Про Миколу Мартиненка-політика впродовж останнього часу ми чули дуже багато. Але як про людину, чоловіка, батька, друга -- практично нічого. Сьогодні "Поступ" дає шанс своїм читачам подивитися іншими очима на лідера фракції НСНУ у Верховній Раді.

 

-- Сім'я для мене -- найцінніше. У сімейному житті завжди був щасливим, жив у любові і злагоді. Це у мене не перший шлюб. Ми розходилися, коли кохання з тих чи інших причин закінчувалося, але досі підтримуємо нормальні людські стосунки.

 

У мене є три кохані доньки. Я мав можливість дати їм освіту, яку вони хотіли, але надалі мусять покладатися на власні сили. Юля закінчила в Києві юридичний факультет. Олена та Аня отримують європейську освіту, вивчають іноземні мови, щоб ефективніше працювати в Україні. Вони обов'язково хочуть повернутися і жити тут. Дзвонять мені щодня, радяться з усіх своїх проблем.

 

На те, щоб проводити вільний час так, як мені хотілося б, у мене, вибачте за каламбур, практично не має часу. Найбільше люблю посидіти з хорошою книгою, але, на жаль, така можливість з'являється нечасто. Та щодня намагаюся викроїти півгодини перед сном. До того ж люблю читати одночасно кілька книг, особливо історичну літературу.

 

-- До обрання народним депутатом в 1998 році я займався бізнесом. І дуже ціную свою незалежність. Наприклад, ніколи не користувався жодними державними благами. Ознайомитися з моїми доходами можна в податкових деклараціях. У середньому за останні сім років (звісно, рік рокові не рівня) заробляю шістсот-вісімсот тисяч гривень на рік.

 

Не можу похвалитися пристрастю до будь-якої екзотики -- чи то в їжі, побуті, а чи виборі одягу. Не звертаю уваги на гучність торговельної марки -- скажімо, виробника одягу. Головне, аби "костюмчик сидів". Поза роботою надаю перевагу джинсам. Умію (ще зі студентських часів) та люблю готувати. От тільки часу завжди не вистачає.

 

-- Люблю плавати, їздити велосипедом. Із десяток кілометрів лісом можу пробігти з досить непоганим часом, хоча спортсменом себе не назвав би. Визнаю тільки активний відпочинок.

 

-- У юності я не поступив у льотне училище через поганий зір. Довелося вступати в інженерно-авіаційний інститут. Але мрія сісти за штурвал літака залишилася. І я її неодмінно реалізую.

-- Точніше було б назвати мене членом команди Президента. Під час виборів як один із керівників кампанії зустрічався з Віктором Ющенком чи не щодня. Зараз із ним бачуся час від часу головно як глава фракції "Наша Україна".

 

-- Жоден із українських політиків не може сказати, що має вплив на Президента. Ющенко -- дуже самостійний політик і вирішує сам. Водночас він часто використовує для розв'язання проблем технологію "круглого стола", запрошуючи всі зацікавлені сторони. А слухачем Президент є чудовим. Він збирає, аналізує всю інформацію -- і вирішує.

 

Газета "Поступ"