Уявіть, що ви принесли малюкові нову іграшку — звичайну дитячу пірамідку — сідайте поруч і пропонуєте пограти з нею. Пірамідка стоїть перед дитиною, він розглядає її, але не чіпає. Через якийсь час ви почнете показувати, як вона розбирається?

Через одну, п’ять, десять секунд? Добре, ви показали, як пірамідка розбирається, тепер вона лежить розібрана. Малюк взяв один диск і надів на палець. Зняв з пальця, кинув — і втратив інтерес до пірамідці, потягнувся до книжки, що лежить поблизу. Ваші дії? Або не втратила інтерес, а став надягати на пальці і інші диски. Або спробував надіти диск на пірамідку, але у нього не вийшло це зробити відразу. Або надів диски на пірамідку, але не дотримуючись порядок за розміром. Ваші дії? Більшість батьків втручаються відразу ж, як тільки щось йде не так, як «положено».

Пірамідка принесена — значить, дитина повинна їй займатися ( «стій, дивися, ось так розбирається … ні, постривай, книжка потім, дивись яка пірамідка!») Пірамідка розібрана — значить, дитина повинна одягати диски назад ( «давай знімемо з пальчика і одягнемо ось сюди … постривай … ось я тобі допоможу, ось так одягається … давай наступний диск … ») Це виглядає приблизно як похід в гості до класичної «люблячої бабусі», яка ставить частування на стіл і намагається згодувати його улюбленим онукам, незважаючи ні на що: «А що ж це холодець не їсте? Давай я тобі покладу … І пиріжки спробуй, ось хоча б по одному, ось з капустою, ось з вишнею, ось з яблуками … »Все виправдання ігноруються — холодець і пиріжки повинні бути з’їдені! Так що ж — поставити пірамідку і сидіти мовчки, нічого не роблячи?

Дивлячись чого ви хочете домогтися. Виховуємо слухняну людину, який беззаперечно виконує вказівки, навіть якщо не бачить в них ніякого сенсу? Тоді так, потрібно крок за кроком говорити, що він повинен робити, домагаючись виконання. Або хочемо, щоб у нього було бажання вчитися? Щоб був самостійним і вмів приймати рішення? Висувати гіпотези і перевіряти їх? Бути наполегливим у досягненні результату? Мав якісь власні інтереси, був допитливим? Тоді для цього потрібно трохи більше «особистого простору». Участь дорослого в грі, звичайно ж, зовсім не зайве. По-перше, батьку і дитині приємно проводити час разом, займаючись спільною справою, і це дуже важливо і потрібно для обох. По-друге, дорослий може збагачувати процес гри, беручи участь в ній спільно з дитиною, а не вказуючи того, що робити.

Важливо, щоб ця участь залишала дитині можливість самому зорієнтуватися, зацікавитися, спробувати, помилитися, придумати спосіб і т.д. Дорослий може взагалі не показувати, що пірамідка розбирається, залишивши дитині самій дійти до цього, а може, навпаки, пірамідку відразу ж розібрати і зібрати. Важливо, щоб дитина після цього міг захотіти іншого, наприклад, покласти пірамідку у вантажівку і катати його за мотузочку — і ніхто не оскаржував би це його право, мовляв, «дивись, як потрібно з нею грати!»

roditeli.ua