• Главная
  • ЛЕНТА НОВОСТЕЙ
  • АРХИВ НОВОСТЕЙ
  • Фотогалереи
  • Реклама
  • Контакты
  • RSS feed
  • Издается с 5 октября 2004 г.
  • Комбат спеціального батальйону «Київ»: «Різниця у тому, що ми воюємо за ідею, а вони - за гроші»
    Опубликовано: 2014-12-01 08:19:11

    «Дед Федор» - так називають командира батальйону спеціального призначення «Київ» Василя Федоровича Нікітіна за його простоту і міцний характер. За своїх 60 років він встиг взяти участь у багатьох воєнних діях, отримав кілька серйозних поранень, проте не зламався ні тілом, ні духом, і зізнається, що відчуває себе років на 50, не більше.
    Зараз батальйон Василя Федоровича повернувся із зони АТО у Київ на ротацію, томувін знайшов кілька хвилин, щоб розповісти про себе та свою справу. Для нього, як і для багатьох учасників АТО, все починалось на Майдані. 
    «На Майдані я був з самого початку і до кінця. Майже до кінця... 18-го мене вдарило гранатою в Будинку профспілок, де знаходився наш штаб. Якби мене не відтягнули, я б там просто згорів і на цьому все б закінчилось... Ось таке «бойове хрещення»...» - розповідає Василь Федорович.
    Хоча це «хрещення» було в бійця далеко не першим, адже ще під час служби у радянській армії, він брав участь в бойових діях в Китаї, Афгані, Лаосі і Тайланді. А в квітні цього року поїхав захищати суверенність та незалежність України на схід країни:
    «У перше бойове хрещення ми дали дуже красиву і ефективнувідсіч. Вони думали, що без проблем пройдуть парадом в Донецьк, але ми їх зустріли біля кордону. Щоправда, кордон вони все ж таки прорвали... Але проблема у вищому керівництві, яке боялось давати раптову відсіч через можливість жертв. І ось що з цього вийшло...»
    Про себе розповідати багато не хоче, багатомісячну службу згадує кількома реченнями: «Трішки повоював. Потім поранило в Щасті... Довелось майже два місяці лікуватись у Харкові та Києві. Після покращення здоров'я знову туди повернувся...Другий раз мене бабахнуло так, що засипало землею... На 1,5 метра! Добре, що хлопці помітили і відкопали... Це було нещодавно, після чого я вже повернувся востаннє…»
    Багато Василь Федорович, як знавець своєї справи, розмірковує над помилками військових дій. Зізнається, що їх є чимало на усіх рівнях: і серед звичайних солдатів, і серед керівництва.
    «І молодь, і офіцерів потрібно перенавчатинайелементарнішому... Війна виграється лише тоді, коли ти маневруєш, коли дієш. Цьому потрібно вчитись, а не сидіти в окопах і чекати. Якщо б ми не маневрували, нас перебили б, як кошенят... Багато-що залежить від командування: якщо правильні настанови, то все буде добре.
    У мене був один випадок, як тільки ми приїхали в Слов’янськ, коли майор штабу сказав нам зайняти визначений квадрат розташування. Але досвід і передчуття підказали мені, що з тої позиції потрібно відходити, і як тільки ми відійшли на 11 кілометрів, те місце, куди нас посилали, зрівняли з землею… Ось вам приклад «здачі». І такий випадок не одиничний. На жаль, продажних людей дуже багато… А якщо не продаються, то крадуть: і форму, і харчі. Якби нам люди та волонтери не допомагали, ми б, напевно, не вижили там…
    Також я вважаю, що не можна кричати на солдатів. Якщо хтось серйозно провинився (заснув на посту, випив чи закурив вночі) за це потрібно карати. А кричати – заборонено, тому що це дуже впливає на психіку. Взагалі, коли їдеш в зону воєнних дій, потрібно бути морально підготовленим, тому що більшість гине через те, що втрачає контроль над собою: починає панікувати, бігти кудись, через це потрапляє під кулі, або ж наступає на міну. Біля Іловайська, де загинуло багато українських солдат, з мого батальйону втрати були лише через необережність: хлопчики трішки поспішили, наступили на міну... Одного поранило сильно, інший помер... Поранених було всього 11 людей, але ми вийшли звідти живими, та й ще витягнули людей 200…»
    Комбат розповідає, що за увесь час з його батальйону померло 38 людей і ще 40 було поранено. На фоні картини, яка відбувається у зоні АТО, це ще не надто страшні цифри.
    «Повірте, зробив я в 20 разів більше... Але цим я не пишаюсь, адже там теж є матері, які плачуть... Різниця лише у тому, що ми воюємо за ідею, а вони - за гроші.  Але війна є війна... Якщо ти не вб’єш його, то він б’є тебе. Інший закон тут не діє.
    Мені дуже шкода усіх тих, хто не вижив... Дуже шкода, що помираєбагатомолоді – хлопців по 20-22 роки. І все через те, що у них немає досвіду. Є патріотизм, так. Але окрім патріотизму потрібно вчити молодь військової справи. Якщо цьому не вчити, то скоро не буде кому воювати, і Україну просто пригноблять, придушать та розірвуть...»
    Але все ж таки у словах Василя Федоровича відчувається віра у те, що цього ніколи не станеться. Він каже, що зараз молодь надзвичайно відчайдушна і анітрохи не боягузлива, що дуже важливо.
    Сам він, як і бійці його батальйону, зараз перебуває на лікуванні. ГО «Держава» бажає їм швидкого одужання, адже Україна потребує їхнього захисту! 

    Внимание!!! При перепечатке авторских материалов с E-NEWS.COM.UA активная ссылка (не закрытая в теги noindex или nofollow, а именно открытая!!!) на портал "Деловые новости E-NEWS.COM.UA" обязательна.



    E-NEWS.COM.UA

    Электронная почта проекта: info@e-news.com.ua
    Тел.: +380-50-441-7388
    © E-NEWS.COM.UA. Все права защищены.
    При использовании материалов сайта в печатном или электронном виде активная ссылка на www.e-news.com.ua обязательна. Мнения авторов могут не совпадать с позицией редакции. За содержание рекламы ответственность несет рекламодатель. Права на информацию принадлежат www.e-news.com.ua.