Виборча кампанія вже розпочалася (зареєстровані кандидати від Компартії, подала списки Партія регіонів), але в коридорах ЦВК поки що тихо. Підходи до Центрвиборчкому не патрулюють посилені міліцейські наряди, ліфти та сходи також ніхто поки не перекривав. Та й настрій самих членів комісії, а також рядових її працівників, як вони самі кажуть, «штатний».

 

Однак перше враження дещо оманливе. Насправді робота кипить. Засідання з розглядом величезної кількості питань порядку денного відбуваються практично щодня. ЦВКівцям доводиться не тільки забезпечувати належний перебіг виборчої кампанії: реєструвати суб’єкти виборів, списки їхніх кандидатів, перевіряти списки виборців, а й готуватися до можливого проведення одразу двох всеукраїнських референдумів. Один ініціювала СДПУ(О), і частина її робочих груп уже затверджена ЦВК, другий — Українська народна партія.

 

Про це, а також про інші аспекти кампанії, зокрема про «міни уповільненої дії», закладені в новий профільний закон, про гарантії незастосування адміністративного ресурсу, про захист горезвісної електронної системи «Вибори» — в інтерв’ю заступника голови ЦВК Марини Ставнійчук.

 

 

— В Україні, на жаль, уже стало традицією нові виборчі закони приймати напередодні виборчої кампанії. Здавалось, що в 2004 році, майже за два роки до чергових виборів народних депутатів України, були всі підстави подолати цю негативну усталену традицію, коли в ході прийняття положень щодо конституційної реформи був ухвалений, зокрема, і новий закон про парламентські вибори. Однак досвід проведення виборів президента України, здається, спонукав парламент до того, що в липні 2005 року він знову повернувся до прийняття нової редакції закону про парламентські вибори.

 

На мою думку, можна вважати, що нова редакція Закону України «Про вибори народних депутатів України» є дещо кращою, ніж попередня. Перш за все, чинний закон орієнтований значною мірою на недопущення зловживань чи фальсифікацій. Саме тому велика частина його положень виписана до найменших дрібниць. Більше конкретики — менше простору для порушень. Але одразу зауважу — закон при цьому є і надзвичайно складним у застосуванні. Отож, за якісною характеристикою закон вийшов доволі непростим. Думаю, серйозність ситуації, обсяг вірогідних проблем, перш за все в роботі окружних і дільничних виборчих комісій, ніким ще не оцінені. На рівні цих комісій працюватимуть орієнтовно 400 тисяч осіб. Це величезна армія. Крім того, прогнозується, що приблизно стільки ж людей буде задіяно у спостереженні за ходом виборчого процесу. Очевидно, що вибори — найбільш масовий процес, який знає право. А відтак і виборчі закони мають бути зрозумілими для широкого загалу. Ефективність їх застосування безпосередньо пов’язана з доступністю, однозначністю, чіткістю положень цих законів. Скажімо, закон не повинен встановлювати такого порядку, за яким члени дільничних і окружних виборчих комісій повинні одночасно виконувати надто значний обсяг роботи у надзвичайно короткі строки. Це неодмінно, на мою думку, призведе до ускладнень.

 

Щодо «мін уповільненої дії», то на кожному етапі виборчого процесу я бачу свої складнощі. Нічого таїти, в законі містяться деякі не повною мірою досконалі норми. А відтак існує реальна складність, можливість неоднозначного тлумачення положень закону при його застосуванні тощо.

 

У мене викликає певне занепокоєння порядок формування територіальних виборчих округів. Як відомо, Центральна виборча комісія прийняла відповідну постанову, якою, згідно з вимогами закону, утворила 225 територіальних виборчих округів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Хочу особливо наголосити, що при цьому Комісія діяла виключно на підставі закону України «Про вибори народних депутатів України».

 

Згідно зі статтею 18 цього закону, кількість виборчих округів визначається з урахуванням адміністративно-територіального устрою названих регіонів та виходячи з кількості виборчих дільниць, які були утворені під час попередніх чергових виборів Президента України. Округи утворюються з приблизно рівною кількістю виборчих дільниць. Законом при цьому не передбачено брати до уваги усталений раніше показник — орієнтовну середню кількість виборців в окрузі. Звичайно, з точки зору теорії, питань немає. Віднині виборчі округи не мають мандатного навантаження, оскільки застосовується пропорційна виборча система. Ці округи утворюються лише з технічною, так би мовити, метою — для належної організації виборів. І начебто немає правових підстав брати до уваги орієнтовну кількість виборців. Та й здається, що окружні виборчі комісії працюють з дільничними виборчими комісіями, і саме їх має бути приблизно рівна кількість в округах. Це на перший погляд. Разом з тим, якщо більш уважніше проаналізувати ситуацію, то все виглядає не так просто. До прикладу, у місті Києві виборців включено до загальних списків виборців, орієнтовно 2 мільйони. Нагадаю, на виборах до парламенту в 1998 і 2002 роках у Києві було утворено 12 виборчих округів, на минулих президентських виборах — 10 округів, нині ж на території столиці утворено всього 7 територіальних виборчих округів. Такий підхід орієнтований, як того вимагає Закон України «Про вибори народних депутатів України», на приблизно рівну кількість виборчих дільниць в окрузі, які, в свою чергу, визначені для минулих виборів. Натомість тепер законом прописано нову вимогу щодо максимальної кількості виборців на виборчій дільниці: наявність на дільниці не більш як двох з половиною тисяч виборців, у той час коли раніше йшлося орієнтовно про три тисячі. От і виходить, що наразі в місті Києві територіальні виборчі округи матимуть приблизно 180—190 дільниць, тоді як аналогічний показник по регіонах становитиме 140—150. У регіонах України будуть округи з орієнтовною кількістю виборців 80, 100, 120 тисяч. А в Києві найменший показник орієнтовної кількості виборців сягає 320 тисяч!

 

Очевидно, що така ситуація не є нормальною. І навантаження лягає на членів виборчих комісій у різних куточках країни різне. Зрозуміло, що всі організаційні питання, в тому числі, до прикладу, щодо розгляду скарг, отримання і передачі виборчих бюлетенів, відкріпних посвідчень, встановлення результатів голосування у місті Києві та й у інших великих містах України буде вирішувати складніше. Думається, надалі треба збалансовувати такі два важливі показники при формуванні виборчих округів як орієнтовна кількість виборців та кількість виборчих дільниць.

 

Є свої складнощі і в правовому регулюванні інших етапів виборів. До прикладу, при реєстрації кандидатів у народні депутати України Закон встановлює обов’язок Центральної виборчої комісії у разі виявлення ознак порушення частини першої статті 37 Конституції України звернутися до Міністерства юстиції України щодо внесення ним подання до Верховного Суду України про заборону діяльності відповідної партії. Розгляд питання про реєстрацію відкладається до набрання законної сили відповідним рішенням суду. Виписуючи порядок подібним чином, законодавець, на жаль, не встановив відповідних строків здійснення вказаних заходів, хоча мова йде про серйозні речі, адже кожна політична партія намагається чим швидше пройти всі реєстраційні моменти і розпочати передвиборну агітацію.

 

Здається, що є положення, які допускають неоднозначне застосування і у правовому механізмі формування окружних та дільничних виборчих комісій, що ускладнюватиме процес їх формування на практиці. Є свої проблеми і у встановленому порядку оскарження, зокрема, що стосується паралельних порядків оскарження рішень, дій чи бездіяльності Центральної виборчої комісії та її членів. Крім того, як на мене, вкрай погано, що громадяни не зможуть вже за декілька днів до дня виборів та в день голосування оскаржити допущені в списках виборців неправильності, в тому числі невключення, неправильне включення або виключення зі списку виборців.

 

Парламент нещодавно прийняв зміни до Закону України «Про вибори народних депутатів України», уточнивши дещо положення стосовно передвиборної агітації. Разом із тим, усіх проблем у цьому питанні не вичерпав. Однак хотілось би дивитись уперед із оптимізмом, переконана, що у всіх складних ситуаціях Центральна виборча комісія буде адекватно застосовувати положення Закону, і всі «міни уповільненої дії» будемо намагатися вчасно знешкоджувати.

 

 

 

— Я вже зазначала, що закон значною мірою орієнтований на створення перепон для зловживань та фальсифікацій. На мою думку, для глобальних (масштабних) маніпуляцій є два простори: маніпуляції зі списками виборців і зловживання під час організації голосування та встановлення його підсумків. Якщо порушення відбуваються, то, в першу чергу, це має місце на рівні дільничних виборчих комісій.

 

Отож, списки виборців. Закон містить абсолютно новий, вдосконалений, наскільки це можливо в сучасних умовах, механізм формування списків виборців. Йдеться, передовсім, про складання та уточнення загальних списків виборців, та, згодом, складання списків виборців для виборчих дільниць. На сьогодні в питаннях впорядкування списків, підвищенні їх якості зроблено чимало. Свою частку зусиль доклав і парламент, і Центральна виборча комісія, і Кабінет Міністрів України, і, безперечно, робочі групи обліку виборців, які утворені державними адміністраціями на місцях та міськими радами міст республіканського та обласного значень, як у царині нормативного регулювання процесу, так і в площині практичної діяльності. Нині є надзвичайно актуальним питання уточнення списків. Нагадаю, що уточнення загальних списків виборців триває згідно із законом з 1 листопада 2005 року до 1 січня 2006 року. Отож, громадяни мають можливість перевірити інформацію щодо себе, інших осіб, за необхідності внести уточнення. Наразі цей механізм врегульовано більш досконало, ніж на минулих виборах, і перевірити та уточнити відомості у списках виборці зможуть декілька разів, в тому числі і на завершальному етапі підготовки до виборів, коли списки будуть передані дільничним виборчим комісіям. Дуже важливо, щоб громадяни зайняли у цих питаннях активну позицію, не полінувались проконтролювати наявність відповідних відомостей у списках.

 

Відповідна пропагандистська робота ведеться по радіо й телебаченню. У місті Києві, до прикладу, у кожному під’їзді будинків вивішуються відповідні інформаційні оголошення; чимало для інформування населення про відповідні права й можливості по уточненню списків роблять громадські організації, зокрема Комітет виборців України, допомагають у цьому і міжнародні організації. Особлива увага приділяється громадянам, які не здатні самостійно пересуватися.

 

До речі, «перевірити» відомості можна не тільки щодо себе, а й сусіда, близького родича, що мешкає неподалік. З одного боку це, звичайно, позитив, а от із іншого — є проблеми... Виходить так, що два фундаментальні конституційні права — на приватне життя й право обирати — вступають у певну суперечність одне з одним. Адже конфіденційна інформація про громадянина, до якої належать, зокрема, дані про місце проживання, відтепер відкрита для вільного перегляду будь-ким. Так вже було під час третього туру минулих президентських виборів. У зв’язку із цим виникають певні питання й ризики. Єдине, на що доводиться покладатися, — порядність наших співгромадян. Але надалі потрібно урівноважувати ці питання у законодавстві.

 

 

— Ні, не можуть. Законодавством таку можливість зведено практично нанівець. Кількість «відкріпних» наразі мізерна: два відсотки від кількості виборців, внесених до уточнених загальних списків виборців. Запроваджено суворий режим звітності щодо їх отримання та використання, практично, майже такий же, як для виборчих бюлетенів. Зрозуміло, буде розроблено й відповідні ступені захисту при друці. Загалом у 2006-му проголосувати за допомогою відкріпного посвідчення буде не так просто. За законом, окружна виборча комісія повинна визначити в межах територіального виборчого округу, утвореного на території великого міста, одну велику або середню звичайну виборчу дільницю, а в межах інших територіальних виборчих округів по одній великій або середній звичайній виборчій дільниці на території кожного міста обласного значення або районного центру кожного району, а також у курортних місцевостях, що входять до складу територіального виборчого округу, на яких будуть голосувати виборці, включені до списку виборців на підставі відкріпних посвідчень. Отже, задля того, щоб скористатися відкріпними посвідченнями, треба двічі долати іноді 20, 50, а то й 100 кілометрів від місця тимчасового перебування, аби спершу подати заяву на голосування, а потім проголосувати. Якщо, наприклад, хтось їде у село, розташоване в одному районі, а центр округу (відповідно й окружна виборча комісія) розташований у іншому, то чи легко йому буде в наших умовах туди добиратися? Здебільшого люди не поїдуть. Тому, до речі, й під час «третього туру» на минулих президентських виборах відкріпними посвідченнями скористалася незначна кількість виборців.

 

На мою думку, незабаром відкріпні посвідчення взагалі відійдуть у минуле. Цей інститут, так само, як і практика збору підписів на підтримку кандидата на президентство, не є ефективним. При корегуванні відповідних норм діючого закону депутати зберегли практику відкріпних талонів, аби не порушити права тих громадян, які дійсно не здатні самотужки прийти на дільницю. Але нам уже зараз потрібно думати чим, у перспективі, замінити відкріпні.

 

 

 

— Якщо в правоохоронних органах, у тому числі і МВС України, є інформація про порушення, що готуються, то вони, вочевидь, мають робити все для того, щоб цьому запобігти. Якщо міліція дійсно прагне відпрацьовувати лозунг про те, що вона «з народом», то повинна спрямувати зусилля на попередження злочинів, а не на їх гучне розкриття уже по факту здійснення. Це була б чесна позиція як у професійному плані, так і в людському вимірі.

 

Хоча я сумніваюся в тому, що у будь-кого за нинішніх умов виникне бажання повторити минулорічний досвід. Переконана, з минулих виборів винесли серйозний урок...

 

 

— Мені, як заступнику голови ЦВК, складно це коментувати. Про фальсифікацію виборів можна однозначно говорити тільки тоді, коли це достеменно встановлено. Верховний Суд України, нагадаю, вказав на неможливість встановлення результату виборів повною мірою. Чи можна таке формулювання вважати свідченням масштабних фальсифікацій — питання суперечливе. При цьому також є інформація про порушені кримінальні справи, про розгляд їх у судах.

 

Взагалі, аналізуючи специфіку покарань, передбачених за порушення виборчого законодавства України, стає очевидним серйозний «перекіс» у бік кримінальної відповідальності й явно не вистачає адміністративних видів покарань. Відповідальність завжди має бути незворотною, однак адекватною скоєному правопорушенню.

 

 

— Припускаю, що це є наслідком того, що у наших громадян були підстави підозрювати владу в виборчих маніпуляціях. Звичайно, це серйозний докір і привід для роздумів. У кожного із нас, безперечно, є за те своя частка відповідальності: і у державних інституцій, і у представників політичних партій, у ЦВК, мабуть, також.

 

 

— Виборчий процес лише нещодавно розпочався. Що стосується роботи підсистеми «Вибори народних депутатів України» ІАС «Вибори» (а, мабуть, про це ви хочете запитати), то скажу, що саме зараз, вперше за весь час діяльності Комісії, проблемами безпеки системи почали опікуватися задовго до початку її функціонування. Зокрема, при проведенні тендерної процедури закупівлі послуг по модернізації згаданої електронної системи в установленому законодавством порядку залучалися відповідні спеціалісти Департаменту захисту інформації Служби безпеки України. Жодного серйозного зауваження ми не отримали. Переконана, що і на наступних етапах захищеність системи буде забезпечена. Цьому приділяється велика увага. Наша система завжди була однією з найкращих, до прикладу, на терені СНД, тому важливо, щоб було відновлене це реноме.

 

 

— Я, як заступник голови Комісії, користуюсь системою як звичайний користувач. Мої колеги також. Обслуговуванням ІАС «Вибори» безпосередньо опікуються розробники та управління інформатизації секретаріату Комісії. Конфіденційну інформацію, зокрема так звані паролі, очевидно знатимуть ті, кому це належить за посадовими обов’язками.

 

 

— Думаю, одним із таких засобів було б використання «штампування» паспортів виборців, що уже проголосували. Аналогічний досвід має, наприклад, Латвія й застосовує його доволі успішно. Все робиться дуже акуратно, печатка є невеликою, й на одній сторінці документа може вміститися декілька десятків таких відміток. Цей механізм себе виправдовує, але його, звісно, потрібно передбачити законом.

 

Реєстр виборців — це справа майбутнього. Ця система не запрацює до того часу, допоки не будуть прийняті усі необхідні законодавчі акти. На сьогодні Україна ще не може визначитися, яким шляхом йти: чи то створювати по країні єдиний реєстр фізичних осіб, із якого на час виборів формувати окремий реєстр громадян, що мають право голосу; чи то працювати у напрямку формування окремого реєстру виборців.

 

Зрозуміло, що сьогодні визрівають умови для створення реєстру. Не по-державному було б витратити чималу суму коштів державного бюджету України на теперішніх виборах для складання списків виборців, і потім не працювати з цим матеріалом. Однак треба мати на увазі: якщо таку інформацію, хоча б раз на рік, не оновлювати, за п’ять років вона вже буде нікому не потрібною. Реєстр виборців має бути динамічною системою, оновлення якої повинно відбуватися постійно в реальному часі.

 

 

— В законі про ЦВК написано, що ці представництва є структурними підрозділами секретаріату Комісії. Тож відносно облаштування організації їх роботи, фінансування, зрештою — додержання вимог трудового законодавства виникають деякі проблеми. Самотужки забезпечувати функціонування представництв на місцях ЦВК об’єктивно не зможе, оскільки ці питання належним чином не врегульовано законодавчо. Для того щоб якось змінити ситуацію, нами напрацьовано низку пропозицій до згаданих положень закону.

 

 

 

— Особисто я, на відміну від багатьох моїх колег, давня прихильниця розведення цих виборів у часі. Однак здійснити це не так просто, оскільки перехідні положення Конституції чітко визначають періодичність проведення чергових парламентських і місцевих виборів. Без корегування цієї частини або здійснення якихось надзвичайних заходів на кшталт адміністративно-територіальної реформи, навряд чи це буде можливим. Відповідні пропозиції дійсно лунали, однак ніхто не говорить про конкретні правові механізми їх реалізації. Паралельне проведення виборів є проблемою перш за все — для виборця, якому важко розібратися не тільки з великою кількістю бюлетенів, а й з тим, кого він, власне, обирає.

 

Очевидно, цього разу місцеві вибори будуть надзвичайно складні. Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» набув чинності 1 жовтня 2005 року. Парламент 30 листопада цього року ухвалив зміни, які поки що не підписані Президентом. Нагадаю лише, що на виборах 1998 року Закон України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» підписали тільки в січні, в умовах уже фактично розпочатої кампанії. Дав би Бог, щоб ми знову не опинились у схожій ситуації.

 

 

— Положеннями Конституції України чітко передбачено, що всеукраїнський референдум за народною ініціативою призначається Президентом України лише тоді, коли на підтримку такого заходу зібрано щонайменше три мільйони підписів громадян, мінімум із двох третин регіонів країни і не менш як по сто тисяч у кожній області. Відтак, наразі про проведення референдуму за народною ініціативою поки що не йдеться, лише — про підготовку до нього, наразі — про реєстрацію ініціативних груп.

 

Три мільйони — серйозна цифра. На збір підписів відводиться всього три місяці із моменту отримання ініціативними групами свідоцтва про реєстрацію, фактично — до першого березня 2005 року. За нинішніх умов це не так просто.

 

Закон про всеукраїнські та місцеві референдуми, прийнятий більше десяти років тому, був свого часу одним із найкращих і міг вільно конкурувати з аналогічними нормативними актами не тільки на пострадянському просторі, а й у країнах Європи. Однак наразі багато його положень дещо застаріло, зокрема ті, що стосуються порядку підготовки та проведення референдумів тощо. Разом з тим, жодне положення Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» не було визнано Конституційним Судом неконституційним. Практичний досвід України в цьому плані не є аж надто великим. За часів незалежності було проведено всього два референдуми. Після останнього, у 2000 році, ЦВК, побачивши, що в законодавчому плані не все досконало, підготувала для Верховної Ради України пропозиції щодо вдосконалення законодавства про референдуми у вигляді проекту закону України про всеукраїнський референдум. Так що питання не є простим. Однак ЦВК у цій ситуації повинна зайняти позицію, що ґрунтується на принципі верховенства права та нормах законодавства, і ні в якому разі — на політичних уподобаннях. Якщо підстави зареєструвати ініціативну групу є — ми її реєструємо, однак до перевірки необхідної документації підходимо дуже ретельно.

 

 

— Я б не стала забігати аж так наперед у розвитку суспільних процесів. Нам би ці вибори нормально провести, а ви вже про позачергові... Відзначу лише, що вибори, як і вся система демократії, немало коштує платникам податків. Очевидно, політики мають це враховувати. До того ж, прості українці втомилися від майже безперервного виборчого марафону. Політики існують для народу, а не навпаки. Тому при вирішенні всіх питань треба виходити перш за все з інтересів людей.

 

Ксенія Василенко, «День»