Чому помста ніколи не приносить задоволення

Помста - почуття, яке часто піднімається на поверхню після зради, болю та втрат. Для багатьох це здається природною відповіддю на несправедливість, особливо коли кривдник не лише завдав удару, а й порушив фундаментальні життєві підвалини. Але чи варто потурати цьому інстинкту, і чи дійсно помста здатна повернути втрачений спокій?

Коли нас зраджують, нам боляче. Ми жертвуємо собою, своїми інтересами і часом заради інших, а коли нас зраджують, у душі здіймається буря. З'являється бажання помститися, заподіяти біль у відповідь. Це інстинктивне почуття, закладене глибоко в нас самих, звідки, здавалося б, його неможливо дістати. Жіноча помста, як правило, ірраціональна, як стихійне лихо, яке змітає все на своєму шляху.

Виникає закономірне питання: звідки береться спрага помсти? На думку психологів, це спадщина нашої тварини минулого. Первісна помста була способом захисту, попередженням агресора про те, що краще не зв'язуватися з представником цього виду. Помста — це асиметрична відповідь, щоб кривдник навіть не подумав знову завдавати болю. Проте в суспільстві ми вже не ті істоти, що мільйони років тому.

Історія моєї сусідки Зії яскраво демонструє, як помста може поглинути людину цілком. Після того, як чоловік зрадив її заради молодшої жінки, Зія присвятила все своє життя спразі помсти. Вона не могла жити без цієї гіркоти, втрачаючи себе в нескінченному прагненні помститися. Проте чи варто це витрат, які вимагає помста?

Подібні історії трапляються всюди, і в кожній з них є один спільний елемент — задоволення помста не приносить. Як би не старалася Зія, як би не мучилася Лера, після того, як помстишся, порожнеча тільки зростає. Замість знайти спокій, помста приносить лише тимчасове полегшення, залишаючи рани ще глибше.

Але чи є вихід? Можливо, варто спробувати пробачити, не для того, щоб звільнити кривдника, а щоб звільнити себе. Адже помста, зрештою, руйнує не того, хто був причиною болю, а самого месника.