Зупинити чичикових (до питання Всеукраїнського перепису)

Микола Васильович Гоголь – геній, і це беззаперечний факт. Бо тільки геній спроможний створювати такі літературні образи, як Чичиков (головний герой поеми «Мертві душі»), що житимуть у віках. Проте чи міг він уявити собі, що в його рідній Україні у ХХІ сторіччі процвітатимуть нащадки цього доволі огидного персонажа. Між тим вони є, їх досить багато, і ці людці дуже успішно користуються оборудками Чичикова, обдурюючи нас скрізь, де тільки можна, маніпулюючи цифрами і наводячи неправдиві дані як стосовно економічних показників, так і щодо демографічної ситуації. І це не може не тривожити суспільство…

 На просте запитання, скільки людей проживає в Україні сьогодні, ви почуєте у відповідь ну дуже різні цифри – від 36 до 42 мільйонів. Погодьтеся, різниця у 6 мільйонів не тільки вражає, а й насторожує. До слова, на момент здобуття незалежності (1991 рік) нас було 52 мільйони. Тож невже влада не знає достеменно кількість населення на ввіреній її турботам території? А як у такому випадку вона може керувати країною, забезпечувати її розвиток, поліпшувати рівень життя українців, які, власне, для цього її (владу) винайняли і утримують за рахунок своїх податків?! І вона, до речі, собі ні в чому не відмовляє – з кожним роком суми на забезпечення діяльності держапарату зростають. У цьому легко переконатися, передивившись бюджети, в 2017 - 56 655 млн, порівняно з 27 411 млн у 2014.

Проте не будемо про сумне, тобто про наших можновладців, та повернемося до суті питання. Отже, що треба зробити, аби оперувати реальними даними стосовно кількості населення, його соціального складу, вікових параметрів, сімейного стану, кількості чоловіків та жінок тощо. Відповідь дуже проста – треба вчасно проводити перепис населення. ООН, до речі, рекомендує робити це раз на 10 років. Отримані статистичні дані дозволять фахівцям зробити більш точні прогнози демографічного розвитку країни на найближчі роки, спрогнозувати економічні показники, що сприятимуть плануванню її подальшого розвитку, визначенню податкової політики та плануванню видатків соціального спрямування, яке неможливе без об’єктивної оцінки соціально-демографічного стану суспільства. Більше, оперування точними цифрами сприятиме уникненню помилок у прогнозі внутрішнього споживання, при розрахунках навантаження на інфраструктуру та складання прогнозів розвитку трудового потенціалу тощо. Перепис допоможе також зрозуміти, яка частина економіки у нас у тіні, скільки людей працездатного віку перебувають там, де вони зареєстровані, а скільки – працюють неофіційно. Точні дані так само необхідні для покращення інвестиційного клімату, реформування місцевого самоврядування, реалізації реформ у медичній, пенсійній, освітній галузях. Цілком очевидно, що будь-яка притомна влада повинна бути зацікавлена у регулярному оновленні такої інформації. Та у наших державних мужів свої резони. Перепис, що мав відбутися у 2011 році перенесли на 2012, потім на 2013 et cetera.

Врешті-решт, у грудні 2015 року Кабінет Міністрів видав розпорядження, згідно з яким наступний перепис буде проведений у 2020 році. Для тих, хто не зрозумів усю красу цієї гри, – переписуватимуть українців після проведення президентських і парламентських виборів! До чого тут вибори? До них ми повернемося, а поки ще трохи інформації для роздумів.

Щороку на підготовку до перепису (який потім відкладається) виділяються чималі кошти. Вони йдуть на розроблення комп’ютерних програм для Державної служби статистики, виготовлення картографічного матеріалу, заробітну плату тимчасових працівників тощо. Тільки станом на 2012 рік перепис уже «з’їв» 52 млн державних коштів, а на сьогодні, я переконаний, ця сума зросла в рази. А тепер детально про вибори. Знати реальний стан справ стосовно всіх аспектів життєдіяльності суспільства потрібно ще й для того, аби уникнути маніпуляцій з «мертвими душами» під час виборів (маються на увазі люди, які існують лише на папері). Наразі ці «мертві душі» віддають «голоси» за тих, хто потрібен владі, за рахунок платників податків отримують пенсії, соціальну допомогу, користуються пільгами тощо, а це веде до масштабного розкрадання бюджетних коштів. Словом, кожен пропущений черговий перепис населення дає державним чиновникам змогу підправляти будь-які цифри на власний розсуд і в такий спосіб розробляти корупційні схеми.

Хто сьогодні може порахувати, скільки фальшивих пенсіонерів отримують незаконно пенсії. Хто скаже, скільки так званих переселенців користуються пільгами і субсидіями, не маючи на це жодних прав. І це при тому, що існує величезна кількість людей, які дійсно потребують такої допомоги, але не можуть її отримати через силу-силенну причин. Зокрема й через те, що гроші, які на них виділяє держава, вже давно вкрали.

Чи можна припинити це неподобство і яким чином? Відповідь очевидна, і вона випливає з усього, викладеного вище: слід якнайшвидше провести чесний перепис. Ключове слово – «чесний». Скажете, не на часі, бо ж у нас війна, себто АТО (за дефініцією можновладців), у країні немає грошей… Зазначу: така позиція апріорі хибна. Дані, отримані під час перепису, дозволять нарешті поставити все з голови на ноги: прийняти чесний бюджет, надати допомогу тим, хто її потребує і має на це право, і відсунути від корита хоча б частину «любих друзів», яким так зручно ловити рибу у каламутній воді. А ще дасть можливість скласти актуальні списки виборців, у яких не буде тих, хто вже давно відійшов у вічність. Інакше ми приречені ходити по замкненому колу і ще бозна скільки років бачити у Раді, в Кабміні, на Банковій ті самі, висловлюсь чемно, обличчя.

Ви цього хочете? Думаю, ні. Тож давайте спільними зусиллями – адже нас попри всі негаразди багато – змусимо перших осіб держави прийняти рішення щодо проведення Всеукраїнського перепису найближчим часом, змінити Закон про вибори та внести зміни до складу Центральної виборчої комісії. Бо якщо там біля керма залишатиметься пан орденоносець та «со товарищи», то долю країни і надалі будуть вирішувати не живі люди, а «мертві душі». І респект Миколі Васильовичу за безсмертний образ!

ОЛЕКСАНДР ОПАНАСЕНКО
Народний депутат України, Член фракції партії «Об'єднання «Самопоміч»,
Заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформаційної політики