Тимошенко остаточно розсварилася з Ющенком?

Ситуативна коаліція Юлії Тимошенко з усіма невдахами попередніх президентських виборів: комуністами, есдеками, партією Литвина, реґіоналами Януковича, "Єдиною Україною" Губського, мала би змусити задуматися симпатиків Тимошенко над тим, що насправді дорожче Газовій принцесі - інтереси України чи власна політична кар'єра, заради якої вона, схоже, готова на все. А також і над тим, яку роль в українській історії - конструктивну чи деструктивну, може зіграти Юлія Володимирівна.

Зрозуміло, що після власної відставки з посади голови уряду у вересні серце Тимошенко волало до помсти. І таку змогу вона знайшла після укладення газової угоди між Україною та Росією.

Ще у грудні минулого року Тимошенко почала наполегливо виступати за відставку уряду буцімто через невміння уряду домовитись з Росією за газ. Коли ж міністр ПЕК Іван Плачков та голова НАК "Нафтогаз" таки домоглись бажаного (хай і не ідеального) для держави результату, Тимошенко назвала це "зрадою національних інтересів". І саме під цим приводом бютівці голосували проти існування уряду Єханурова. Але, чи дійсно це був виправданий крок? І чи не є сам факт голосування за відставку цього уряду зрадою? Запитання, очевидно, складні, і висновки зробить кожен сам. Але кілька зауваг таки варто додати.

З однієї сторони Юлію Тимошенко можна зрозуміти, коли вона разом з антидержавницькими силами голосує за відставку. По-перше, вона досі ображена на Президента. По-друге, прем'єрські амбіції Тимошенко -- це мотив більшості її кроків протягом ось уже шести місяців від часу відставки.

З іншого ж боку ніяк в голові не вкладається така одностайність головного "мотора" революції, нашої Жанни д'Арк з тими, проти кого вона ще трохи більше року тому завзято боролась. Адже під час революції всенародна улюблениця готова була кістьми лягти біля злощасної адміністрації Віктора Медведчука, а сьогодні її соратники -- СДПУ(о) й реґіонали.

І ось тепер Юлія Володимирівна жертвує своїм становищем -- симпатією виборців, рівнем довіри -- заради... Важко навіть сказати заради чого. Адже Єхануров все одно не вважає себе "в. о.", а тому їй ніяк не стати прем'єром зараз. Тоді, може, робили це бютівці з принципу, яким керується наша недолуга опозиція -- "що гірше -- то краще"?

Важко сказати. Та напевне можна твердити тільки одне -- така поведінка Тимошенко не додасть їй симпатій виборців -- це раз. А два -- це те, що Віктор Ющенко, навіть попри його вміння йти на компроміси такого удару від Тимошенко не вибачить, про що можна говорити напевне. І це означає, що об'єднаної помаранчевої команди, попри сподівання романтиків, не буде.

І ще один момент в голосуванні за відставку уряду -- відвертий натяк на формат нової парламентської коаліції, далекої від ідеалів Майдану, агресивної у відношенні до Президента і його уряду, вузькокланової і антинародної за суттю. Остаточно визначився Володимир Литвин з тим, на чиєму він боці. А Юлію Володимирівну, хоча й не впишеш за одним голосуванням до такої коаліції, та коли й надалі вона буде так діяти, то з впевненістю можна буде говорити про склад більшості в парламенті після виборів. Це буде та братія, яка голосувала за відставку уряду Юрія Єханурова.

Коментар

Вадим Карасьов

Однозначно сказати важко. З одного боку Тимошенко може втратити частину електорату, особливо західного, який гуртуватиметься навколо "Нашої України" й Президента. Тобто Тимошенко може втратити електорат, який орієнтується на політичні мотиви під час вибору і ті, хто відпадуть від неї -- підуть до "Нашої України". Але є інша думка, яка полягає в тому, що виборці на майбутніх виборах голосуватимуть не за політичними, а за інституційними мотивами, тобто, голосуючи за вірогідного прем'єр-міністра.

В цьому сенсі Юлія Тимошенко, підірвавши позиції Єханурова, може претендувати на пост майбутнього прем'єр-міністра. Вона вже проводить таку кампанію. Отож, якщо виборець орієнтуватиметься не стільки політично, скільки інституційно, то тут Юлія Тимошенко може навіть збільшити частину голосів виборців, які вважають її за такого професійного й сильного прем'єра. Але кінцеві висновки робити поки що рано.

Мирон Франків, "Поступ"