Це питання хвилює нас із того моменту, як наша дитина йде до першого класу. Особливо турботливих вона не залишає аж до одинадцятого. І мало хто задумується про те, що такий підхід елементарно шкідливий для учнів. Тим не менше, це офіційно доведено вже навіть ученими. Ось кілька рекомендацій, підкріплених вагомими аргументами.

Домашка – це стрес

Причому не лише для учнів, а й для їхніх багатостраждальних батьків. Особливо якщо вони просиджують із дітьми за уроками, слідкуючи за кожною комою. А втім, за вимогами Міносвіти час на підготовку домашніх завдань має складати:

• більше, ніж 1,5 години – для друго- та третьокласників;
• 2 – 2,5 дві години – для середньої школи;
• 3 – 3,5 години – для старшокласників.

А що ми маємо на виході? Діти сидять над підручниками до ночі, не маючи часу на хобі, відпочинок та спілкування з родиною. Останнє, до речі, обмежується тематикою уроків. Не найкращий варіант для родинної атмосфери. Пришвидшити процес можуть хіба що збірки готових домашніх завдань. Якісні зразки варто шукати на навчальних сайтах на кшталт https://shkolyar.info/gdz.

І трошки цифр. Ще один американський вчений, Фернандес-Алонсо, аналізував оцінки з технічних та природничих дисциплін та час, який діти витрачають на «домашку». Формула вийшла вражаюча. Коли уроки щодня готують більше 1,5 години на день, то рівень оцінок поступово знижується. Отже, коли бачите, що дитина засиділася за уроками більше двох годин, порадьте їй відпочити. Всесвіт не розвалиться, а нерви своєму школяреві збережете.

Менше вчити: а хіба так можна?

Успішність у навчанні залежить зовсім не від часу, проведеного над книжками. Таку гіпотезу висунув професор Купер з приватного викладацького університету Дьюка у США. Згідно з його думкою, старшокласникам взагалі не потрібен контроль. Вони можуть цілком нормально навчатися вдома. А для учнів молодшої школи перевантаження заняттями взагалі погано впливає на ефективність навчання. Свою точку зору Купер підтверджував аналізом освітніх досліджень аж за 17 років (з 1987 по 2003). З’ясувалося, що контролювати дітей є сенс лише у період середньої школи – і то помірковано.

Вийдіть за двері. Просто вийдіть

Ваш син або донька вам потім ще за це подякують. Подібну думку знаходимо у наукових статтях уже знайомого нам Купера, а також педагога та фахівця-математика Кена Робінсона. Судіть самі: як тут зосередитися, коли ви пильним оком слідкуєте, щоб дитина поставила кому у потрібному місці або правильно розрахувала дріб чи пропорцію. Можете й не сумніватися – помилиться неодмінно. Сторонній погляд – це завжди дискомфорт.