- Я оцінюю цей уряд так, як і більшість громадян України. По-перше, це тимчасовий уряд, а по-друге, там збираються люди, які вже не раз працювали в урядах різних часів. Тому це не буде уряд реформаторів, який намагатиметься змінити у цій державі щось на краще. Це Кабінет Міністрів, який намагатиметься утримати ситуацію на плаву, з метою не поліпшити її, а навпаки - не погіршити. Якщо ж враховувати, що цей уряд тимчасовий і лише до виборів (а до виборів залишилося не так багато часу), то, мабуть, йому нічого корисного чи ефективного за цей час зробити не вдасться. Адже, на моє глибоке переконання, головне завдання Кабміну - створити нову модель економіки у нашій державі. Якщо раніше ми будували модель далеку від ринкової, - кланово-олігархічну, яка обслуговувала невеличкий відсоток громадян нашої держави, у той час коли більшість людей знаходилася за межею бідності, то головне завдання уряду зараз - зламати цю структуру, систему і побудувати дійсно ринкову економіку, передусім, на засадах конкуренції, рівних можливостей для всіх, на розвитку саме того середнього класу, що має бути опорою для будь-якої демократичної моделі. На моє переконання, саме уряд Тимошенко намагався закласти підвалини цієї ринкової економіки.

 

- Усе залежатиме від самих ініціатив та їхньої спрямованості. Якщо вони будуть направлені на будівництво демократичного суспільства, на підвищення соціальних гарантій громадян, на поліпшення економічної ситуації, створення ринкової моделі економіки, звичайно, ми їх підтримуватимемо. Якщо ці ініціативи будуть направлені на те, чого ми так боїмося, - закріплення тієї моделі, яка була побудована при Кучмі, звичайно, таких ініціатив ми не підтримуватимемо. Для нас на сьогодні не зрозуміло, яка задача стоїть перед урядом.

 

Коли був сформований уряд Тимошенко, була прийнята програма дій під назвою "Назустріч людям". Там усе було чітко і зрозуміло. Там були усі ті обіцянки і вимоги, які прозвучали на Майдані. А саме: зробити економіку соціально направленою, владу прозорою, повернути вкрадене державі і людям, прибрати невиправдані пільги, які існують для олігархів і їхніх підприємств, ліквідувати вільні економічні зони, які є дірками в державному бюджеті. Усе було зрозуміло. Сьогодні ми ще не бачимо ні програми нового Кабміну, ні тих задач, які перед ним стоять, ні тієї роботи, яку він здійснюватиме. Саме затвердження міністрів ні про що не говорить. Принципів формування уряду поки що теж не видно. Президент говорив, що уряд не буде заполітизований. Чому ж тоді у ньому більшість представників НСНУ плюс соціалісти, якщо це не політичний уряд? Якщо це уряд професіоналів, то де ці професіонали, нові молоді кадри, які можуть мислити по-новому і вивести державу з тієї кризи, у яку її завели за останні декілька років? Свіжих облич в уряді не помітно. Зібрано людей з різних урядів, які будували попередню модель економіки. Чи зможуть ці люди побудувати щось нове - ми не знаємо.

 

Усе залежить від документів, які подаватимуться у ВРУ, від тієї програми дій, яка буде запропонована на розгляд парламенту. Від цього залежатиме, підтримуватимемо ми цей уряд чи ні.

 

- Так, у своєму виступі Президент запропонував закопати сокиру війни. Але ж ні я особисто, ні наша команда ніякої сокири війни не витягали. Ми всі були членами команди Ющенка і внесли свій певний, я вважаю, немалий вклад у його перемогу на виборах. І якщо ми маємо свою думку з того чи іншого питання, то це не означає, що ми оголосили війну Президенту. Ніхто війни не оголошував.

 

Якщо, наприклад, Турчинова звільнили з посади, то він як політик мав пояснити суспільству, чому він написав заяву і пішов зі своєї посади. Він мав на це право, і він це зробив. Якщо Юлія Володимирівна провела прес-конференцію, знову ж таки пояснюючи свою точку зору, своє бачення того, що відбувається у країні, вона мала на це право, бо вона політик державного рівня. Ніякої війни ніхто не розпочинав. І ніякої сокири ніхто не діставав, тому і закопувати нічого. З приводу протягнутої руки, то наша команда ніколи не думала про свої особисті амбіції. Ми брали участь у виборах Президента, але не ставили питання про крісла міністрів, про посади губернаторів, хоча і мали на це повне право, бо були членами команди. Головне для нас не це, головне - ситуація в державі. Головне - шлях розвитку держави, досягнення тієї мети, яку ми ставили на Майдані. Тому Юлія Володимирівна протягнула руку Ющенку не з бажання посади, бо посади її не цікавили, а з метою знайти шлях виходу з тієї кризи. Адже, на наш погляд, Меморандум, підписаний напередодні голосування, це ще один крок у прірву, в ту кризу, яка була спровокована Президентом через відставку уряду. Більшість у ВРУ після цього так і не була створена, і хто, скажімо, сьогодні буде голосувати за бюджет 2006 року? Хто підтримуватиме урядові ініціативи, хто підтримає Програму уряду, якщо вона буде подана? Команди ж практично сьогодні немає. Невже щороку Президент отакими методами "протягуватиме" через Верховну Раду подібні рішення? То хіба це не криза, хіба це не ручне управління і не продавлювання, тобто не ті методи, якими користувався Кучма? Це все старі методи, які вже мали відійти в небуття. Прийшла нова команда. Ми сьогодні будуємо демократичну владу в суспільстві. Тому вважаємо, що вихід із кризи не був знайдений. Ми пропонували реальний механізм, сісти за стіл переговорів і шукати вихід із ситуації, що склалася.

 

- План Тимошенко був зрозумілий - повернути все на свої місця, тобто відмінити указ про відставку уряду...

 

- Ні, не повернути все на свої місця, а зберегти єдність команди. Не заради самої команди, а заради надій тих людей, які висловлювали свої побажання на Майдані. Ці люди голосували не лише за Ющенка-Президента, а й за Прем'єра Тимошенко. Вони бачили, що у цій команді є Ющенко - лідер нації, є Тимошенко - лідер нації. Ці люди вдвох, двома командами здатні змінити життя на краще. За це люди голосували. За це йшли на Майдан. На цю команду люди покладали величезні сподівання. Сьогодні ж у суспільстві є певне розчарування. Команда за ініціативою Ющенка по суті розігнана. Для того щоб ця команда збереглася не заради неї самої, а заради перспектив у нашій державі, Юлія Володимирівна і подала сигнал Ющенку з метою знайти компроміс по виходу з цієї ситуації.

 

- До фракції не поступало жодних пропозицій з цього приводу. Ніяких консультацій з фракцією БЮТ Єхануров не проводив. На засідання фракції не приходив і жодних пропозицій нам не надсилав.

 

- Так, на рівні слів. Ніяких конкретних пропозицій з цього приводу не було.

 

- По чому ви це бачите?..

 

- Немає в країні ніякої кризи. Подивіться експертні оцінки. До речі, це прозвучало і у доповіді Президента в річницю Незалежності. Ці висновки робилися, мабуть, із якихось цифр з якогось розуміння, з якоїсь аналітики, а не просто так. Сьогодні дійсно є намагання очорнити роботу попереднього уряду, називаючи все що завгодно. Бюджет 2005 року називають бюджетом проїдання, а не розвитку. Я з цим категорично не погоджуюся. Уряд Тимошенко працював ефективно і у нього є реальні успіхи, яких не можливо заперечити.

 

Перше. Бюджет 2005 року був збільшений на 70%. Ми оголосили цей бюджет соціальним бюджетом. На початку року всі говорили, що це дуже велике навантаження на економіку, що його буде виконати дуже важко і навіть нереально. У когось сьогодні виникає сумнів у тому, що бюджет 2005 року буде повністю виконано і усі ті соціальні гарантії, які давалися, будуть виконані і виплачені людям. Піднято пенсії, зарплату, допомогу при народженні дитини, пенсії інвалідам і тому подібне. Сьогодні ні в кого не виникає сумніву, що бюджет буде виконано до кінця року. Він буде виконаний з певним залишком, із певним запасом. У бюджет поступило набагато більше коштів, ніж заплановано. А це говорить саме за себе.

Бюджет наступного року, який подано до ВРУ, закріпив усі соціальні виплати і збільшив їх на наступний рік. Збільшив середню заробітну плату, прожитковий мінімум, мінімальну пенсію й інші соціальні виплати. І сам бюджет збільшено на 21%. Тобто наша економіка розвивається, розвивається стабільно і по висхідній. Це свідчить про те, що уряд Тимошенко працював ефективно, і є результати.

 

Наступне. Усі ми відчуваємо, і це підтверджує статистика, що у населення збільшилася купівельна спроможність. Це факт, що люди почали більше купувати товарів, послуг, тобто пожвавився ринок споживання. Звідки він міг пожвавитися? Збільшилися реальні доходи населення. Це незаперечний факт.

 

Так, є у нашій економіці і негативні фактори. Передусім, це підвищення цін. Розглянемо, чому це підвищення відбулося. Я казатиму про це як фахівець. Щодо паливної кризи. Я хочу нагадати, що ця криза у нашій країні є стабільною. Вона назріває щопівроку весною і восени. У цей час у нас обов'язково відбуваються підвищення цін на пальне. Чому так відбувається? Тому що у нашій державі є монополія російського капіталу на нафтопродукти. Ще декілька років тому на заправках пальне коштувало 50 коп. За останні роки ціна на пальне зросла у 10 разів. Це цілеспрямована акція певних бізнесових кіл, які таким чином намагаються завищити ціну на пальне і отримати надприбутки на нашому ринку. Коли на нафтовому ринку не було російських компаній і наші нафтопереробні заводи не працювали і взагалі стояли, то тоді нафтопродукти в Україну везли з усього світу і ціна на заправках була 50 коп.

 

Уряд, розуміючи цю ситуацію, зробив таке. По-перше, зафіксував ціни, а це, до речі, робили всі попередні уряди. По-друге, зменшив ввізне мито на нафтопродукти для того, щоб створити конкуренцію внутрішньому виробнику. По-третє, уряд планував віднайти альтернативне джерело постачання нафтопродуктів на наш ринок. Передусім каспійської нафти. Кабмін планував побудову нафтопереробного заводу, альтернативного тим заводам, які знаходяться у російській власності. Побудову заводу на більш високому технологічному рівні із використанням каспійської нафти і нафти внутрішнього видобування з метою врегулювання цін на ринку. Ця програма мала привести до стабілізації цін на ринку не лише цього року, а й на далеку перспективу. Це давало змогу створити на ринку нафтопродуктів конкурентне середовище, яке б підвищувало якість пального і надаваних послуг і контролювало б ціни. На жаль, довести до кінця це питання уряду просто не дали. Це у той час, коли ціни уже були зафіксовані і домовлено із російським капіталом про модель роботи у цьому напрямі. У справу втрутився Президент і, можливо, не з його особистої ініціативи, а за підказками його оточення, цю схему було зламано. Як результат, маємо сьогодні ціну на автозаправках майже 5 гривень і вона зростатиме далі, бо на сьогодні не створено механізму зниження цін. А він буде лише тоді, коли на ринку буде конкуренція.

 

З приводу ціни на цукор. Мене здивували заяви міністра Баранівського, його некомпетентність під час виступу у ВРУ. Будь-яка людина, що проживає у селі або працювала на землі, знає у чому полягають проблеми з цукром. У нас ще у радянські часи була створена така команда цукропереробників, які ефективно працювали лише на свою кишені, які з допомогою таких засобів, як заниження цукристості або засміченості, занижували власну рентабельність. Хоча цукровий буряк є найбільш рентабельною культурою у сільському господарстві. Це культура, яка у світі дає надприбутки тим, хто її вирощує. У нас вона збиткова. Після приватизації цукрових заводів ця система не змінилася. Власники заводів обдирали сільське господарство до такої межі, що сьогодні у селян практично не має бажання сіяти цукровий буряк. Тому щороку на внутрішньому ринку виникає дефіцит цукру. І для того щоб цей дефіцити нівелювати, щороку із закордону завозиться цукор-сирець, щоб зберегти ціни на існуючому рівні.

 

 

- Уряд подав у ВРУ відповідний законопроект, але він не був прийнятий, а був завалений лобістами, зокрема і соціалістами. Тож Кабмін був змушений шукати інші методи для того, щоб знизити ціну на ринку. І вона була знижена. Хоча під час піку споживання через вищенаведені факти ціна таки зросла. Хоча цукор у державі був. Він лежав на складах і просто не продавався. Чекали різкого зростання ціни. Це був справжній саботаж, спровокований певними силами для того, щоб продемонструвати невміння уряду працювати.

 

Що стосується м'яса. 14 років з України, незважаючи на заборону, митні обмеження, вивозили за кордон велику рогату худобу. І довивозили, що поголів'я зменшилося ледве не в 10 разів. Сьогодні дійсно на ринку є дефіцит м'яса. Вихід був один - знизити ввізне мито і завезти в Україну більш дешеве м'ясо з метою наповнення ринку. Верховна Рада цього зробити не дала. Певними лобістськими групами цей законопроект було відкинуто. Тим самим Кабміну не дали можливості відрегулювати ціни на внутрішньому ринку. Це тимчасове явище. Бо уряд Тимошенко започаткував програму по нарощуванню вирощення м'яса в Україні. Сьогодні є величезна дотація на вирощений кілограм живої ваги птиці, свинини. Величезними темпами розвивається відгодівельна галузь. Думаю, що вже наступного року проблем із м'ясом в Україні не буде. Воно буде вироблятися у достатній кількості для того, щоб повністю задовольнити вітчизняний ринок, і навіть експортувати. Діють відповідні урядові програми, тобто є реальна жива підтримка для розвитку сільського господарства. Тому уряд зробив усе для виправлення ситуації.

 

- У нашій державі поки що ринкових методів роботи у жодному Кабміні не було. За весь цей час не було збудовано ринкових механізмів управління економікою нашої держави. Те, що відбувалося усі ці часи, - це напівкомандно-адміністративні методи управління. Кабмін Тимошенко намагався лише закласти фундамент ринкової економіки. Ринкова економіка - це, щонайперше, конкуренція. Це рівні можливості для усіх учасників ринку. А які можуть бути рівні можливості, якщо в нашій державі за останні роки було побудовано близько 20 вільних економічних зон? Це були дірки у бюджеті, через які у державу йшло все, що завгодно, і не оподатковувалися ні вироблені товари, ні послуги, ні вивезені товари. Тому ніяких ринкових механізмів просто не було. Перше, що зробив Уряд Тимошенко, - відмінив усі вільні економічні зони, усі пільги, надані підприємствам нашій державі, для того щоб створити рівні умови для всіх. Основна умова ринкової економіки - вільна конкуренція. Це був лише початок, який згодом повинен був наповнитись конкретними пропозиціями і конкретною роботою.

 

Стосовно ВВП. У нас була корумпована система будівництва економіки, і це визнав увесь світ. У нас була олігархічна система, за якої декілька кланів керували економікою усієї держави. Ця економіка працювала не на країну, не на суспільство, а на декілька сімей, які отримували від цього надприбутки. У тій системі були дійсно налагоджені певні відносини, які давали можливість так чи інакше працювати. Але ж Ющенко на Майдані обіцяв повернути народу вкрадене. Малося на увазі, що ті заводи, які були приватизовані, повинні були або повернутися у державну власність, або підлягали реприватизації. Уряд Тимошенко намагався виконати цю обіцянку, почавши з найбільших підприємств. Чим це обернулося, ми з вами побачили. Старі олігархи домовилися з новими все роздерибанити, поділитися, але ні в якому разі не дати заробити державі. Друге. У країні була одна влада і одна команда. На зміну прийшла інша. Звичайно, ця команда повинна була напрацювати нову модель роботи, нову модель співпраці та нові стосунки і зв'язки.

 

Я не погоджуюся з тим, що у нас в Україні був створений інвестиційний клімат чи були якісь інвестиції. Чомусь до нас не поспішали світові компанії-лідери з Європи та Америки? Так, у нашу економіку із задоволенням вкладав гроші кримінальний російський капітал, бо його задовольняла система і схеми, які були вибудувані. Але Україну боялися, як чорт ладану, світові лідери. Окрім "Макдональдса" і "Кока-коли" жодної відомої торговельної марки, яка вкладала б капітали в Україну, ми назвати не можемо. Вони боялися цієї країни, їм вона просто не була зрозуміла. Тому як такого інвестиційного клімату в нашій державі не було. Уряд Тимошенко намагався його створити. Але для цього треба було, по-перше, забезпечити рівні для всіх умови, прозоре і зрозуміле законодавство, яке б не змінювалося щороку. Створити ж його можна лише на загальноприйнятних у світі надбаннях. Тому уряд робив усе для того, щоб ми стали членами СОТ. Щоб правила гри на нашому ринку були зрозумілі всьому світові. Щоб вони були затвердженні певним актом. А цим актом мало стати прийняття у СОТ. Підтвердження того, що на нашому ринку діють відпрацьовані світові правила торгівлі, виробництва, і економіка розвивається саме за цими правилами, а не за тими, які видумали доморощені спеціалісти.

 

- Про СОТ ми говоримо вже років з дванадцять. Щороку махаємо руками і говоримо: нам у СОТ, ми вступаємо у СОТ, ми от-от вступимо у СОТ, до СОТу залишився єдиний крок. Утім, серйозно цією проблемою займався лише уряд Тимошенко. Я був членом парламентсько-урядової комісії, яка доопрацьовувала закони по вступу в Світову організацію торгівлі. У цій роботі брала участь особисто Юлія Володимирівна. Ми щодня по 4-6 годин працювали над законодавчими актами. І не просто працювали, а узгоджували кожен параграф, пункт, слово у цих законопроектах. Не просто узгоджували між собою, а збирали фахівців різних галузей, представників різних політичних сил і за круглим столом узгоджували кожен пункт цих законопроектів. Вони, на мій погляд, були підготовлені так, як не готувався жоден законопроект у ВРУ. Законодавчі проекти були відшліфовані до ідеального стану. Отож пропозиція прийняти їх пакетом була абсолютно слушна. У комісії брали участь представники всіх фракцій, усіх комітетів, усіх зацікавлених відомств, громадських організацій. Треба було приймати законопроекти в пакеті й не ламати так довго списи навколо цього питання. На жаль, політика та бажання заробити на цьому певні дивіденди, розповісти нашим виборцям про те, що "гине село" і вітчизняне виробництво, взяли вверх і призвели до того, що остаточно законопроекти так і не були прийняті. А ще Литвин "допоміг" зі своєю позицією, підтримавши комуністів.

 

Чи підтримуватимемо ми надалі ці ініціативи, залежатиме від того, як працюватиме Кабмін. Якщо він дійсно продовжуватиме ту лінію, яку започаткував уряд Тимошенко, а саме: вступ до СОТ, шлях до Європи - ми, звичайно, підтримуватимемо ці законопроекти. Якщо запропоновані ініціативи будуть вигідними для нашої економіки, стосуватимуться соціального захисту громадян, ми будемо їх підтримувати, як і все те, що йтиме на користь людей та держави.

 

- Про роль Росії в українських економічних кризах та й у виборчій ситуації говорили і Ви, але що ближче до виборів, то всі знову намагаються заручитися підтримкою Росії. Що робила у Росії Тимошенко і чи зустрічалася вона з Путіним? Ця поїздка змінює зовнішньополітичні пріоритети БЮТ?

 

- Що робила Тимошенко у Росії, вона чітко розповіла на "1+1". Відповіла на всі запитання. Чи зустрічалася з Путіним, я не знаю.

 

- Чи змінить це зовнішньополітичні орієнтири БЮТ?

 

- Позиція Блоку Юлії Тимошенко була завжди зрозумілою і залишається стабільною. На всіх рівнях ми повинні відстоювати, насамперед, національні інтереси України. І не важливо, де ми проводитимемо ці переговори - в Європі чи в Росії. Так, ми визначили свій стратегічний курс у Європу. Так, ми хочемо бути членом ЄС. Це наша кінцева мета. Але це не означає, що ми повинні відгородитися від Росії величезним муром і не мати з нею якихось стосунків.

 

Наші величезні інтереси лежать у площині Росії. Треба бути недалекоглядними політиками для того, щоб нехтувати таким величезним ринком, як Росія. Наші економічні інтереси саме там. І не лише через те, що там енергоносії. Ні, ми повинні відійти від залежності в цьому плані від Росії. Ми маємо знайти альтернативні шляхи енергопостачання. Але треба зрозуміти, що наші економічні інтереси лежать у нас під боком, адже наші товари і капітал сьогодні у Європі ніхто не очікує. Там розподілені свої сфери впливу. У нас натомість величезні можливості пропонувати свої товари і послуги саме у бік Росії. Ми сьогодні могли б зайняти достойне місце саме у цьому напрямі. Україна - аграрна держава, яка колись годувала весь СРСР. Ми повинні повернути славу Україні у цьому питані. Такі можливості є. Не зробимо цього ми, зроблять інші, наприклад Китай.

 

Нікуди від Росії ми не подінемося і діватися не потрібно. Ми повинні активно працювати у цьому напрямі і зробити усе для того, щоб зберегти ті позиції, які маємо на російському ринку, а також якомога більше їх розширити. Тому наша політика залишається незмінною. Нам треба рухатися до ЄС і водночас співпрацювати на взаємовигідних умовах з Росією. Усе це реально, якщо буде конкретна політична воля, якщо уряд, так як Кабмін Тимошенко, працюватиме, засукавши рукава, по 18 годин на добу, а не займатиметься балаканиною. Тоді у нас буде шанс стати державою-містком між Росією та ЄС, і, запозичивши все краще з Європи і Росії, об'єднавши ці можливості, підняти рівень життя, демократії, економіки, культури.

 

- Я не можу сказати, що криза була спровокована заявами про корупцію в оточенні Ющенка. Вона була спровокована рішенням Президента. Заяви про корупцію - це абсолютно нормальне явище. Ми всі на Майдані обіцяли бути чесними і прозорими. Ви згадайте, як журналісти аплодували заявам Зінченка. Чому вони це робили? Тому що Зінченко їм сподобався? Ні. Вони зробили це тому, що Олександр Олексійович першим наважився сказати те, про що усі шушукалися на кухні, або в закулісних розмовах. Усі бачили і розуміли, що у нашій державі робиться щось не те. Не відчувається послаблення корупції, відкритості влади, немає певних зрушень у діях керівництва держави. Про це говорили всі. Зінченко першим розкрив істинні причини того, що відбувається, що наша влада не дуже відрізняється від попередньої влади президента Кучми. Тож криза була спровокована саме рішенням Віктора Ющенка. Якби він був послідовним і його логіка була зрозумілою, то він був би вдячний Зінченку за те, що той вказав на недоліки, які сьогодні фігурують і дав такими чином можливість команді рухатися уперед.

 

Відносно наступних виборів. Усім зрозуміло, що як команда, яка залишається вірною ідеям помаранчевого Майдану, блокуватися з командою Януковича ми не будемо. Адже сам Ющенко називав цю команду злочинною. Вона намагалася зберегти владу і дорватися до неї злочинними методами. До речі, я як керівник виборчого штабу в Донецькій області хочу підтвердити, що там дійсно вибори робилися кримінальними авторитетами на кожній дільниці. Ми не маємо права допустити такого ганебного явища, яке є в нашій державі. Якби ми пішли таким шляхом, то просто побудували б бандитську державу, в якій неможливо було б жити нормальній людині.

 

Блокуватися із командою Януковича ми не збираємося. До виборів ми намагатимемося зібрати під своїми знаменами найкращих представників суспільства і обов'язково перемогти на майбутніх виборах. Ми переконані, що у Президента мета така ж, як і в нас, - побудувати європейську демократичну державу. Ми будемо допомагати у цьому, а не в чомусь іншому.

 

- Так, Верховна Рада і Президент допомагатимуть Прем'єр-міністру будувати саме те демократичне суспільство і державу, яку започаткували на помаранчевому Майдані.

 

- Хоче влада того чи ні, але вона сама робить все для того, щоб в Україні з'явилася третя сила, яка об'єднає між собою сподівання і помаранчевого Майдану, і Майдану синьо-білого. Адже люди виходили на майдани не для того, щоб врятувати Ющенка або Януковича, а для того щоб сказати, що вони не погоджуються жити так, як їм пропонувала попередня влада, що вони хочуть бути вільними і мати заможне життя. Мені здається, суперечностей у цьому немає ані в східних, ані в західних областях. Влада якраз і народжує третю силу, яка зуміє об'єднати всіх і вся заради кращого майбутнього нашої держави. Ця сила сьогодні формується і називається - Блок Юлії Тимошенко. До цієї сили сьогодні найменше претензій від будь-якої частини суспільства. Підписання Меморандуму продемонструвало, що нинішня влада і так звана призначена опозиція, борються лише за власні інтереси. Інтереси виборців, держави відходять на другий план. Це стосується і Януковича, і Ющенка.

 

- Це дві великі різниці. Ми фракція ВРУ. В парламенті 450 народних депутатів. Це не просто люди. Їх делегували виборці. Вони представники виборців у ВРУ. Парламент, подобається нам чи ні, є віддзеркаленням нашого суспільства і держави. Тому оцінювати дії цих людей ми не маємо права. Вони такі ж обранці, як і ми.

 

Друге. У ВРУ 450 депутатів. Не можна замінювати гірших на кращих. Будуть наступні вибори і виборці оберуть своїх нових представників. Це ще один чинник, чому ми не маємо права відмовляти тим, хто проситься до нас у фракцію. По-третє, рішення про прийом у фракцію ми приймаємо голосуванням на фракції. Перед тим обов'язково наводимо довідки про роботу депутата в його окрузі, бо це в основному мажоритарники.

 

До прикладу, було дуже багато нарікань на депутата Абдулліна, ніби він людина Кучми і таке інше. Я був в окрузі Абдулліна у Рівненській області. Для тих людей він найкращий політик у країні. Олександр Рафкатович направив понад 150 млн на газифікацію, щороку понад 300 дітей-сиріт направляє на навчання у вузи, а хворих дітей - на лікування за кордон. Тобто людина дуже активно працює в окрузі. Виборці це помічають. Я не можу сказати, що за своєю ментальністю або іншими показниками він не може бути членом нашої партії.

 

- Я глибоко переконаний, що другого Майдану не буде. Я вважаю, що Майдан - це перший етап демократизації нашого суспільства. Як показала наша історія, українське суспільство розвивається надзвичайно динамічно. За 14 років ми пройшли той шлях, який інші народи проходили протягом століть. Ми дуже здібні у навчанні. Узимку українських народ продемонстрував, що він дуже толерантний, волелюбний і що більше нікому не вдасться загнати його у нове ярмо. Наступний етап - це вибори до ВРУ, на яких виборці демократичним шляхом із усмішкою на обличчях проголосують за ту політичну силу, якій вони найбільше довіряють. Я переконаний, що тією політичною силою є Блок Юлії Тимошенко. Ми та політична сила, яка ставила перед собою саме інтереси нації та держави і не шукала компромісу з владою Кучми, хоча нам це пропонували сотні разів. Так само, як і сьогодні з командою Ющенка, що прийшла до влади.

 

Інформаційно-аналітичний портал "Депутат"