Серед цілей, які ми ставили перед собою, підписуючи Меморандум порозуміння з владою, була й така – припинити дії нового керівництва країни, які призводять до руйнування економіки. Захистити і зберегти висококваліфікованих, унікальних спеціалістів, незаконно звільнених і переслідуваних за переконання і життєву позицію.

На жаль, я змушений сьогодні заявити, що є факти, які свідчать про те, що влада не змінила своєї політики стосовно незаконно звільнених з роботи багатьох тисяч наших співвітчизників. Мабуть найяскравішим прикладом може тут служити ситуація, що склалася на Київському державному авіаційному заводі «Аміант».

Переслідування і незаконне звільнення генерального директора цього підприємства Олега Шевченка, насильницьке, супроти волі колективу створення концерну та інші форми втручання нової влади в життя «Авіанта» призвели до майже непоправних втрат. З успішного флагмана вітчизняного літакобудування, з підприємства, яке давало працю і добрий заробіток тисячам людей, підприємство перетворюється на проблемний об’єкт. За час правління призначеного новою владою нового директора «Авіанта» реалізація товарної продукції знизилася більш ніж на 96 відсотків, різко впали обсяги виробництва, зросла кредиторська заборгованість, зросли втрати робочого часу, зросли збитки... І цей сумний перелік можна продовжити. Але навіть ці аргументи не переконали владу в тому, що треба дослухатися рішення суду, яким Олег Шевченко поновлений на посаді генерального директора «Авіанта», і дати цьому висококласному менеджеру можливість керувати підприємством. Я вже не кажу про елементарну повагу до закону. Кажу про звичайний прагматизм, про економічні інтереси та інтереси багатьох тисяч працівників, які зацікавлені в тому, щоб до управління «Авіантом» повернувся добрий господар.

У знак протесту проти руйнації новою владою вітчизняного літакобудування звільнився з заводу один з найкращих на всьому просторі СНД авіаконструктор Петро Васильович Балабуєв. А решта працівників замість будувати літаки змушені мітингувати, захищаючи своє підприємство, свою роботу, своє благополуччя.

Однак влада вдає, що не бачить і не чує протестів. Складається враження, що завод свідомо доводять до руйнації.

Я розцінюю таку політику як безвідповідальну і шкідливу. І коли я вчора слухав по телебаченню заяви президента країни про те, що для нього основне – це стабільність у державі, то не міг знайти відповіді на питання: чому ж робиться все, щоб ту стабільність зруйнувати?

Зароджується й інший сумнів – чи політична сила, з якою ми підписали домовленості, в принципі спроможна дотримувати даного слова і взятих зобов’язань? Деякі події і кроки влади, зроблені вже після підписання Меморандуму, дають підстави для такого сумніву. (Серед цих кроків у тому числі – порушення пункту Меморандуму про підписання закону щодо статусу депутатів місцевих рад).

Виходячи з цього, я не виключаю можливості (якщо подібна політика влади буде продовжуватися) відкликання свого підпису з Меморандуму порозуміння. Я дуже сподіваюся, що влада замислиться над цим і не дасть поштовху до відновлення та поглиблення протистояння в суспільстві.