Анонсоване засідання президії Незалежної профспілки гірників України (НПГУ) почалося в стінах… Національної спілки журналістів України. Усе просто: після обговорення резонансних проблем голова НПГУ Михайло Волинець мав намір – уже за участі топ-менеджменту профільного міністерства та компанії ДТЕК – донести ухвали зібрання до суспільства, запросивши ЗМІ. Однак безпосередньо перед прес-конференцією активісти зірвалися до міністерства, бо… Міністр Демчишин (версія) не захотів іти до профлідерів. Заразом – і до преси.

Ну, Магомет сходив до гори, коли та передумала йти до нього, то й із гірників каски не впали. Посунули, сердеги, у вотчину осоружного міністра (найцнотливіше з почутого про чиновника). Ми з Київського прес-клубу в якості інформаційного спонсора похапцем «перенаправляли» припізнілих медійників, бо й самим кортіло побачити і почути commedia dell'arte. Акредитувалося з добрих два десятки хлопців і дівиць, спраглих до антрацитових сенсацій.

… У конференц-залі Міненерговугілля пристрасті вже буяли. Інформаційники, бачив згодом, це охрестили так: «Володимир Демчишин зустрівся з керівниками вугільних підприємств та головами профспілок шахтарів. За участю народних депутатів, керівників шахт та голів профспілок було обговорено питання виплати заробітної плати шахтарям, перспектив роботи вугільної галузі, забезпечення теплової генерації вугіллям вітчизняного видобутку тощо».

Реальні ж аудіовізуальні враження були іншими. Гірники піднімали градус дискусії, апелюючи до президії – де повсідалися вищезгадані категорії – принаймні не говорити труїзми. А краще зразу передати пану Демчишину аркуш паперу для написання заяви на звільнення за власним бажанням, бо…

Різновиди втілення того «бо», власне, склали решту порядку денного. Планували оперативно згорнути засідання президії (в міністерстві згуртувалися посли вже не лише НПГУ, та й пресу хотіли уважити), але добрячу годину все таки нагадувало імпровіз у стилі згаданої вище комедії. Поки президія, як сказав би найкмітливіший з-посеред екстрасенсів, «в’яло» відбивалася від словесних пікіровок активістів, частина журналістів уже висмикувала когось до кулуарів для бліц-інтерв’ю. Зрештою, сенсаційного ніхто не говорив – звучали актуальні для життя гірників останнього, либонь, десятиріччя теми невиплат, охорони та безпеки праці тощо.

Тим часом Володимир Демчишин перемикав вектор уваги на ЗМІ. Не дуже вдало перекрикуючи обурений зал, він «доносив» виправдальну інфу, і медійники таки знімали й клацали по планшетах. Про те, що на сьогодні вдалося повністю розрахуватися з шахтарями за минулий рік. Що виплачено більш ніж на 50% зарплат за січень. Що до кінця тижня (сьогодні – четвер) із шахтарями за січень повністю розрахуються. А підкине «Центренерго» за вугілля та з бюджету докинуть якихось 400 млн грн – теж піде на погашення заборгованості по зарплаті. Після прийняття відповідного рішення Верховної Радою України щодо внесення змін до бюджету заборгованість перед шахтарям до кінця квітня буде повністю погашено. Міністр обіцяв – міністр зробить!

Преса мала «прохавати» й решту заманух. Аби не чути періодичних зойків «Заяву!», Володимир Васильович із милою посмішкою віщував: «Починаючи із травня, ми увійдемо у режим регулярних розрахунків з шахтарями. Ми ж не винні, що не було виділено коштів у сумі 1,7 млрд грн, і доводилося протягом січня-лютого розраховуватися за попередній рік! А з 22 січня ще й перестала працювати Вуглегірська ТЕС!». Недостатньо поінформованим міністр нагадав, що шахти – не стільки заробітна плата, скільки оплата електроенергії, технології, інвестиції… Хто й цього не чув, уточнив, що триває робота щодо підготовки програми реформування вугільних підприємств. Бачить пан Демчишин резон й у необхідності домовлятися із великими компаніями (тією ж таки ДТЕК), які спроможні у великому об’ємі купувати і спалювати вугілля вітчизняного видобутку. Правда, названу ним «адекватну» ціну в 1100 грн за тонну «ахметовці» вважають принаймні на 400 грн заниженою, та й кіловат/годину теплогенерації не нижчою за гривню 20-ть. Якщо держава прислухається до запитів мільярдерів – вони «залюбки» викуплять всі 25 тисяч тонн рядового вугілля і патріотично виручать економіку України. Чудасія, як усе доступно!

У дечому пан Демчишин таки був суворочолим: «Рішення щодо закриття нерентабельних шахт, які відпрацювали свої запаси, економічно обґрунтоване. Шахти, які підлягають реструктуризації, фінансуватимуться за іншою статтею бюджету». Лише за умови переведення працівників шахт, які підлягають реструктуризації, на інші шахти та здійснення заходів із соціальної підтримки. Золоті слова.

Міністр і не сумнівається, що внаслідок припинення неефективних дотацій якіснішим стане фінансовий контроль, народжуватимуться ноу-хау, як зробити діяльність роботи підприємств ефективнішою, а продукцію – рентабельнішою.

Коментуючи «гривню двадцять», Володимир Васильович застеріг і від перекладання фінансових витрат щодо підтримки вугільних підприємств на інші галузі: «У разі значного підвищення ціни на електроенергію збільшиться вартість усієї української продукції, а це зробить її неконкурентоспроможною». Чим крити? Міністр – красавчеґ!

… Уже ЗМІ «розтерзали» всіх бажаючих бути інформаційно розтерзаними, а активісти все радилися. Зрештою, зійшлися на тому, що закриття нерентабельних шахт не вирішує проблем гірників, провокуючи неконтрольований соціальний вибух й остаточне руйнування української економіки. Тому передстрайковий стан вирішили не припиняти. Вимагатимуть в уряду розблокувати неплатежі в енергосекторі, а закриття шахт і скорочення робочих місць припинити до завершення АТО. Головне ж постановили підтримати ініціативу трудколективів провести не пізніше 2-ї декади квітня ц. р. З’їзд шахтарів України, аби визначитися з усіма бідами і знайти шляхи їх подолання. Чи вдасться там «врегулювати проблеми» (цього чекають від З’їзду міністр сотовариші) – невідомо. Кесарю – кесареве, а гірнику – гірникове. От міністрам – що?..

І. ВАЛИЧ