Газовий контракт — не зовсім вдалий

Cкладні газові перемовини з Росією щодо газу закінчились висловлюваннями на кшталт “перемога”, “поразка”. Події тепер чи не повністю перемістились на територію України. Щоб сказати щось добре чи погане про нову ціну в 95 доларів на російський газ, треба аналізувати весь контракт загалом. І перше, що потрібно зазначити: це компроміс, і за досить високою ціною. Під високою ціною я маю на увазі, що в комплексі підписаний контракт викликає багато запитань.

По-друге, є речі, невигідні для України. Мова йде насамперед про невизначеність з ціною на газ для України після 1 липня 2006 року, тобто, коли пройде півроку, почнуть виникати питання. Цей документ підписано, і чітко вказано, що ціна на російський газ буде 230 доларів. Не досить зрозуміло, яка буде ситуація з іншими складовими. Тут досить багато записано - і казахський, і туркменський, і узбецький газ, тобто контракт не містить чіткої ціни, яка буде з 1 липня. Хоча до 1 липня ми отримуватимемо газ по 95 доларів.

На мою думку, після 1 липня в України будуть складнощі, як це буде — побачимо. На жаль, я таких оптимістичних перспектив поки що не бачу. Впевнені заяви Єханурова напередодні про ціну на всі п’ять років є баченням самого Єханурова (можливо, він має якісь підстави, але досить важко його підхід аналізувати). 

Щодо ціни за транзит російського газу. Платня у розмірі 1,6 долара за тисячу кубометрів на 100 кілометрів території є компромісною. Проте фіксація цієї ціни на п’ять років є значною поступкою “Газпрому”, буде дуже важко її змінювати. В Європі значно вищі транспортні тарифи на транспортування газу, і я не вважаю цю цифру економічно прийнятною для України. Наприклад, в минулому році сусіди України отримували вищі ціни. Транзит для Польщі складав 2,7 долара за тисячу кубометрів на 100 кілометрів. Дещо меншим був транзит для Австрії. Я думаю, що український тариф має бути наближений до цих цифр. Звичайно дещо меншим, проте більшим, ніж 2 долари.

Реакцію української сторони на тиск Росії не можна назвати панічною, проте, я вважаю, що уряд зважив всі плюси та мінуси, насамперед економічні. Перш за все превалювали питання виборів. На мою думку, позиція щодо міжнародного арбітражу була слушною, і вона, як на мене, залишалася і на сьогодні такою. Так, дійсно були проблеми з газозабезпеченням, проте ми б вирішили це питання за допомогою міжнародного арбітражу. На мою думку, можливість розгляду українсько-російських газових спорів в суді, або завдання заднього ходу цій угоді може бути тільки у випадку, якщо цей контракт буде скасовано. Оскільки він вже чинний, то питання позову до суду не є реальним та доцільним.

Також я б не погодився із заявами деяких російських посадовців, що заявляють про те, що з підписанням цього контракту вони певним чином наблизилися до отримання контролю над українською газотранспортною системою. На мою думку, це абсолютно не випливає зі статей підписаного контракту. Я не вбачаю якихось загроз нашій газотранспортній системі. Газотранспортна система належить Україні, і на мою думку, ще довгий час буде належати Україні.

Якщо говорити про економічні та політичні наслідки для України від підписаного договору, то безумовно є і позитиви, і негативи. Найголовнішим плюсом є те, що ми маємо газ. Економіка України забезпечена газом. Також населення забезпечене газом в зимовий період. Проте економічні наслідки будуть досить серйозними, це значний мінус.

Щодо політичних наслідків, то хочу сказати, що не досить вдалий контракт дає підстави для жорсткої критики всіма партіями, які повністю чи частково відносяться до опозиції, сил, що позиціонують себе провладними.    

 Володимир Саприкін, директор енергетичних програм Центру ім. Разумкова, газета "ДЕЛО"