20 – 21 жовтня в Києві у приміщенні Палацу мистецтв "Український дім" проходить Міжнародна конференція на тему "Реформування територіальної організації влади: національний і міжнародний досвід".

 

У конференції беруть участь Віце-прем’єр-міністр України, голова Ради партії "Народний Союз Наша Україна" Роман Безсмертний, перший заступник глави Секретаріату Президента, член Президії Ради "Нашої України" Іван Васюник, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, член Президії Ради партії Юрій Ключковський, Президент Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи Джованні Ді Стазі.

 

Сьогодні на конференції виступив Віце-прем’єр-міністр Роман Безсмертний. Наводимо текст виступу.

 

"На початку свого виступу я хочу акцентувати вашу увагу на тому, що нинішня система організації територій і влади в Україні є пережитком Радянського Союзу, вона і досі діє в незалежній Україні. Ця дія є неефективною і, більше того, шкідливою, але на той час ця система була політично вмотивована тоталітарною сутністю того режиму.

 

Система територіального устрою України на сьогодні є настільки заплутаною, що вона не підлягає жодній міжнародній класифікації територій. Більше того, ця система, яка схожа на тенета, провокує корупцію у владі, з якою ми намагаємося боротися.

 

Ця система сьогодні не виправдовує себе ні перед людьми, ні перед новою владою. У підсумку люди живуть у некомфортних умовах, а влада досі не оновлена. Про оновлення влади з приходом Народного Президента Ющенка можна говорити лише тоді, коли буде зламана стара система, за якої влада існувала не для людини, а сама для себе.

 

Влада на місцях є настільки безпорадною, що люди за вирішенням простих проблем звертаються до вищих державних органів – Президента, Кабінету Міністрів, Верховної Ради. Скажіть мені, чим зараз займаються чиновники на місцях, якщо людина, аби їй встановили телефон чи провели газ, тягне з собою помаранчевий намет під стіни Кабінету Міністрів чи Секретаріату Президента? Вся державна машина разом з усіма її органами і чиновниками настільки далека від проблем і потреб простої людини, що це навіть важко уявити.

 

Світовий, в тому числі і європейський досвід доводить, що тільки ті органи влади, які знаходяться у безпосередньому постійному контакті з людиною, можуть і здатні створювати їй належні умови для життя. Чиновники мають обиратися людьми і відповідати перед ними кожного дня, за кожну свою дію, за кожну витрачену копійку. У цій ситуації відповідальними є обидві сторони: люди відповідають за те, кого вони обирають, а влада відповідає перед людьми за свої дії. Сьогодні чиновник звітує і відповідає за свою роботу перед іншим чиновником, а не перед людьми.

 

Влада має бути поруч з людиною, розуміти її проблеми, аби швидко і адекватно їх вирішувати. Тільки місцеве самоврядування здатне і повинно опікуватися місцевими питаннями, державна влада не в повній мірі розуміє місцеві проблеми та не має відповідних інструментів для їх вирішення.

 

Урядова політика в питаннях адміністративних і територіальних перетворень в Україні зводиться до одного простого і зрозумілого принципу: людина на будь-якій території, в будь-який час має бути забезпечена всіма умовами для повноцінного життя.

 

Якою на сьогодні є система державної виконавчої влади? Від Президента і Уряду з Києва вона через обласні центри доходить до районів. Тобто "око государєве" є практично всюди, але воно нічого не бачить, більше того, не хоче бачити. Чиновники на місцях займаються чим завгодно, але не вирішенням проблем людини. Крім того відсутність координації роботи між різними рівнями влади та між її органами призводить до значних диспропорцій у розвитку територій, досі відсутня концепція регіональної політики України.

 

Загрозливими для України є неконтрольовані і некоординовані процеси внутрішньої субрегіоналізації, коли кожен державний орган, установа чи підприємство будують для себе свою власну мережу, відірвану від людини, від нинішнього територіального устрою. Якщо подивитися на мережу податкових органів, управлінь внутрішніх справ, Служби безпеки, Укртелекому, енергопостачальних компаній, виборчих округів і т.ін., то можна побачити, що вони будуються не за територіальною ознакою, а за принципом, як зручніше і вигідніше. Фактично у кожної структури чи органу влади є своя власна Україна.

 

В Україні декларується наявність місцевого самоврядування. Але з великим жалем я мушу констатувати, що при всіх його потугах ефективність нульова: воно безправне, позбавлене ресурсів і повноважень, а відтак – нездатне вирішувати проблеми людини.

 

Поступово, рік за роком, місяць за місяцем, день за днем відбувається перетягування і повноважень і ресурсів від місцевого самоврядування до органів державної влади, від нижчого рівня управління до вищого. Чому так відбувається? Просто державна влада вважає, що вона і тільки вона здатна розібратися в ситуації і, маючи відповідний ресурс, забезпечити вирішення проблеми, але насправді все не так: вирішення простого місцевого питання на центральному рівні стає великою проблемою, по-перше, високо посадовці не можуть адекватно оцінити проблему, оскільки вони знаходяться надто далеко від неї, а, по-друге, вони просто не знають як її вирішувати з тієї ж причини. Місцеві проблеми людей мають вирішуватися на місцях: швидко, професійно, без нікому не потрібної паперової тяганини і черг!

 

Україна ще 1997 року ратифікувала Європейську хартію місцевого самоврядування, яка стала частиною національного законодавства, але на жаль і до сьогодні положення, які закладені в цьому документі не реалізовуються – самоврядування не виконує своїх функцій.

 

Тож ми сьогодні маємо суперцентралізовану державу, яка по своїй природі намагається подавити розвиток громадянського суспільства. Відсутність громадянського суспільства, одного з базових його інститутів – місцевого самоврядування – призводить до того, що викорінюється будь-яка громадська ініціатива і не тільки політична, а й бізнесова.

 

Централізована держава по свої суті ніколи не буде займатися вирішенням проблем людини. Така держава не має бажання щось змінювати, вона самодостатня і працює виключно на самозабезпечення.

 

Якою, на нашу думку, має бути система територіального устрою України? За площею, населенням, а також враховуючи історичні у культурні традиції українського народу ми дійшли висновку, що наша держава потребує трирівневої системи організації території: громада, район, регіон. Така система є простою і зрозумілою як з точки зору організації територій, так і з точки розу управління ними. За такого територіального устрою держави можлива побудова ефективного місцевого самоврядування, оскільки є чітке впорядкування територій і завдяки цьому виглядає можливим чітке розподілення повноважень та функцій між органами державної влади та органами місцевого самоврядування на всіх територіальних рівнях.

 

Разом з тим всі державні органи мають будуватися за територіальною ознакою. Не може бути територій без влади, а також не повинно бути територій, де перетинаються функції та юридикція кількох однорідних органів, наприклад: з однієї території не можна двічі збирати податки або одній людині двічі голосувати на одних виборах... При реформуванні територіального устрою потрібно чітко визначити межі кожної територіальної одиниці, щоб не було спірних територій, територій в територіях та територій без господарів і підпорядкування органів самоврядування за принципом "матрьошки".

 

Змінючи територіальний устрій треба змінювати систему управління в державі в цілому. Повноваження, які на сьогодні, в більшості своїй, належать обласним та районним державним адміністраціям мають перейти до органів місцевого самоврядування, тим самим ми забезпечуємо доступність послуг для людини, адже влада, яка її обслуговує стає ближче. Реформування територіальної організації влади в Україні має відбуватися за принципами децентралізації, деконцентрації, дерегулювання і субсидіарності. Тільки реалізація цих принципів дозволить місцевим громадам на практиці реалізовувати місцеве самоврядування, під яким розуміють право і реальну можливість органів самоврядування громад регулювати та управляти значною частиною державних справ у межах, визначених законом, на підставі власної відповідальності та на благо власної громади.

 

Втілення в життя цих принципів в результаті проведення реформ створить умови для вирішення суспільних проблем із максимальним наближенням влади до громадян. Адже саме безпосередня обізнаність представницьких органів влади з проблемами на місцях є запорукою реалізації орієнтованої на людину місцевої та регіональної політики.

 

Одночасно потрібно наповнити місцеве самоврядування реальним змістом, забезпечивши його повноправність і повсюдність: місцеве самоврядування має здійснюватися не лише в населених пунктах, але і на території навколо нього, громади мають межувати одна з одною. Разом з тим громаду можуть складати кілька поселень, і тоді потрібно забезпечити присутність місцевого самоврядування в кожному з них, шляхом запровадження інституту старост, або виборних, що будуть представляти інтереси цього поселення в органах самоврядування громади. Таким чином ми нарешті вирішимо проблему сільського безвладдя, оскільки дві третини сіл України зараз існують без органів влади.

 

Я прихильник "федералізації" місцевих бюджетів, тобто деконцентрації державних фінансів. Я за фінансово незалежні регіони: коли кожна територіальна одиниця має свій окремий бюджет, самостійно його формує і виконує, самостійно планує свій розвиток.

 

Коли питаннями місцевого значення будуть займатися органи, яким по своїй природі притаманно ними займатися, а саме органи місцевого самоврядування, тоді необхідності існування районних і обласних державних адміністрацій у тому вигляді, якими вони є зараз, не існує. Держава на місцях, в регіонах має зберегти за собою тільки ті функції, які по суті є державними: національна оборона, національна безпека, збір податків, кримінальна міліція і т. ін., все інше – це питанням місцевого самоврядування. Відповідно кожен з органів, які відповідають за здійснення цих державних функцій має сам самостійно визначити, яка мережа територіальних представництв має бути на певній території, а координацію їхньої діяльності здійснюватиме обласна державна адміністрація, як представник державної виконавчої влади на місцях. Разом з тим обласна державна адміністрація має забезпечити моніторинг діяльність органів місцевого самоврядування шляхом перегляду всіх нормативних і інших актів, що впроваджуються органами місцевого самоврядування на предмет відповідності їх законодавству, основним правам і свободам громадян. Існування районних державних адміністрацій за таких умов не потрібне, оскільки на районному і місцевому рівнях немає справ, якими повинні опікуватися державні органи.

 

Реформа територіального устрою України повинна проходити в комплексі з іншими реформами, вона власне і покликана створити базу для кардинальних змін в сфері управління, бюджетних стосунків, а також податкової моделі. Правильна організація територій – це той фундамент, на якому будуватимуться всі інші зміни в нашій державі.

 

Впровадження комплексу реформ зробить громади потужними самодостатніми одиницями; змінить значення місцевого самоврядування; наблизить послуги до людини, збудує розгалужену якісну і комфортну інфраструктуру, яка забезпечить високий рівень якості життя, як в місті, так і в селі.

 

В результаті цього впровадження ми створимо необхідні передумови для побудови громадянського суспільства, перетворивши Україну на європейську державу самоврядних громад, де найвищою цінністю є ЛЮДИНА!"