На Велофорумі-2016 повідомили про створення Української велосипедної мережі

Громадські активісти з різних міст України об’єдналися в Українську велосипедну мережу. Її презентували на Велофорумі-2016, який проходив у Харкові 21-23 жовтня. До речі, за словами однієї з координаторок форуму, Олени Токмиленко, те, що Велофорум проходив у стінах Харківського автодорожнього університету є свідченням початку справжньої велосипедної революції.
 
Українська велосипедна мережа – це ініціатива, яка буде займатися лобіюванням на загальнодержавному рівні розвитку велосипедного транспорту та змінами умов, в яких створюється велосипедна інфраструктура в нашій країні. А, крім того, на думку її засновників, зможе посилити організаційні спроможності її окремих членів – громадських об’єднань.
 
Як розповіла менеджерка проекту, Тетяна Лебухорська (координаторка програми «Сталий розвиток» Буковинської агенції регіонального розвитку (Чернівці), до кінця 2017 року перед мережею стоять три основні задачі.
Перша – створення національної стратегії розвитку велосипедного транспорту в Україні, оскільки сьогодні, за словами Тетяни, питання велотранспорту не входить в жоден національний стратегічний документ. Воно не підіймається ані в транспортній, ані в екологічній, ані в інфраструктурній стратегіях.
“На жаль, у більшості міст ініціативи все ще не підіймаються знизу вверх, як це б мало бути, а приходять “згори”, – говорить Тетяна Лебухорська. – Тому національна стратегія конче важлива. Коли вона з’явиться, це буде вказівкою для керівництва кожного міста почати роботу в “велосипедному напрямку”. Окрім того, з’явиться стратегія – з’явиться і якесь фінасування для втілення важливих проектів у життя”.
 
Друга задача – зміна швидкісного режиму на українських дорогах: відміна 20-кілометрового нештрафованого допуску на перевищення швидкості та зменшення швикдості в населених пунктах до 50 км. За словами велоекспертів, це ті швидкісні норми, які створюють загрозу безпечному пересуванню як велосипедистів, так і пішоходів. “50 км + нештрафовані 19 – це 79 кмі на годину, які є летальними, це та швидкість, на якій автомобіліст уже не завжди вчасно встигає вжити необхідних заходів”, – говорить Вадим Денисенко, координатор з національної роботи Асоціації велосипедистів Києва.
 
Третя задача Української велосипедної мережі  – оновлення державних будівельних норм. Вадим Денисенко вважає, що у українського дорожного руху є дві ключові проблеми – гігантоманія та манія високих швидкостей: “Державні будівельні норми написані мастодонтами радянського містобудування, і їхня проблема в гігантоманії, – говорить експерт. – Вулиці, які можна проектувати в Україні за ДБНами, – широчезні, смуги руху транспорту – широчезні, відстані від тротуару до проїжджої частини – величезні, і ця гігантоманія – корінь зла для проектантів велоінфраструктури. Між тим, за досвідом країн Євросоюзу, смуги руху транспорту можна безболісно зменшувати. Зараз виходить друга редакція ДБНів, і в них можна вносити зміни.
До речі, навіть сьогодні в українських ДБН-х існують визначення і велодоріжки, і велосипедної смуги. Втім, нещодавно ми спілкувалися з представниками київського Автодору – вони не в курсі про велосмугу”.
Вадим Денисенко розповідає, що є прекрасні німецькі рекомендації з організації руху велотранспорту, де чітко прописані процедури вибору типу інфраструктури на різних видах доріг, варіанти організації руху та типи перетинів перехресть. “Змушуйте головних архітекторів своїх міст читати цей документ, – говорить велоактивіст. – Вирішення проблем, які вони називають неможливими, вже давно знайдені і емпірично доведені”.
 
Проектувальник харківської ініціативної групи “Велодоріжка проспектом Науки” Сергій Козлов говорить, що маршрут найбільшою велосипедною магістраллю міста якраз і має бути комплексним – з вибором різних варіантів (велодоріжка чи велосмуга) на різних ділянках дороги.
 
Членами Української велосипедної мережі можуть бути як зареєстровані громадські організації, так і неформальні ініціативи, які займаються питаннями розвитку велосипедного транспорту в своїх містах. Асоційованими членами можуть бути зацікавлені у розвитку велоруху комерційні організації, державні інституції, науково-дослідні структури.
Тетяна Лебухорська розповідає, що вперше ідея створити подібну ініціативу виникла минулого року на Велофорумі-2015 у Кривому Розі. “Тоді ми вперше запитали одне одного – а чи треба нам об’єднуватися? І навесні цього року, завдяки Ірині Бондаренко з Асоціації велосипедистів Києва, зібралися з представниками різних велосипедних ГО і випрацювали принципи нашої роботи. Завдяки загальноукраїнській ініціативі ми зможемо бути репрезентативними на загальнодержавному рівні. Якщо ми запускаємо якусь акцію – вона має бути повторена в усіх містах, які борються за велоінфраструктуру. Тоді ми досягнемо синергетичного ефекту і зможемо багато чого змінити”.