Страх як мірило якості життя

Дещо про результати моніторингу інституту соціології НАНУ «Українське суспільство-2014».

Київський прес-клуб провів чергову акцію в рамках проекту міжнародної інформаційної мережі «Україна плюс» – «круглий стіл» «Україна: суспільство на зламі. Результати соціологічного моніторингу Інституту соціології НАН України 1992-2014 рр.». Вирішив упевнитися чи розвінчати тривожні спостереження.

Соціологи представили основний зріз інформації про зміни в суспільстві за два останніх та провели порівняльний аналіз за 23 роки незалежності. Дослідили регіональний вимір Майдану та постмайданну Україну; тривожність в умовах неоголошеної війни; оглянули соціальний капітал в екстремальній ситуації, та уподобання громадян України як підвалин соціального порядку в суспільстві; зміни в ціннісно-інформаційній сфері за умов суспільної кризи та сподівання і страхи населення України. Зрештою, вчені окреслили й соціально-економічний стан населення, визначивши кризові тренди.

Інформаційно-експертну підтримки заходу, крім Київського прес-клубу, здійснювали Інститут аналізу та прогнозування (директор Юрій Лісничий, заступник директора Михайло Данчук) та Незалежна профспілка гірників й Конфедерація вільних профспілок України (голова обох – Михайло Волинець). У форматі телемосту приєдналися журналісти й експерти Спілки журналістів Литви на чолі з її головою Дайнюсом Радзявічюсом та член Демократичної академії імені Масарика в Брно (Чеська Республіка) Дана Ференчакова.

Голова правління Київського прес-клубу Юрій ПЕРЕСУНЬКО визнав невиразність та неодностайність оцінок українців щодо переважної більшості заявлених вище проблем і закликав гостей помогти збагнути предковічне quo vadis... Надметою ж громадського, а значить, і журналістського неспокою пан Пересунько назвав прагнення донести висновки вчених до тих, хто вкотре заявив про намір реформувати країну. Банально закликати можновладців звіряти свої кроки з очікуваннями своїх обранців. «Принаймні, намагатися…», – з погано прихованою іронією додав він.

Презентуючи результати роботи колег, заступник директора Інституту соціології НАН України, член-кореспондент НАН України, доктор соціологічних наук Микола ШУЛЬГА передовсім зазначив, що вони намагаються працювати прозоро для ЗМІ. А моніторинг їхній узагалі особливий. По-перше, він досліджує глибинні процеси суспільства, тож цікавих медіа «гарячих» тем торкається лише серед інших. Крім того, представлене дослідження відрізняється від переважно поширюваних ЗМІ тим, що суспільні процеси подаються комплексно: на тій-таки політиці інститут навмисно не зосереджується. Моніторяться соціологія, політика, економіка, інформаційні, міжетнічні та інші процеси на предмет можливих зв’язків між собою. Остання особливість – презентоване дослідження є постійним і за певною програмою. Це дозволяє відстежити соціальне явище у динаміці, зафіксувавши його тенденції і тренди. Для управлінців, посилив соціолог Шульга думку журналіста Пересунька, це вкрай практично: «Сподіваюся, наше суспільство дозріє, і ті, хто приймає рішення, завжди запитуватимуть, що відбувається». Попри нестабільність в Україні, яка затяглася на роки, авторитет науки все ще доволі високий: при розробці програм розвитку країни саме вчені, на думку 35,5% опитуваних, є найефективнішими консультантами.

Заступник директора, доктор філософських наук Євген ГОЛОВАХА запевнив, що винятковість дослідження полягає ще й у тому, що жодна інша пострадянська країна не робила чогось подібного. Моніторинг ІС НАНУ системний у т. ч. за унікальною – саме для України – вибіркою, яка налічує 1800 осіб пропорційно до чисельності та складу населення.

Загальний висновок такий: Україна всі ці роки тупцювала на місці. Тож буремним подіям кінця 2013-го–початку 2014-го року соціологи не надто і здивувалися, оскільки в масовій свідомості українців відбулися суттєві зміни. Суттєво підвищився рівень тривожності, спав соціальний цинізм. Принципово змінилися електоральні уподобання на користь політичних сил, що підтримували Євромайдан. Якщо раніше громадяни України побоювалися головно підвищення цін та безробіття, то нині – нападу зовнішнього ворога та розпаду країни. За даними цього дослідження, значно погіршилося ставлення українців до Росії та Путіна – ми суттєво дистанціювалися від росіян. Значно погіршилося ставлення українців і до пострадянської інтеграції, зате до ЄС та НАТО покращилося. Уперше за весь час було зафіксовано зближення електоральних та політичних  орієнтацій усіх регіонів України, крім Донбасу.

Завідувач відділу соціально-політичних процесів ІС НАНУ, доктор соціологічних наук Олександр ВИШНЯК проаналізував регіональний вимір Майдану та постмайданної України. За його словами, протягом останніх 20 років у ставленні громадян України до протестних акцій на Майдані суттєва різниця між регіонами ще спостерігалась. Ці акції підтримувало 83% мешканців Західної України,  79% – Києва, Північно-Східної та Центральної України – 65%). В областях Півдня України підтримувало Майдан лише 33, а Південного Сходу - 27%, у Донецькій області - 10%.

Інакше ставилися громадяни різних регіонів України до подій після «помаранчевої революції»: внаслідок разючих змін у політичних конфігураціях П. Порошенко на виборах президента у травні 2014 року переміг уже в першому турі, набравши найбільшу кількість голосів у всіх без винятку регіонах і областях.

Приєднання до Росії Автономної Республіки Крим, за словами пана Вишняка, стало першою подією, яка об’єднала практично всі регіони України. Лише на Донбасі думки щодо приєднання Криму розділилися майже навпіл.

Громадяни всіх регіонів України, як показало опитування, у переважній більшості не є прихильниками федералізації. За унітарність висловились 87% мешканців Західної України, 84% – Центральної та Північно-Східної, 74% – Дніпропетровщини та Запоріжжя, 75% – Миколаївщини та Херсонщини, 71% – Харківщини та Одещини. І тільки в Донецькій області відносна більшість (46% – “за” та 29% – “проти”) підтримала федералізацію.

Немає принципових відмінностей і у ставленні громадян різних регіонів України до подій на Донбасі. У більшості регіонів ці події оцінюються як “приховану агресію Росії” чи “діяльність терористичних угрупувань” (таких виявилось разом 86% – у Західній Україні, 83% – у Центральній та Північно-Східній Україні, 70% – на Дніпропетровщині та Запоріжжі, 69% – Одещині та Харківщині). Суттєво відрізняються тільки оцінки на самому Донбасі. У цілому ж постмайданні процеси в Україні, як показало опитування, не тільки не посилили політичний розкол регіонів України, а й привели до суттєвої політичної консолідації всіх регіонів України – окрім того-таки Донбасу.

Тривожність в умовах неоголошеної війни зросла. Провідний соціолог Анна ДОМАРАНСЬКА, доповідаючи з цього питання,  повідомила, що анексія Криму і військові дії на сході України підвищили рівень індивідуальної емоційної реакції на події, але й сприяли згуртованості суспільства на ґрунті національного патріотизму і солідарності. Саме в 2014 р. тривожність була найвищою з 1996 р. і склала 49,7 (максимум у Донецькій та Луганській областях – 53,5). Максимальним рівнем вважається індекс 80. У жінок рівень тривожність більший, ніж у чоловіків, з віком він підвищується. Найвищою тривожність є серед респондентів із низьким рівнем освіти. Зникли відмінності у рівнях тривожності міського та сільського населення, підкреслила пані Домаранська. А в попередні роки тривожність містян була значимо нижчою за тривожність селян. На рівень тривожності, між іншим, нині вже не впливають зайнятість, розмір заробітної плати і сукупний дохід сім’ї, як це було ще 2 роки тому.

Отже, переконані соціологи ІС, на жаль, кожний десятий громадянин України перебуває у стані гіпертривожності. Крім матеріально-фінансової і психологічної допомоги жертвам конфлікту і постраждалим від нього, потрібне втручання державних органів і недержавних утворень та асоціацій для розробки програм і методів корекції індивідуальних і колективних стресових станів. В окремих ціннісних орієнтаціях суспільство стає одноріднішим. Це є природною реакцією на ситуацію зовнішніх загроз державному існуванню.

Старший науковий співробітник, кандидат філософських наук Юрій ПРИВАЛОВ виразно зацікавив аудиторію темою «Соціальний капітал в екстремальній ситуації». Хто не знає – соціальний капітал (СК) тримається на довірі до партнерів, і моніторинг виявив непередбачувані явища. Опитування 2014 р. зафіксувало стан свідомості українського загалу після низки стресових, іноді шокуючих подій кінця 2013-го та початку 2014-го років та агресії Росії проти етнічно спорідненого і єдино віруючого народу. Значно виросли патріотизм і оптимізм українців. Більшість населення готові пожертвувати особистими благами заради цілісності й незалежності України. Тож, хоча традиції СК в Україні мають зародковий характер, Майдан і російська агресія зміцнюють єдність, отже, у СК є беззаперечна перспектива.

Завідувач відділу історії та теорії соціології ІС, доктор соціологічних наук Володимир РЕЗНІК доповідав про підвалини соціального порядку в суспільстві та уподобання громадян України.

Упродовж останніх 12 років переважна більшість опитуваних зазначають, що наявна соціальна впорядкованість життя їх не вдовольняє. СП розуміють як злагодженість поведінки людей, коли вони не заважають один одному, плідну співпрацю людей заради спільної мети та, як не крути, субординацію. Ці фактори забезпечуються спільною для всіх мовою, цінностями/нормами та – центральною владою.

В Україні державною мовою, як зазначено в Конституції, є виключно українська. Водночас окремі політичні сили ззовні та всередині країни протягом часу цього дослідження ІС порушували питання про надання російській мові статусу державної в Україні. Наразі більшість громадян України, переконаний  Володимир Резнік, заперечує необхідність надання російській мові статусу офіційної та державної. За останній рік цивілізаційний ціннісний вибір увиразнився і став переважно європейським. Як уже зазначалося, переважна більшість громадян - «за» єдину унітарну Україну, її територіальний устрій із централізованим керівництвом адміністративно-територіальними одиницями та відсутністю відособлених або самостійних державних утворень. Кількісно унітаристи переважають прихильників федеративного устрою більш ніж у 5 разів, вважає В. Резнік.

Ці уподобання, переконаний учений, мають бути враховані при спробах модернізації соціального порядку в суспільстві. Нехтування ними може спричинити суспільний безлад та протиборства.

Зміни в ціннісно-інформаційній сфері за умов суспільної кризи в Україні досліджувала завідувач відділу соціології культури та масової комунікації ІС, доктор соціологічних наук Наталія КОСТЕНКО. Моніторинг засвідчив: надзвичайні обставини, в яких опинився український соціум, викликали суттєві й суперечливі зміни в його ментальній сфері. А сплеск демократичних, патріотичних, культурно-креативних ціннісних та смислових ресурсів одночасно супроводжувався падінням довіри до соціальних та політичних інститутів, ростом відчуття невизначеності й розгубленості – надто ближче до зони збройного конфлікту.

Останні 2 роки українці переймалися головно здоров'ям, сім'єю, дітьми й добробутом. Водночас, запевняє пані Костенко, статистично значуще виріс інтерес і до цікавої роботи, суспільного визнання, індивідуальної самостійності, інтелектуального розвитку, культурної компетентності. Дві третини громадян хвилює державна незалежність України, її демократичний розвиток, свобода слова, демократичний контроль рішень влади, підприємницька ініціатива, участь у політичному житті. Регіональні цінності, проте, помітно відрізняються. Якщо у важливості вітальних вартостей жителі різних регіонів України практично одностайні, то прихильність цінностям демократичного розвитку країни, національно-культурного відродження, підприємницької ініціативи значно вище серед жителів західних областей, ніж на Сході й Донбасі.

Наталія Костенко переконана: багато що залежить від інформації. Потужно зріс інтерес українців до Інтернету, соціальних мереж, а це суттєво розширило їхній доступ до альтернативних джерел інформації. Водночас у ситуації «інформаційної війни», що активізувалася з кінця минулого року, різко впав рівень довіри до телебачення, радіо, преси. Уперше за весь час реалізації моніторингу «Українське суспільство» показники недовіри до медіа в Україні перевищують показники довіри до них.

Критичне ставлення до медіа тісно пов’язано з реакцією громадян на значущі політичні події та їхніми політичними установками. 2005 року ті, хто, за їхніми відчуттями, «виграв» у результаті «помаранчевої революції», довіряли медіа майже удвічі частіше, ніж ті, хто вважали себе такими, «що програли». Цього року серед тих, хто відчуває себе у «виграші» внаслідок падіння режиму В. Януковича, українським медіа довіряє 39% та не довіряє 28%, а серед тих, хто в «програші», − 17% и 67% відповідно. Бачимо ще більш виразну поляризацію і щодо джерел інформації.

Соціальна криза в Україні загострює проблему інформаційної безпеки, інформаційно-культурної компетентності, задоволення інформаційно-культурних потреб. Характерним для середовища молоді, осіб із вищою або неповною вищою освітою та мешканців міст є відчуття суб’єктивної інформаційної незахищеності: кожен третій серед опитаних відмітив погіршення в цій сфері. Суперечливість і надмір інформаційних потоків породжують у частини активної медіа-аудиторії, яка хоче віднайти правдиві джерела повідомлень, відчуття розгубленості і безсилля. Зміни в ціннісно-інформаційній сфері, переконана пані Костенко, важливо брати до уваги при розробці культурно-інформаційної політики.

Провідний науковий співробітник ІС, доктор соціологічних наук Наталія СОБОЛЄВА детально проаналізувала сподівання і страхи населення України.

Не секрет, що з 2001-го року емоційне сприйняття майбутнього України було радше негативним. Кількість тих, хто відчував безвихідь, думаючи про майбутнє України, збільшилася за цей період з 8% до 18%, частка ж тих, хто відчував розгубленість, зросла з 9% до 17%, а таких, хто думав про майбутнє України зі страхом, у 2001 році було 13, а у 2013-му стало 22%. Позитивні емоції не змінювалися або згасали. У 2014 році соціологи нарешті зафіксували зростання позитиву: з оптимізмом дивляться у майбутнє 24% українців, з надією – 49%. Дещо знизилися й негативні очікування – безвихідь відчувають 9% проти 18% рік тому, розгубленість 13% проти 17%.

Помічено суттєві відмінності у настроях та очікуваннях населення Донецької та Луганської областей щодо інших регіонів України. В емоційному настрої для них характерні розгубленість (20% респондентів проти 12% на решті території країни), безвихідь, брак позитивних переживань. Ці соціальні страхи можуть складати реальну загрозу для стабільності існування і життєвого процвітання жителів Сходу. Адже суб'єктивні оцінки загроз, що визначають соціальне самопочуття населення України, служать досить надійним барометром для оцінки морально-психологічної ситуації.

Страхи населення України передовсім пов’язані із нападом зовнішнього ворога, розпадом України як держави, міжнаціональними конфліктами. Майже удвічі сильніше українці нині бояться масових вуличних безпорядків, напливу біженців, переселенців і приїжджих. Побоюються і міжрелігійних конфліктів та повернення до часів застою. Зросли показники побоювань голоду та холоду в квартирі через протистояння з РФ як поки що основного та незамінного постачальника енергоносіїв. Зате страх встановлення диктатури в країні, навпаки, дещо знизився після повалення попереднього режиму влади.

Наталія Соболєва дослідила, що й сьогодні українці побоюються зростання цін, невиплати зарплат, пенсій тощо, оскільки наша країна перебуває фактично у стані внутрішньої та зовнішньої війни. Лячно нам за можливе безробіття, зупинки підприємств, зростання злочинності, зараження небезпечними для життя інфекціями та наслідки катастрофи на ЧАЕС. Однак ці показники мовби «пригасли» на тлі небезпеки для існування самої України як незалежної держави.

Ще одна заразом цікава і тривожна тенденція: після 2012 р. різко побільшало тих, хто "насправді нічого не боїться"; але вже нинішнього року «безстрашних» різко поменшало - у два з половиною рази. Якщо пам’ятати, що страхи є квінтесенцією того, що люди бояться втратити, стає зрозумілим, що це насправді і є найвагоміший показник якості життя.

Кризові тренди соціально-економічного стану населення України наостанок презентації проаналізувала науковий співробітник ІС, кандидат соціологічних наук Вікторія СМАКОТА.

Молодий учений констатувала труїзм - тяжке соціально-економічне становище населення України внаслідок поглиблення кризових трендів. Згідно з оцінками в липні ц. р. респондентами матеріального становища своїх сімей в цілому, бідними себе вважають 40,1% українців. Як «середнє» матеріальне становище своїх сімей охарактеризувала половина опитаних - 52,2%. Злиденними свої родини вважають 6,3% респондентів. У той же час заможним матеріальне становище своїх сімей назвали всього 1,1%, а багатими – 0,2% опитаних громадян України.

Для побудови справедливішого суспільства більшість визнає важливість подолання значного соціального розшарування: 11,7% респондентів на час опитування знаходилися в ситуації вимушеного безробіття. Середній розмір середньоподушного доходу в родинах 91,7% опитаних становив 1716,7 грн (майже в 1,5 раза вищим офіційно встановленого розміру прожиткового мінімуму). Середня грошова оцінка розміру прожиткового мінімуму, достатнього, на думку опитаних, для цього соціального стандарту, становила 2505 грн. Скоріше позитивно щодо приватизації великих підприємств і землі висловилися всього п’ята частина респондентів, негативно їхню передачу у приватну власність сприймає половина опитаних. Стільки ж відзначали, що хотілиа б відкрити власну справу.

Скорочення ролі держави в управлінні економікою на користь ринкових методів підтримують 9% усіх опитаних, 49,8% респондентів схилялися до підтримки поєднання державного регулювання і державних методів. 26,1% опитаних вважають, що було б краще повернутися до планової економіки на основі повного державного обліку і контролю.

Після заслуховування результатів моніторингу ІС першими відреагували литовці. Дайнюс РАДЗЯВІЧЮС зізнався, що аж такий ступінь розшарування українців був для них несподіванкою, хоча й у них це явище є: «У цьому випадку, між іншим, набагато вища ймовірність прийти до влади саме з такого середовища». Колеги Дайнюса тепло вітали українську сторону, зичачи скорішого прориву. Однією з його передумов називався більший оптимізм у пошуках позитиву, котрий лише й можливий за «істинної незалежності».

Михайло ВОЛИНЕЦЬ передовсім розповів про враження від поїздки до Литовської Республіки, високо оцінивши ступінь співпереживання за долю України з боку литовців. Що ж до почутого він був стриманішим. На думку експерта, за місяці, які вже не охопив моніторинг соціологів ІС, трапилося багато подій, які можуть суттєво скоригувати висновки вчених. Він схвалив висловлену вже на початку зустрічі рекомендацію, що результати соціологічних досліджень мають не стільки тривожити суспільство, скільки бути «сировиною» для прийняття владою ефективних рішень. «Гуртування довкола проблем скоро виснажиться, якщо бідність українців поглиблюватиметься», – «пророкував» пан Волинець, додавши, що за такої кількості зброї на руках у населення «до вуличних безладів недалеко». На його думку, руйнування України саме таким чином і є елементом «плану Путіна». «Небезпечно ефективною» назвав він й «інформаційну війну», яку віддавна проводить РФ в Україні і, що ще гірше, в Європі. Вона, зазначив експерт, на словах з нами солідарна, але «ловиться» на пропаганду Росії.

Юрій ПЕРЕСУНЬКО погодився із М. Волинцем, зазначивши, що вже не на одному «круглому столі» за ініціативи Київського прес-клубу припущення про програш Україною «інформаційної війни» стає все актуальнішим: «Ряд країн Європи, на словах декларуючи підтримку України, принципово орієнтується виключно на версії подій у викладі кремлівських політкілерів». Голова правління Київського прес-клубу закликав литовських і решту колег не миритися з московською «дезою», подаючи події лише в реальному світлі.

Юрій ЛІСНИЧИЙ припустив, що в разі, якщо нова українська влади вкотре не прислухається до підказок/рекомендацій соціологів, можлива «золота осінь» протестів вже проти неї. Доволі критично він оцінив і ступінь самозахисту нашого суспільства від «облудної путінської пропаганди», прямо пов’язавши виснаженість «ресурсу оптимізму» із відсутністю реальних владних реформ. Скорі вибори пан директор назвав такими, що дають шанс прориву всім – передовсім народу України, але і владі. У цьому ключі Юрій Лісничий проаналізував шанси тих чи інших учасників виборчих перегонів стати парламентськими партіями й очолити перетворення, зазначивши, що радикальні устремління населення відчутно спали на користь поміркованих кандидатів. «Ці вибори спроможні виявити нові тенденції в соціології», - припустив він.

Михайло ДАНЧУК зізнався, що вже до фіналу зустрічі виставив у соцмережі свої враження від почутого, погодившись, що хорошого мало. Враховуючи присутність ЗМІ, він закликав медійників не займати деструктивну антиукраїнську позицію, а говорити суспільству лише правду, якою б гіркою вона не була.

Підсумовуючи, Юрій ПЕРЕСУНЬКО наполягав на винятковій важливості донесення об’єктивних досліджень учених до влади. «Розсекретив» задум створити спільний із Інститутом соціології НАН України та Інститутом аналізу та прогнозування медійний проект для презентації напрацювань соціологів і повідомлення їх через ЗМІ можновладцям. Уже й назва є – «Перезавантаження.ua. Реформи-2012: вікна можливостей». «Ми будемо спільно моніторити найперспективніші реформи і реальний хід їхньої імплементації, даючи практичні рекомендації», – окреслив метр прикладний характер майбутньої спільної діяльності вчених, експертів та журналістів.

Литовці, які до останнього залишалися в режимі он-лайн, оцінили перспективність планів українців і запросили «звертатися за ексклюзивами», на що ми охоче погодилися.

І. Валич

Світлини Івана КОРЖА