Чим же стала для нашої держави Помаранчева революція? Оновленням душі народу, етапом державотворення, приходом свободи, змінами у свідомості чи ерою позбавлення від ілюзій?

 

22 листопада Україна святкуватиме річницю початку «помаранчевої революції», яка згідно з Указом Президента України оголошується щорічним святом, що носитиме назву День свободи. У зв‘язку з цим Центр досліджень політичних цінностей звернувся до політичних експертів із питанням:

 

«В чому полягає історичне значення Майдану та «помаранчевої революції» для України?»

 

Дмитро Видрін (директор Європейського інституту інтеграцій та розвитку):

 

«Я думаю, что прежде всего в обновлении, развитии и совершенствовании души народа. Для меня этот день не столько успех и праздник власти, сколько праздник народа, который попытался перестать быть холопом, рабом и прислужником власти. Поэтому, в конечном счете, народ будет решать, будет ли этот день праздником или не будет. Если народ будет считать, что все состоялось, – будет праздник, если же он будет считать, что его разочаровали, подвели и обманули, то, видимо, праздника не будет. Поэтому, в конечном счете, последнее слово за народом».

 

Олесь Доній (голова Центру досліджень політичних цінностей):

 

««Помаранчева революція» - це другий етап націонал-демократичної революції в Україні. Першій етап відбувся наприкінці вісімдесятих - на початку дев’яностих років і завершився формальним виборюванням Незалежності України. Ця Незалежність була досягнута внаслідок компромісу між національно-визвольним рухом і місцевою потужною бюрократією (так звані «суверен-комуністи»). І саме тоді був закладений постійно діючий конфлікт: зовнішні ознаки були отримані від націонал-патріотів, але державне управління залишилося за методою старої номенклатури. Рано чи пізно цей конфлікт мусив бути вирішений. Отже, другий етап націонал-демократичної революції - це історично обумовлений процес. Він міг відбутися на кілька років раніше (і спроба була під час акції «Україна без Кучми»), міг відбутися на кілька років пізніше, але не відбутися не міг.

 

Щодо конфліктності всередині «помаранчевої» команди - це дрібниця порівняно з історичним ефектом «помаранчевої революції». Україна ще раз зробила вагомий внесок у долучені до європейських демократичних цінностей та вивільненні з-під зони російського геополітичного тяжіння. В той же час, при всій вазі цього історичного моменту, це далеко не останній крок України в бік «Великої Європи». Дорога до цієї «Великої Європи» ще буде довга і важка».

 

Вадим Карасьов (директор Інституту глобальних стратегій):

 

«Історичне значення Майдану і «помаранчевої революції» полягає в тому слові, яким буде називатися день 22 листопада – це «свобода». Це, перш за все, виборювання демократичної свободи, намагання утвердити весь пакет економічних і громадянських свобод. Якщо коротко, то «помаранчева революція» була революцією загальнодемократичною, вона виникла як реакція на намагання попередньої влади обмежити право вибору українських громадян. І ось цей потужний афект обмеження права волевиявлення дав потужний ефект, який виразився в стратегії протесту мас і вивів людей не лише на київський, а й на загальноукраїнський Майдан, та створив основний стрижень того, що сьогодні ми називаємо «помаранчева революція»».

 

Олександр Дергачов (провідний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України):

 

«Революція була насамперед масовим громадянським рухом і торкнулася передусім суспільства. Другорядним є те, що вона спричинила зміни у владі. Щодо наслідків цього оновлення влади, то тут є багато суперечностей і розчарувань. Але, якщо говорити про стрибок у розвитку українського суспільства, то (це очевидно) Революція була й залишиться дуже значною подією, можливо, найважливішою після проголошення незалежності. Вона актуалізувала питання, які не були вирішені за п‘ятнадцять років незалежності. Вона була відповіддю на виклики, пов‘язані з посткомуністичним етапом розвитку на Євразійському просторі. Тож вона має і певне геополітичне значення. Зрештою, вона змінила умови внутрішнього розвитку.

 

Віталій Кулик (директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства):

 

«По-перше, таке рішення по суті було передчасним, тому що для однієї частини суспільства Майдан має символічне значення як демократична революція, а для іншої частини (близько 12 мільйонів) – це символ поразки їхнього вибору. І визначатися стосовно таких подій держава має через деякий час, скажімо, через десяток років, коли вляжуться всі пристрасті.

 

По-друге, для значної частини суспільства Майдан справді став символом зміни її свідомості, усвідомлення себе політичною силою, тими, хто може впливати на прийняття рішень та від волі яких в цій країні залежить все».

 

Віктор Небоженко (керівник соціологічної служби «Український барометр»):

 

«Историческое значение Майдана и «оранжевой революции» огромное. Во-первых, оно показало, что часть населения, которое становится на какое то время народом, может оказать организованное и сплоченное сопротивление любым авторитарным тенденциям. В то же время она показала колоссальную политическую роль столицы Украины. Но самое главное, разговоры о возможном разделе страны показали себя полностью необоснованными. Запад, Центр Украины и столица показали, что они умеют защищать демократические ценности, а Восток понял, что ему не хватает сил захватить страну, и способы этого захвата (авторитарные, через фальсификацию, через ломку людей) оказываются неприемлемыми не только для нас, но и для всего мира. И в этом смысле неизвестно, где больше мы достигли педагогического эффекта – для Запада или для Востока. Сейчас Восток активно переосмысливает свою позицию. У них уровень амбиций остался высоким, но все прекрасно понимают, что без диалога «различных Украин» достичь консенсуса или умиротворенного управления невозможно. Все это произошло благодаря «оранжевой революции».

 

И следующий очень важный вывод, это то, что население, участники революции (как с одной, так и с другой стороны) оказались гораздо энергичнее, умнее и сильнее, чем их вожди. Уровень элиты Украины, к сожалению, гораздо ниже, чем средний уровень сознательного украинца. Это очень печально. Этот год показал, что наша элита умеет очень быстро деградировать, но не умеет практически восстанавливаться».

 

Михайло Погребінський (директор Центру політичних досліджень і конфліктології):

 

«Я думаю, що це певний етап становлення української політичної нації. Це певний результат розвитку першого етапу державності і перехід до нового етапу, на даний момент незрозуміло якого. Але те, що певна риска під першим етапом підведена – це факт. Думаю, що це історично важливо, як певне розуміння, що ілюзії закінчуються. Я думаю, що той стан громадської свідомості, який був до того, що називають «помаранчевою революцією» і після, відрізняється. Якщо до цих подій дуже багато людей сподівалось, що заміна при владі одних людей на інших може змінити сутність цієї влади і запропонувати якийсь новий формат існування суспільства і держави, то після року, що минув, зрозуміло для абсолютної більшості, що це ілюзія. Зараз вже є потреба пояснити людям, що такий підхід себе не виправдовує і потрібен інший, який полягає в тому, що треба будувати інституції та по-іншому організовувати сам механізм існування суспільства і влади, їх стосунків. Іншими словами, нам потрібні інституції громадянського суспільства, потрібно зрозуміти: якщо суспільство не буде контролювати владу, то без цього контролю нічого змінити не можна. Мені видається, єдине, про що можна говорити – це певний злам громадської свідомості і уявлення про те, яким чином може змінюватися життя на краще».

 

Інтернет Репортер