Про гуманні й антигуманні ідеології

02 дек, 09:57

Тягар злочинного минулого гальмує оновлення Компартії і розвиток українського суспільства. Як це пояснити людям, яких "не печуть комуністичні партквитки"?!
 
На березневих парламентських виборах громадяни обиратимуть імена та обличчя, а не програми та ідеології. З цією тезою погоджуються практично всі - і політики, і експерти.
 
Проте кілька учасників виборчих перегонів підкреслено роблять ставку саме на ідеологічну складову їхньої політичної сили. Насамперед - це комуністи. Пропонуємо читачам думку одного з наших авторів відносно того, що являє собою комуністична ідеологія. "День", як завжди, готовий продовжити цю тему.
 
"Ваша партія впродовж минулого століття чинила страшні злочини. Невже партійний квиток не пече вам у кишені?"- приблизно так запитав в одній із програм телеведучий Данило Яневський депутата-комуніста Шульгу. На що той без найменшого збентеження відповів: "Ні, анітрохи не пече".
 
Ця відповідь дуже показова. Вона свідчить, що значна частина нашого суспільства (адже комуністів усе ще підтримує чималий відсоток громадян) так і не усвідомила всієї глибини жахіть радянського режиму, не очистилася від минулого, не переродилася духовно. Гадаю, що і в цілому українське суспільство ще не наблизилося до того рубежу, за яким його можна було би назвати оновленим суспільством. Але, безумовно, якісні зміни в ньому відбуваються. І процес цей має стійку тенденцію посилення, що, ясна річ, не може не тішити.
 
Цікаво, що своїм запитанням Яневський (певно, сам того не відаючи) вказав на головну проблему сучасного українського суспільства - необхідність змін світоглядних орієнтирів. Адже українським громадянам (чи не кожному другому) внутрішньо, в своєму серці належить перейти:
 
а) від тоталітарного способу співіснування до демократичних норм взаємин;
б) від усвідомлення себе "радянськими" людьми до усвідомлення себе українцями.
Перше стосується устрою суспільства, а друге (національна ідентичність) - органічної основи суспільства, того, що цементує його. І від того, наскільки динамічно відбуватиметься перехід від одних орієнтирів до других, залежатиме й успішність України у всіх (політичному, економічному і культурному) аспектах.
 
Отож, спробуймо проаналізувати позицію наших співвітчизників, яких "не печуть комуністичні партквитки", себто поговорімо про проблему комуністичної ідеології та практики.
 
У 1917 році російська комуністична партія (тоді партія більшовиків) збройно захопила владу і, перейменувавши Російську імперію на Союз Радянських Соціалістичних Республік, запровадила в СРСР абсолютну диктатуру. Всіх реальних та уявних противників нова влада стала послідовно піддавати репресіям. Криваві злочини з масовими жертвами було вчинено ще Леніним під час громадянської війни і після неї ("червоний терор"). Але особливо масштабне людиновбивство (буквально, мільйони жертв) здійснив Йосиф Сталін уже в мирний час, особливо у тридцяті роки. По його смерті Микита Хрущов, потім Леонід Брежнєв масових репресій не практикували. Проте вибіркове покарання неугодних осіб у вигляді арештів та ув'язнення на різні терміни не припинялося до самого розвалу Радянського Союзу.
 
Ось правда про російсько- комуністичну державу. І, якщо коротко сформулювати, вона полягає в тому, що Комуністична партія при пасивній підтримці більшості населення СРСР учинила криваві злочини проти людства, які обраховуються мільйонами жертв.
Як же тоді сучасні комуністи (зокрема, наші українські) можуть заявляти, що їх "не печуть партквитки"? Вони що, зовсім безсердечні, позбавлені людських почуттів?
 
А дуже просто. Річ у тім, що сумління можна притлумити логічними умовиводами. На жаль, така властивість людської натури. Достатньо людині переконати себе, що інша людина погана, зла, ворожа, і здатність відчувати страждання цієї іншої людини починає затухати. А з умертвленим почуттям милосердя можна здійснити будь-які звірства.
Комуністи кажуть: "Усі ці репресії є трагічними викривленнями, викликаними суб'єктивним чинником і складними історичними обставинами. Сама ж по собі комуністична ідеологія гуманна. Вона не закликає ненавидіти людей".
 
Але тоді й фашистські злочини можна назвати "трагічними викривленнями, викликаними суб'єктивним чинником і складними історичними обставинами"! - відповідають їм.
 
"Ні, - заперечують комуністи, - фашистська ідеологія антигуманна за своєю суттю. Вона спрямована проти представників інших націй. Тому злочини фашизму, породжені його підставовими ідеями, а не викривленнями. Комуністична ж ідеологія закликає любити всіх людей, виступає за рівність і братерство. І якщо радянське керівництво допускало якісь порушення, то це завжди було відступом від комунізму".
 
Такі ось міркування дають можливість сучасним комуністам уникати докорів сумління і доволі комфортно себе почувати перед темними очницями мільйонів замордованих своїх співвітчизників, які лементують до Неба про справедливість і лементуватимуть доти, поки злочини і злочинці не будуть названі та засуджені. Себто доти, поки суспільство повністю не відкине найменші спроби виправдати вчинене зло.
 
Однак розгляньмо твердження, що комуністична ідеологія гуманна, а фашистська антигуманна. У цьому твердженні є позірна правдоподібність. І багато хто, будучи нездатним глибше проникати в дійсність, приймає його за правду. Але вже сам факт, що практична реалізація як однієї, так і іншої ідеології неодмінно виливалася в злочини проти людства, себто виявлялася антигуманною, мусив би, принаймні, насторожити. І справді: як таке може бути, щоб гуманна мета породжувала таку ж антигуманну практику, як і мета антигуманна? Звідки ця дивовижна суперечність між замірами і вчинками? Якщо вся справа у недолугих виконавцях, то яке тоді має значення "гуманна ідеологія", якщо вона нездатна цих виконавців уберегти від антигуманних дій? І дійсно, якщо все залежить від виконавців, то можемо припустити і протилежне - що антигуманна ідеологія (коли її реалізують гуманні виконавці) може породжувати гуманну практику. Проте факти вперто свідчать, що практика обох ідеологій антигуманна. Що ж тоді, власне, породжує зло? Ідеології? Люди? Що?
 
Щоб відповісти на ці питання, розгляньмо докладніше ідеологію та практику комунізму і фашизму.
 
Щодо практики, то вони напрочуд подібні. Як комунізм, так і фашизм проголошувалися державними ідеологіями, життя суспільства строго регламентувалося, визначалися для нього чіткі цілі, правителі обожнювалися, в суспільстві панувала нетерпимість до інакодумців, здійснювалися масові репресії. Жорстокість комуністичного чи фашистського режимів могла з часом слабнути (скажімо, СРСР часів Брежнєва чи Іспанія пізнього Франко), але ніколи не припинялася повністю.
 
Ідеології комунізму і фашизму теж подібні. Між ними практично немає суттєвої різниці. Навіть щодо гуманності. Адже мета фашизму (якщо хтось не знає) теж була нібито гуманною, так само, зрештою, як і мета комунізму - принести благо людству. А те, що добрими замірами встелена дорога до пекла, - це вже інша пісня.
 
Подивімося на теоретизування комуністичних ідеологів. Вони стверджують: усі біди й нещастя людства полягають у несправедливому розподілі статків. Приватна власність є злом. Треба її ліквідувати і зробити матеріальні блага суспільною власністю. Тоді всі люди будуть рівними і між ними пануватиме справедливість. Але багаті ніколи не захочуть віддати своє багатство. Його треба забрати в них силою. Вони вороги, а до ворогів жалощі неприпустимі, їх треба знищувати. Це так званий класовий поділ людей, базований на відношенні до власності. Головний його стрижень - це протиставлення одних людей іншим, заклик одних людей любити, а других ненавидіти. А хіба ідеологія, яка сіє ворожнечу і ненависть між людьми, може називатися гуманною? У ній немає і натяку на гуманізм. І кривава практика комунізму це засвідчила. Знищували спочатку багатіїв і їх помагачів, а потім і кожного, хто мав (або вважали, що мав) іншу думку, щодо напрямків розвитку суспільства.
 
А що ж фашистські ідеологи? Усі біди і нещастя людства, на їхню думку, спричинені розростанням неповноцінних рас, яким притаманна злобність, недружелюбність, брехливість, егоїзм, лінивство, боягузтво тощо. Отже, щоб урятувати людство від деградації, оздоровити його, необхідно зупинити розростання неповноцінних (нижчих) рас, і сприяти розвиткові повноцінних (вищих) рас, до яких належали, насамперед, німці. Звичайно, що неповноцінні раси будуть чинити опір новому світовому порядкові. Тому їх треба розглядати як ворогів і застосовувати до них силу. Це вже був інший, расовий поділ людей, базований на відношенні до раси. Але головним його стрижнем, знову ж таки, було протиставлення, нацьковування одних людей проти інших. Ясна річ, що фашистська ідеологія теж не може вважатися гуманною.
 
Отже, бачимо, що як комуністична, так і фашистська ідеології (байдуже, що обидві виставляли гуманні цілі - щастя людства) гуманними за своєю суттю насправді не були, бо в кожній був закладений поділ людей на добрих і злих, кожна ідеологія говорила: аби досягти нашої великої мети - щастя людства, треба знищити ворогів цієї мети. Що ж до визначення, хто є ворогами, то фашисти й комуністи мали насправді різні погляди. Але хіба це суттєво, коли ми говоримо про гуманізм?
 
Таким чином, робимо висновок, що ідеологія, в якій закладено поділ і протиставлення одних людей іншим, не є гуманною. А оскільки у комуністичній і фашистській ідеології такий поділ та протиставлення наявні, то їх належить вважати антигуманними.
 
Як бачимо, твердження сучасних комуністів про нібито гуманність комуністичної ідеології є фальшивою. Антигуманна комуністична практика породжена антигуманною суттю самої комуністичної ідеології. Але справа, зрештою, навіть не в тім. Ідеологія є замірами, а заміри не можуть бути підставою, щоб їх носіїв осуджувати. Адже підсудними є лише вчинки. Тому комуністи мають право сповідувати свої ідеї. Людина вільна у своїх думках.
 
Проблема з комуністами зовсім в іншому. А саме в тому, що вони не хочуть повною мірою визнати жахливі злочини Комуністичної партії Радянського Союзу, називаючи ці злочини "помилками і викривленнями", і тим самим, применшуючи їхні масштаби, а також не бажають визнати персонально В.Леніна, Й.Сталіна й інших радянських вождів злочинцями і продовжують вважати себе їх духовними послідовниками. Іншими словами, вони не хочуть зректися злочинного минулого і тягнуть це минуле в теперішній час, у незалежну Україну. Не бажаючи оновитися, стати оздоровленою, необтяженою тягарем минулих злочинів новою українською комуністичною партією, вони гальмують і розвиток українського суспільства в цілому.
 
Але є ще й моральний бік справи. Може, найважливіший. Страшна несправедливість до мільйонів закатованих. Важко суспільству нести такий тягар на собі. Важко суспільству мати успіхи будь у чому з таким тягарем. Але як це пояснити людям, яких "не печуть комуністичні партквитки"?!
 
День

Адрес новости: http://e-news.com.ua/show/88466.html



Читайте также: Финансовые новости E-FINANCE.com.ua