Чим ближче до виборів, чим глибше розкол у команді колишніх однодумців - тим сильніше і агресивніше на теренах України починає розігруватись так звана „російська карта”. Ходять чутки, що знову до України повернувся Гліб Павловський, який знову намагатиметься поляризувати українську спільноту міжнаціональними, міжконфесійними та іншими проблемами.

 

Та апогеєм діяльності «п’ятої колони» стало 15 жовтня 2005 року. В цей день по Хрещатику йшли парадом істині борці за українську державність - воїни УПА. Проте, з боку прокомуністично налаштованих політичних сил була здійснена спроба зірвати мирну ходу вояків УПА та молебень на вшанування пам’яті полеглим героям.

 

Чому ж ми на п’ятнадцятому році незалежності не змогли переосмислити свою історію – очистивши її від комуністичних міфів?!

 

Питання риторичне - відсутність державної політики щодо закріплення у суспільній свідомості феномену „українська державність”, шляхів, які були пройдені нашим народом для її досягнення, відсутність чіткої стратегії щодо подолання колоніальних міфів Радянського Союзу.

 

Одним із основних кроків до формування поняття „української державності” в свідомості громадян має стати державне визнання УПА.

 

Немає таємниці в тому, що заклики Президента до примирення усіх вояків не можуть стати основою для розв’язання проблеми, а зволікання з її вирішенням, буде лише поглиблювати кризу поляризації українського суспільства.

 

Важливою причиною загострення протистоянь у суспільстві є відсутність координованої позиції національно-демократичних сил. Як, впродовж усієї української історії так і зараз ми намагаємося перетягти на себе простирадло, не думаючи про те, що наступаємо на ті ж граблі, на які наступав Хмельницький, Мазепа, Грушевський, а в наш час - В’ячеслав Чорновіл. Коли ж, нарешті, ми зрозуміємо, що лише чітка консолідована позиція усіх державницьких сил зможе раз і на завжди позбавити нас того приниження, свідками якого ми стали 15 жовтня 2005 року.

 

Активність антидержавних сил в нашій країні завжди зростала із наближенням виборів, але чи мають вищезгадані сили законне право (про мораль я навіть не запитую) проводити таку політику, адже це є прямим порушенням Конституції та законів України в статтях щодо сепаратизму та зміні конституційного ладу в Україні. Крім того, чи не в компетенції Служби безпеки України перевірити джерела фінансування будь-яких політичних сил, а особливо антидержавних. Як відомо, відповідно до Закону України „Про політичні партії” будь-яке фінансування з-за кордону в Україні заборонене.

 

І остання причина, можливо, найсерйозніша - низька національна ідентифікація українців, і, як наслідок, низька національна самосвідомість. Тільки тоді, коли українці зможуть осягнути історичні процеси, що відбувалися на нашій землі, суспільно-політичні процеси, що відбуваються в Україні сьогодні і віковічний геополітичний інтерес найближчого північного сусіда, можливо, тоді поняття „українська державність” набуде свого глибинного змісту, і суспільні „гордієві вузли” будуть розрубані рівнем державної свідомості кожного українця.