Депутатська дисципліна: чи будуть зміни на краще?

З нового року в дію вступають конституційні зміни, які в значній мірі перекроюють засади функціонування української влади. Серед них є й нововведення, які спрямовані на подальше вдосконалення роботи вищого законодавчого органу держави. Досі у діяльності Верховної Ради спостерігаються речі, що не роблять честі українському парламентаризму.

 

Серед плям на "чесному обличчі" парламенту залишається питання депутатської дисципліни. Зокрема, переходи депутатів із фракції до фракції, що для декого стало своєрідним "бізнесом". Також "бізнесом" для окремих народних обранців є голосування за винагороду. В парламенті періодично циркулюють різні чутки щодо розцінок за окремі голосування чи переходи до тих чи інших фракцій. Ще однією проблемою законодавчого органу, яка набула особливо гострого звучання в останні два роки, є депутатське сумісництво, на що хворіла як стара влада, так і нова.

 

Серед конституційних змін, які вступають у дію наступного року, є й положення, спрямовані на виправлення цих огріхів у роботі Верховної Ради. Однак, існують підстави припускати, що нововведення не зможуть повністю ліквідувати зазначені недоліки.

 

Так, певні кроки зроблено щодо розв'язання проблеми депутатського сумісництва.

 

Відповідно до Конституції України народні обранці виконують свої обов'язки на постійній основі й не можуть поєднувати депутатську діяльність з іншою (за винятком викладацької та творчої роботи). Новою редакцією відповідних статей Конституції проблема несумісності депутатського мандату з іншими видами зайнятості розписана більш детально, зокрема, розширено перелік видів діяльності, що підпадають під це положення та визначено терміни (20 днів) і механізм усунення несумісності.

 

Таким чином, зроблено певні кроки до розв'язання питання про депутатське сумісництво, проте, чи остаточно вирішено цю проблему, покаже час. Хоча велика кількість представників великого бізнесу, що є у виборчих списках, котрі формуються сьогодні, залишає певні сумніви щодо цього й прояви хвороби сумісництва ми зможемо спостерігати у майбутньому парламенті також.

 

Іншим нововведенням політичної реформи, що вступає у дію з наступного року, є запровадження так званого імперативного мандату, який має на меті навести лад у фракційній структурі Верховної Ради.

 

Фракційні переходи депутатів є звичним явищем для української парламентської практики. Серед іншого, в нинішньому парламенті 80 відсотків депутатів, принаймні, один раз змінили фракцію. Окремі народні депутати встигли до 10 раз змінити власну прописку. Більше того, виборчий блок "За єдину Україну", за який у 2002 році проголосувало понад 10 % населення, взагалі перестав існувати.

 

Для того щоб унеможливити подібні речі надалі, серед конституційних змін вводиться і поняття "імперативного мандата". Відповідно до нової редакції ст. 81 Конституції України депутати новообраної Верховної Ради повинні увійти до складу фракції тієї політичної сили, у списках якої вони обирались. Невходження чи вихід депутата із фракції є підставою до позбавлення його депутатських повноважень. Тож теоретично у майбутньому парламенті такого поняття, як позафракційний депутат, не існуватиме. Хоча насправді не все так однозначно.

 

Так, ст. 81 нової редакції Конституції стверджує, що "у разі невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України зі складу такої фракції його повноваження припиняються достроково на підставі закону за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня прийняття такого рішення".

 

Тобто для позбавлення мандата "неслухняного" депутата необхідно рішення найвищого органу політичної партії чи блоку політичних партій. Вищим керівним органом політичної партії є з'їзд. Тобто лише він, як випливає із вищенаведеного тексту, уповноважений приймати рішення про припинення депутатських повноважень. Але як бути, якщо блок складається з двох партій, і депутати однієї із них вирішили не входити у спільну фракцію і, відповідно, не братимуть участі у міжпартійному з'їзді?

 

Зрештою, чи уповноважена партія корегувати волевиявлення народу, адже депутати вважаються обраними народом? Тобто виникає низка запитань, пов'язаних із процедурою реалізації цих конституційних положень. І подібна процедура повинна бути виписана в окремому законі, як це передбачає Конституція. Але на сьогодні у Верховній Раді не спостерігається ініціатив щодо роботи у цьому напрямі.

 

Наступний аспект - голосування депутата. У масовій свідомості імперативний мандат пов'язується із обов'язковим голосуванням депутатів відповідно до рішень керівництва фракцій. Дехто вже назвав майбутніх депутатів "кнопкодавами", повністю залежними від партійного і фракційного керівництва. Проте, в Конституції жодним словом не передбачається обов'язковість голосування депутата. Більше того, в процесі узгодження конституційних змін було вилучено положення про можливість позбавлення депутатських повноважень через виключення депутата із фракції, що могло бути певним стримуючим чинником. Тобто, депутат, увійшовши до складу певної фракції, вправі голосувати на свій розсуд, не надто переймаючись, що його позбавлять мандата. Такий стан справ зберігає можливість для окремих "підприємливих" обранців робити "бізнес" - за певну плату підтримувати навіть законопроекти, що йдуть урозріз із позицією фракції.

 

Яким чином тоді діяти керівництву фракції? Можливі два варіанти: миритись із таким депутатом, що, звичайно, не є логічним, або виключити його із фракції. Яка ж тоді доля цього депутата: чи він позбавляється повноважень як такий, що "примусово вийшов" із фракції, а чи він стає просто позафракційним депутатом? Пошук відповідей на ці запитання знову ж таки впирається у необхідність вироблення відповідної процедури.

 

Таким чином, повноцінне запровадження імперативного мандата можливе лише за умови вироблення відповідних процедур шляхом приймання окремого закону, або ж внесення змін у чинні закони, зокрема Закон України "Про статус народного депутата". Проте, чи забажають "ускладнювати собі життя" народні обранці, невідомо, все-таки більшість із них планує продовжити свою депутатську діяльність і у наступному парламенті.

 

Хоча, з іншого боку, партійні керівництва зацікавлені у відсутності "паршивих овець" у складі власних фракцій і, можливо, виявлять інтерес у виробленні необхідних процедур. Підставою до таких міркувань є, зокрема, настрої в Партії регіонів, одного з лідерів майбутніх виборів. Партія регіонів запланувала провести на початку березня наступного року з'їзд з тим, щоби провести попередню "чистку" своїх виборчих списків, виключивши із нього тих, хто не виправдав надій під час виборчої кампанії. Таке право передбачене ст. 64 Закону України "Про вибори народних депутатів".

 

Але залишається ще одне питання депутатської дисципліни, яке, найімовірніше, не буде вирішене і у майбутньому парламенті. Конституцією та законами України визначено, що депутат особисто бере участь у засіданнях Верховної Ради та особисто голосує. В цей же час в українському парламенті склалась стійка традиція "натискання кнопок" та "вставляння карток у щілини". Звичною картиною є голосування у напівпорожній залі, коли народні обранці бігають поміж рядами та голосують за своїх відсутніх колег.

 

Ця проблема, що є очевидною для всіх, мовчки ігнорується. Мовчання з боку депутатського корпусу зрозуміле - "взаємовиручка" дозволяє парламентарям вирішувати різні справи, не обмежуючи себе сидінням у сесійній залі. Але така ситуація дозволяє керівництву фракцій бачити в депутатах тих же "кнопкодавів", в яких, у разі потреби, можна забрати і картки для голосування, випадки чого, зрештою, були ще торік.

 

Таким чином, запровадження імперативного мандата в тій формі, яка передбачена змінами до Конституції, не вирішить проблем депутатської дисципліни і може залишитись декларативним, не забезпеченим процедурою. До речі, в чинному тексті Конституції є положення про відкликання народного депутата виборцями. Проте, відсутність процедури відкликання у вигляді відповідних положень закону зробила його неможливим. В результаті ініціативи виборців по відкликанню депутатів, що, зокрема мали місце минулого року (наприклад, збір підписів у Львові щодо відкликання Т.Чорновола, чи в Черкасах - Н.Шуфрича) не були реалізованими. Отже, не можна виключати, що подібна доля може чекати й імперативний мандат.

 

Депутат