З внутрішніх інформаційних обіжників членство ОУН зорієнтоване в перебігу та результатах тих інтенсивних передвиборчих консультацій, які веде Провід ОУН з представниками різних політичних сил. Сьогодні ширший загал читачів має змогу і для себе привідкрити їх завісу. Для цього редакція газети пропонує інтерв’ю з першим заступником Голови Проводу ОУН(р) і керівником політичного напрямку його дії п. Олександром Сичем

 

Основне завдання, яке ставить сьогодні перед собою ОУН, логічно випливає із доцьогочасних підсумків її історичної боротьби. ХІ Великий Збір ОУН, що відбувся весною цього року, в своїх постановах чітко визначив – із здобуттям Української держави ми завершили визвольний етап своєї боротьби і перейшли до етапу державотворчого. На цьому етапі головним завданням для себе ОУН визначає розбудову Української держави.

 

Ми вважаємо, що вона лишень набрала зовнішніх національних ознак, які виражені у її символах – національних кольорах державного прапора, державному гербі Тризубі, національному державному гімні. І це є результатом попереднього етапу визвольної боротьби українського народу, в тому числі і боротьби ОУН та зорганізованої нею Української Повстанської Армії.

 

Основним змістом боротьби на етапі сьогоднішнього державотворення є змагання за наповнення Української держави українським національним змістом. Ми це означуємо коротким гаслом „За українську Україну!”.

 

Очевидно, намагаючись втілити в життя поставлене завдання, ОУН змушена брати участь в сучасних політичних процесах. Яким чином вона це здійснює. Мова йде про формат дії ОУН в сучасних політичних умовах. Наша Організація була завжди присутня в політичному житті України, навіть у часи більшовицького засилля. Нагадаю, що останнім Провідником ОУН в підрадянській Україні був сл. пам. Зіновій Красівський. Закономірно, що з часом розвалу совєтської імперії присутність ОУН в Україні була значно зактивізована. Однак, зважаючи на існуючі умови, вона і надалі діяла в закритому режимі. Ми небезпідставно вважали, що за весь період незалежного існування України членам ОУН загрожувала небезпека, в тому числі і небезпека фізичного знищення. В період кучмівського режиму рівень цієї небезпеки був навіть вищим, аніж на початовому етапі незалежності. Свідченням цьому – знищення Провідника ОУН на Українському терені Зіновія Красівського, члена ОУН о. Лесіва, заступника Голови Проводу ОУН Івана Гавдиди-„Лісового”, загибель за невияснених обставин ряду інших наших побратимів.

 

В той же час Провід ОУН апробовував ряд інструментів легального впливу на перебіг політичного процесу в державі. Одним із них стало утворення політичної партії Конгрес Українських Націоналістів в 1992 р. Сьогодні ця партія діє як самостійна і самодостатня політична сила, яка свою діяльність базує на основах ідеології українського націоналізму.

Розвиваючи методи свого впливу на політичне життя українського суспільства, ОУН в період між Х та ХІ Великими Зборами, тобто між 2000 та 2005 рр., поступово здійснила перехід від концепції монопартійного до концепції поліпартійного впливу.

 

Думаю, сама термінологія вказує на цю суть. Одначе, подам декілька роз’яснювальних тез. Концепція монопартійного впливу означає реалізацію політичного впливу ОУН на українське суспільство через одну партію. В період її дії інструментом впливу слугували різні партії, але найтриваліший час такою партією був КУН.

 

Відповідно, концепція поліпартійного впливу передбачає, що ОУН реалізовує свої програмні цілі через більшу кількість українських політичних партій. Це означає, що члени ОУН перебувають чи не в усіх впливових партіях національно-демократичного спрямування.

 

Стверджуючи цей факт, відразу ж хочу застерегти керівництво партій від своєрідного „полювання на відьом”, тобто на членів ОУН в своїх партіях. У цьому випадку відсутній конфлікт інтересів. Адже сама ОУН не є політичною партією і не ставить перед собою завдання організаційно боротися за опанування влади. Перебуваючи відповідно до своїх тактично-програмових уподобань в межах тої чи іншої політичної партії, член ОУН має можливість реалізовувати через діяльність в ній своє основне призначення – відстоювання інтересів Української нації в період творення власної національної Української держави і борючись за владу в цій державі.

 

Щодо формату дії ОУН. Він і надалі залишається закритим. Однак після зміни політичного режиму в Україні Провід ОУН приходить до висновку про можливість поступової зміни цього формату і найближчим часом ми в установленому порядку подамо до міністерства юстиції України документи на легалізацію.

 

Так, в одному з попередніх чисел „Шляху перемоги” наше відношення було оприлюднене в документі під назвою „Вереснева політична криза і наша позиція”. Ящо читачі зауважили, ми намагаємося розставити об’єктивні акценти щодо обох конфліктних політичних середовищ – навколо Віктора Ющенка і Юлії Тимошенко. Критерій нашої оцінки як цих особистостей і середовищ, так і будь-яких інших політичних сил чи особистостей є один – як ними здійснюється захист інтересів Української Нації. Адже ця ідея є стрижневою в ідеології українського націоналізму. За влучним висловом одного з ідеологів ОУН і автора Декалогу українських націоналістів Степана Ленкавського, ми „мислимо і діємо інтересами Української нації”.

 

Для прикладу. Ми шануємо Українського президента Віктора Ющенка, вважаємо його інструментом назрілих суспільних змін, підтримували, підтримуємо і будемо підтримувати всі його націозахисні дії. Але, в той же час, піддавали і будемо піддавати критиці будь-які його дії, що об’єктивно шкодять інтересам Української нації. У цьому контексті читачі, очевидно, знайомі із жорсткою заявою Проводу ОУН щодо його антинаціоналістичних виступів у Нью-Йорку перед представниками єврейських організацій.

 

Спираючись на висновки нашого аналітичного підрозділу, ми змушені ствердити, що в процесі творення передвиборчих конфігурацій вимальовуються шкідливі для українських інтересів тенденції. В центрах політичного впливу, навколо яких формуються передвиборчі блоки, домінуючий вплив мають олігархічні угрупування. Ці блоки стануть інструментами політичного захисту їхніх економічних інтересів. Однак сьогодні національна складова у їхній політиці є або ж відсутньою, або ж вкрай мізерною. Попри передвиборчий популізм, захист національних інтересів і надалі не буде пріоритетом цих політичних утворень.

 

Натомість, керівництво і внутріпартійна номенклатура тих політичних партій, які від початків Незалежності і до цього часу формували лице української політики, сьогодні більше перейняті тактичними комбінаціями по можливості індивідуально зайняти вигідне місце у передвиборчому списку якогось із домінуючих блоків, аніж переживаннями за те, що не формується політична сила, яка б в наступній Верховній Раді обстоювала не олігархічні, а українські національні інтереси.

 

Виходячи з цього, ми ініціювали політичні консультації з представниками ОУН(м), КУН, НРУ, УНП, метою яких було створення націоналістичного, або ж ширшого націонал-демократичного блоку і який стержнем своєї передвиборчої програми визнав захист українських національних інтересів у різних сферах суспільного і державного життя.

 

Їхнім проміжним результатом стало утворення громадсько-політичного об’єднання „Національний вибір”, засновниками якого стали ОУН(р), ОУН(м), КУН, Всеукраїнське Братство ОУН-УПА. В підписаній ними спільній заяві вказано, що це об’єднання покликане стати основою передвиборчого блоку, а також міститься заклик до українських патріотичних сил долучитися до його творення. Після підписання заяви Провід ОУН(р) від себе додатково спрямував листи до лідерів партій НРУ, УНП та УРП „Собор” із пропозицією відповідного змісту.

 

Я схильний вважати, що факт утворення „Національного вибору” став своєрідним подразником для середовища національно-демократичних партій і активізував процеси, які в залежності від кінцевих результатів можна буде назвати або процесами їх передвиборчого самовизначення, або ж процесами „об’єднувального” піару.

 

Оскільки запитання звучить не зовсім точно по відношенню до змісту діяльності ОУН, то я змушений вчергове закцентувати – ОУН не політична партія, а отже не має інтересів, конкретизованих до рівня передвиборчих списків, квот, владних посад тощо. Цю тезу можна осмислити, абстрагувавшись від партійної призми бачення. Якщо член партії у своєму мисленні розставляє пріоритети в порядку „партія – нація” (в кращому разі), то член ОУН їх вибудовує по лінії „нація – організація – партія”. А якщо так, то інтереси ОУН не можуть постраждати в цих комбінаціях, але існує реальна загроза інтересам Української нації і власне вони можуть постраждати.

 

Якщо й ідеться про ущемлення ОУН, то ущемлення не її інтересів, але її авторитету. Ми усвідомлюємо, що в ряду політичних партій, як юридичних суб’єктів виборчого процесу, може виникнути бажання поспекулювати на доброму імені та історичній славі ОУН. Як от, скажімо, заручитися її моральною підтримкою та скористатися цим доважком у міжпартійних передвиборчих торгах. Відповідально заявляю – ми цього не допустимо!

 

Ми до тих пір будемо надавати свою підтримку тій чи іншій політичній силі, доки з її боку будуть відчутні реальні намагання по створенню націоналістичного чи націонал-демократичного блоку, що базуватиметься на націоналістичній ідеології, чи ідеології національного захисту. Коли ж такі дії вийдуть на межу утилітарних торгів, ми знайдемо засоби впливу і на ту політичну силу, і на збереження незаплямованого примітивними прагматичними інтересами авторитету ОУН.

 

В розбурханому голою прагматикою повноводді українського політичного процесу, коли ідейні принципи, ідеологічні цінності та особистісні авторитети поглинаються поверхневим сміттям, або й самі перетворюються в сміття, ОУН готова залишитися політичною совістю Української нації.