. Якщо Президент і політичні партії продемонструють достатню відповідальність і рішучість, то Україна може показати новий, вищий стандарт управління державою, порівняно з анахронічними зразками з імперського та совєцького минулого, до яких апелюють у Росії та низці інших суб'єктів СНД.

 

Про це, а також про перспективи формування навесні нового коаліційного уряду в Україні йшлося в розмові кореспондента "Газети" з відомим українським політологом Вадимом Карасьовим на Міжнародному форумі "Російсько-український діалог", який нещодавно відбувся в Алушті (Крим).

 

- В Україні триває криза. Помаранчева революція неймовірно вплинула на українське політичне життя. Проте, як відомо, команда Віктора Ющенка розпалася. Про причини говорити не хочу. Навіть провідна фігура української революції Юлія Тимошенко пішла в опозицію, ба більше, на мій погляд, стала її лідером. Цілком реально, що на майбутніх парламентських виборах екс-прем'єр створить таку коаліцію у Верховній Раді, яка визначить, з урахуванням наслідків конституційної реформи, хто стане прем'єр-міністром країни.

 

Водночас політичне життя, як і раніше, визначають революційні гасла, які лунали на Майдані в період президентської кампанії. Цей драйв, романтизм, природно, впливає на внутрішню політику та зовнішню стратегію.

 

- Ні. В Україні й далі домінує "політика мас", а не підкилимні політичні сутички й інтриги "партії влади" й опозиції. Тут, на відміну від Росії, політичне життя визначають не еліти, а виборці, народ.

 

- Згоден. В Україні внаслідок помаранчевої революції руйнуються ті кволі та нестійкі державні структури, які українському політичному класу вдалося, багато в чому копіюючи СРСР, створити за чотирнадцять років незалежності. Наприклад, публічні, доленосні та програмні виступи українського Президента сьогодні готують украй погано. Це свідчення нефаховості, некомпетентності, браку досвіду в тих людей, які його оточують.

 

Але в Москві не хочуть зрозуміти головного. В Україні, нарешті, руйнують залишки соціалістичної, однопартійної політичної системи, атавізм совєцького стилю політичного управління п'ятдесятимільйонною державою. А в Росії, схоже, бюрократія домовилася з олігархією, відновила просовецький статус-кво, та й кремлівські традиції залишилися незмінними.

 

- В Україні відбувається інституалізація політичного життя, реальна участь політичних партій у житті суспільства. І цілком імовірно, що політичні процеси визначатимуть не харизматичні лідери, а партії. Політичне життя стане, як писав відомий класик, "справжньою сутичкою різних політичних сил", а не якимись міфічними правилами "сильної волі" чи "керованої демократії". Це, гадаю, і визначить парадигму розвитку Української держави.

 

- В Україні відбувається повільне сповзання президентської форми правління в парламентсько-президентську республіку. Які риси цього? По-перше, відбувається фрагментація еліт, в основі якої лежать економічні, політичні й ідеологічні інтереси. По-друге, уряд за своїм складом стає коаліційним. По-третє, президентські вибори в Україні були реально (на постсовєцькому просторі це перший прецедент!) багатопартійними. По-четверте, навіть сьогодні "партія влади" й опозиція йдуть на компроміси, підписують угоди. Приклад цього - меморандум між Віктором Ющенком і Віктором Януковичем, і як результат - поява уряду на чолі з Юрієм Єхануровим.

 

Це і є нічим іншим, як першими політичними кроками вітчизняної еліти до парламентського режиму української політичної влади. Залишилося небагато, в Україні очікують політичної реформи - зміниться Конституція, яка закріпить реалії політичного життя суворими й обов'язковими для всіх юридичними нормами. Адже після набуття чинності конституційної реформи Верховна Рада матиме право висловлювати недовіру деяким міністрам, відправляти їх у відставку. Тож у державі, наприклад, неймовірно зросте роль спікера парламенту.

 

- Мабуть, у майбутньому українському парламенті не буде однієї фракції, яка визначить, хто стане прем'єр-міністром. Народним депутатам доведеться створювати політичні коаліції, керуючись політичним досвідом, політичною культурою, йти на компроміси, щоб сформувати уряд.

 

- Він уже сьогодні не має потенціалу політичного арбітра, не є "батьком нації". На відміну від Росії, Україна відходить від імперської та совєцької традиції "монаршої" або "генсеківської" верховної влади в прийнятті політичних рішень. Політичне життя України визначають багато суб'єктів політичних процесів. Щоправда, наразі "ця система" не завжди ефективна, вона слабка та суперечлива. Але так завжди буває, коли з'являється щось нове. Всі мінуси появи цієї "політичної дитини" можна списати на хвороби її росту, на дитинство, але вона росте й мужніє.

 

Можна констатувати: в Україні зароджується справжня демократія, європейська традиція функціонування політичного життя держави. Уже сьогодні ніхто не може монопольно визначати економічну політику, правила гри формування ринкових відносин у суспільстві, а це, як відомо, є благом для народу.

 

- Те, що відбувається в Україні, можна назвати "конституційною кризою". Де-факто Президент одноосібно вже не може командувати, впливати на вирішення складних державних проблем. В Україні навіть немає генерального прокурора, Конституційного суду. Все це зумовлює нестійкість політичного режиму Віктора Ющенка.

 

- На мій погляд, у березні 2006 року в Україні відбудуться не звичайні, а справедливі та демократичні парламентські вибори. Підсумок їх очевидний - жодна партія або коаліція не матиме контрольного пакета у Верховній Раді. Щоправда, адміністративний ресурс, особливо на місцевих виборах, використають. Політична конкуренція визначить характер парламентського марафону, і навряд чи "партія влади" зуміє сильно впливати на думку виборців. Лідерами на виборах у парламент будуть "Батьківщина" Юлії Тимошенко, Партія регіонів Віктора Януковича та "Народний Союз Наша Україна". Можливо, в парламент пройдуть Народний блок Володимира Литвина, Соціалістична та Комуністична партії України.

 

- Ні. Не слід забувати, що навіть після Конституційної реформи Президент матиме право розпускати парламент. Думаю, що через півроку-рік він розпустить Верховну Раду, обрану в березні 2006 року.