Науковий підхід до носіння дитини на собі

Хенрік Норхольт — член Світової асоціації з проблем психічного здоров’я дітей.Доктор наук Університету Копенгагена, він з 2001 року займається вивченням ефекту носіння дитини на собі на його подальше психологічне і моторний розвиток.Розглянувши етапи розвитку дитини першого року життя, ним було визначено оптимальні види перенесень і способи носіння дітей, щоб вибір, який зроблять батьки, був усвідомленим і заснованим на вичерпної інформації.

Необхідність мозкової стимуляції

Почнемо з того, що стимуляція мозкової діяльності дитини батьками — це дійсно правильно і добре. Результатом величезної кількості досліджень стало підтвердження того, як життєво важлива для дитини правильна стимуляція мозкової активності. У новонародженої дитини кількість нейронів в мозку відповідає параметрам дорослої людини, але відсутня достатня кількість нейронних зв’язків, які формуються з віком і в результаті утворюють унікальну особистість окремо взятого дитини. Становлення цих зв’язків безпосередньо і повністю залежить від характеру стимуляції, яку дитина отримує від навколишнього світу. Будь-який досвід, який отримуються дитиною, активують певну кількість мозкових нейронів. Чим частіше повторюється якесь враження, тим міцніше стає зв’язок між активованими нейронами.

Однак, так само, як недоречно вчити немовлят фігурного катання, одні типи мозкової стимуляції більш доречні для конкретного періоду розвитку дитини, ніж інші. Щоб зрозуміти, як вибирати потрібні способи стимуляції мозку, розглянемо основні фази розвитку дитини першого року життя та тим, як співвідносяться стадії розвитку дитини і позиції для її носіння. Перші кілька місяців дитині більш ніж достатньо, коли її носять попереду, лицем до несучого дорослому. З точки зору психології розвитку, головне завдання цього періоду для дитини — адаптуватися до позаутробного життя, і додаткова стимуляція в цей час не відображена. Навпаки, в період «пробудження соціальності» (до 6 місяців) основними предметами зацікавленості малюка стає людське обличчя, і тут позиція «обличчям до мами» залишається оптимальною для більшості дітей, які хочуть постійно бачити емоційне, виразне обличчя дорослого, який його несе.

Дитина «зчитує» зміни особи матері, коли вона спілкується з іншими людьми, що дає їй поняття про основи комунікації. У якийсь момент дитина дасть зрозуміти активними спробами повернути голову або розвернутися на руках таким чином, що ви зрозумієте —  положення «обличчям до мами» більше не достатньо. Якщо малюк вже добре тримає голівку, можна спробувати носити його на стегні або на спині. У рідкісних випадках діти, яким ще не виповнилося й двох місяців, так цікавляться навколишнім світом, що активно протестують проти носіння на руках обличчям до батьків — тоді, переконавшись, що малюк може тримати голівку піднятою, можна пересадити його на стегно. В основному діти спокійно подорожують обличчям до мами до 6 місяців, а іноді і до року. Цей момент, коли дитина відмовляється від положення «обличчям до мами», може наступити пізніше або раніше, в залежності від багатьох факторів — як від вроджених особливостей дитини і її темпераменту, так і від зовнішніх обставин. Багато сімей на першому році життя малюка зазнають труднощів, безпосередньо з дитиною не пов’язаних.

Однак напружена домашня обстановка може змусити малюка шукати додаткового заспокоєння на руках батьків, сконцентруватися на вибудовуванні теплих відносин з батьками і тільки потім переключатися на навколишній світ. Спроби передчасно «соціалізувати» дитини при неспокійній сімейній обстановці можуть згубно вплинути на її розвиток. Носіння за спиною зазвичай стає актуальним, коли малюк вже занадто важкий для фронтальних і пов’язках способів носіння. Зазвичай це відбувається після досягнення дитиною віку 1 року і ваги близько 10 кг. Головне, що потрібно зрозуміти при виборі оптимальної позиції для носіння — це те, що гармонійний розвиток дитини завжди спочатку вимагає максимальної емоційної і фізичної близькості з батьком, щоб згодом він міг «дозволити собі» більшу незалежність і спокійне вивчення навколишнього світу. Коли у малюка виникають проблеми з відділенням від батьків, це майже завжди відбувається через те, що якась фаза розвитку залишилася недопрацьованою, і дитині потрібно заповнити прогалину, перш ніж ставати самостійним. Дорослі думають, що контролюють все, але в даному випадку дитині видніше.

Інші плюси позиції «обличчям до мами» Перш за все, вона є досить фізіологічною. Для гармонійного розвитку хребта та тазостегнових суглобів оптимальна «поза жаби», в якій коліна підняті вище сідниць, дитина при цьому знаходиться обличчям до дорослого. Ця позиція застосовується для корекції дисплазії кульшового суглоба у дітей, оскільки сприяє здоровому росту суглобів. Навпаки, поза, в якій ноги дитини випрямлені і звисають вниз, а вага припадає на промежину, не є фізіологічною.

Ми радимо вибирати перенесення, яка дозволяє дитині перебувати в «позі жаби» обличчям до батьків. Інший негативний аспект пози «обличчям назовні» — відсутність батька в поле зору дитини. Це особливо важливо в перші 6 місяців, коли «спілкування» з обличчям батька життєво важливо для розвитку мозку. Але і в наступні місяці дитина буде продовжувати звертатися до емоційного виразу обличчя дорослого для інтерпретації складних і нових для неї ситуацій. Неможливість прояснити ситуацію за допомогою дорослого може створити непотрібний стрес для психіки дитини і привести до нездатності самостійно регулювати нервову напругу. Це може згодом позначитися на психічному і фізичному здоров’ї вже в зрілому віці.Таким чином, секрет в тому, щоб просто слухати свою дитину. Носіть її обличчям до себе, поки не почуєте наполегливі сигнали про те, що пора змінити позицію, і після цього починайте носити її на стегні і на спині. І ви отримаєте максимум того, що може дати любляче носіння дитини.

roditeli.ua