.jpeg)
Дівчинка п’яти років, примовляючи, захоплено грала у щось сама з собою під деревом, — до задоволення і гордості власної бабусі, що сиділа на лавочці віддалік.
— Добре тобі там гратися? — Поцікавилася нарешті бабуся. — Так! — Крикнула щаслива дівчинка. — А ти йди сюди, до мене, на сонечко, — порадила бабуся. Слухняна дівчинка знехотя залишила гру і побігла куди було велено. — Чи не біжи! — Гримнула мудра бабуся. — Іди кроками, а то впадеш. Яблучко хочеш? — Так! — Зраділа дівчинка. — На ось тобі сливу, — сказала бабуся. Дівчинка здивувалася, взяла сливу і побігла назад, під дерево, але спіткнулася і впала. — Ось! — Із задоволенням сказала бабуся.
— Говорила я: впадеш! Говорила! Ти ж бігати не вмієш, ноги у тебе неправильні … П’ятирічна володарка неправильних ніг з усіх сил намагалася не розплакатися. — Вона бігати-то не вміє, — співчутливо і голосно пояснювала тим часом бабуся ситуацію сусідці по лавці. — Неправильно ноги ставить! Сусідка, киваючи, розглядала дівчинку разом з її неправильними ногами, і дівчинка все-таки заплакала. — Вона і ходить-то неправильно … — повідомила бабуся. — Ти на лавку сядь і сиди! — Переключилася вона знову на предмет виховання. — Раз ноги не вмієш ставити.
Дівчинка вже вила. — Ще раз побіжиш — додому підеш, дома будеш сидіти! — Бабуся додала звук і перейшла на наступну октаву. — Нічого бігати, а потім мені тут плакати! — Я не плакала, не плакала! — Закричала дівчинка, що ще дві хвилини тому щасливо грала під деревом. Але правда перемогла. — А я бачила, бачила! — Радісно наполягла бабуся. — Плакала, плакала! Взагалі-то я проти смертної кари, але іноді дуже хочеться.
Віктор Шендерович «Родзинки з булки»
e-news.com.ua.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
