Навіть у 21 столітті література залишається одним із способів боротьби. Найперше, це боротьба за власну свободу як митця, борються сучасні письменники і за право писати рідною мовою, розвивати власну традиційну культуру... На жаль, чимало авторів змушені творити в умовах режиму, заборон та цензури. Добірка із десяти письменників розкаже про тих, хто бореться із системою та стереотипами за допомогою художнього слова. На цьогорічному Форумі Видавців ці автори, громадські діячі та журналісти поділяться своїм досвідом письма в умовах режиму.
 
1. Андрей Хадановіч
Один із найвідоміших сучасних поетів Білорусі, перекладач, викладач Білоруського державного університету, спеціаліст із французької літератури.
Українською були перекладені книги письменника «Листи з-під ковдри», «Таткові нотатки», «Білоруський мужчина», над перекладом яких працювали Сергій Жадан, Дзвінка Матіяш, Мар'яна Савка, Іван Лучук, Максим Стріха та ін. Також у 2006 році вірші поета отримали премію журналу "Сучасність".
Серед інших білоруських письменників поезія Андрея Хадановіча вирізняється своєю стилістикою та мовними експериментами. Проте головна заслуга його як письменника полягає у боротьбі із режимом за допомогою слова. У одному із інтерв’ю Андрей Хадановіч наголошує: «Незалежні митці сприймаються режимом як персональні вороги. Донедавна працювала система неоголошених чорних списків – тобто, є конкретні письменники, імена яких не можна згадувати за жодних обставин». У таких умовах жорсткої цензури Хадановіч описує життя сучасних білорусів, закликає до дій та змін.
Література для Андрея Хадановіча – це спосіб боротися за свободу слова.

2. Андрій Шарий
Російський журналіст та письменник, директор Російської служби «Радіо Свобода». Протягом 1980-90-х років працював у низці незалежних ЗМІ у Москві: газетах «Правда», «Росія», радіостанції «Свобода». У 1994-96 роках в часи югославських військових конфліктів як незалежний журналіст та військовий кореспондент знаходився у м. Загребі. Підсумком його перебування там стали книги «Після дощу. Югославські міфи старого і нового віку», «Трибунал. Хроніка незакінченої війни» та «Молитва за Сербію. Таємниця смерті Зорана Джинджича».
Сьогодні Андрій Шарий проживає у Празі. Як автор видав тринадцять книг у жанрах художній репортаж та історично-публіцистичне дослідження. Серед них цикл есе «Петербурзький глобус», дослідження «Коріння і корона. Очерки про Австро-Угорщину: доля імперії», цикл із шести книг «Кумири нашого дитинства», у якому досліджено популярні образи масової культури.
Література для Андрія Шарого – це спосіб боротися за можливість творити вільно у власній країні.

3.  Ярослав Шимов

Журналіст, кандидат історичних наук родом із Білорусі, який живе і працює в Чехії. Як і Андрій Шарий, публіцист працює на радіо «Свобода». Зокрема, є редактором інформаційного відділу. У співавторстві журналісти видали книгу «Коріння і корона. Очерки про Австро-Угорщину: доля імперії». Адже саме історія країн Центральної та Східної Європи є головним колом зацікавлень Ярослава Шимова як історика.
У 90-ті роки працював кореспондентом газет «Известия» і «Новые известия». Серед досліджень автора книги «Австро-Угорська імперія» (2003), збірник статей «Перехрестя. Центральна Європа на рубежі тисячоліть» (2002), «Меч Христа. Карл І Анджуйський і становлення Заходу» (2015). Проте слід зазначити, що поряд із історичними фактами, дослідження Ярослава Шимова містять глибокий аналіз сучасного європейського суспільства.
У 1999 році Ярослав Шимов із політичних причин був змушений переїхати у Чехію, де сьогодні проживає у Празі.
Література для  Ярослава Шимова – це спосіб боротися за нецензуроване мистецтво та науку. 

4. Анні Гьоцінгер
Є однією з небагатьох жінок, які працюють у жанрі мальованих історій. Після закінчення Школи прикладного мистецтва, починає публікувати свої роботи у відомих спеціалізованих журналах коміксів. Є автором близько 30 мальованих історій. Створює також театральні костюми, ілюстрації, короткі історії, малюнки в пресі. Захоплюється жанром мальованої біографії. У 2013 році вийшов її альбом «Дівчина, одягнена у Діор», в якому розповідається про перші кроки Крістіана Діора як кутюр’є.
Література для Анні Гьоцінгер – це спосіб творити саме так, як хочеш і не боятися бути «іншою».

5. Земовіт Щерек
Відомий польський журналіст, письменник та перекладач. За освітою Земовіт Щерек - політолог і у колі його зацікавлень історія Східної Європи, а саме міжнаціональні конфлікти, стереотипи у  польсько-українських відносинах, геополітичні процеси. Ці та інші проблеми публіцист порушив у книзі «Прийде Мордор і нас з´їсть, або Таємна історія слов'ян», що вийшла українською 2014 року у видавництві «Темпора». Видання розповідає про те, якою бачать Україну поляки, якими стереотипами користуються у своєму сприйнятті,  чого шукають та прагнуть серед сучасних українців.
Також російською вийшли книги автора «Семерка» та «Татуировка с тризубом». На даний момент Земовіт Щерек проживає у Кракові, де працює журналістом на одному із польських порталів.
Література для Земовіта Щерека – це спосіб долати стереотипи та боротися за примирення націй.

6. Роше Поткар
Індійська авторка родом із Мумбаї, яка пише поезії та прозу. Авторка книги оповідань «The Arithmetic of Breasts», поетичної збірки «Four Degrees of Separation» та роману «Dreams of dejavu». У своїх прозових книгах авторка описує життя індійців, які намагаються зберегти свої традиції у сучасному суспільстві. Сюжети її оповідань напружені та наповненні багатьма романтичними історіями кохання, які так характерні для індійського мистецтва в цілому. Поезії авторки вважаються в Індії кращим зразком жіночого письма, а її творчість була відзначена на численних міжнародних конкурсах: конкурс історій «Open Road Review»; поезії увійшли до короткого списку Poetry India Awards (2013) та були відзначені стипендією письменника Чарльза Уоллеса. Окрім літератури свої сили Роше Поткар пробує і в кіно, зокрема, зіграла невелику роль у фільмі.
Література для Роше Поткар – це спосіб донести до європейських читачів сьогодні ще маловідому індійську сучасну літературу.

7. Микола Рябчук
Журналіст, політолог, письменник та перекладач, віце-президент Українського центру ПЕН-клубу. Сьогодні Микола Рябчук проживає у Києві, де працює науковцем в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень. Як журналіст працював у редакціях видань «Всесвіт», «Критика», «День». Кілька років перебував у США на викладацькій та дослідницькій роботі. У колі його зацікавлень - проблеми національної ідентичності українців, формування українського суспільства, державотворення. Саме таким питанням присвячені численні книги науковця: «Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націєтворення», «Дилеми українського Фауста: громадянське суспільство і „розбудова держави“», «Дві України: реальні межі, віртуальні ігри», «Постколоніальний синдром. Спостереження».
Дослідження та публіцистика Миколи Рябчука були відзначена престижними преміями України та Польщі: медаллю «Bene merito» Міністра закордонних справ Польщі за внесок у польсько-українське порозуміння (2009), нагородою Книга року за «Дві України: реальні межі, віртуальні війни» (2004), нагородою Фундації Антоновичів за «Професійний і принциповий аналіз літературного і політичного життя сучасної України» (2003) та інші.
Література для Миколи Рябчука – це спосіб боротися за правдиве висвітлення національної історії. 
 
8. Лариса Денисенко
Українська письменниця, адвокат та правозахисниця. Має литовсько-грецьке походження, тому українську мову Лариса Денисенко опанувала у 23 роки. Проте це не завадило авторці ще у 2002 році розпочати літературну кар’єру перемогою у Міжнародному конкурсі «Коронація слова». Сьогодні Лариса Денисенко - авторка понад десяти романів, а також пише для дітей. Серед найвідоміших книг: «Танці в масках», «Корпорація ідіотів», «Калейдоскоп часу», «Відлуння».
Лариса Денисенко веде адвокатську практику та є автором і ведучою телевізійних програм. А також є одним із адвокатів, які представляють інтереси громадян в Європейському суді з прав людини.
Література для Лариси Денисенко – це спосіб боротися за справедливість.

9. Андрій Павлишин
Український перекладач, історик та журналіст, у колі зацікавлень якого дослідження польсько-українських стосунків, а також переклад із польської. Андрій Павлишин відомий дослідник творчості Бруно Шульца. Саме у його перекладі українською мовою вийшов «Санаторій під клепсидрою». Серед інших відомих перекладів Андрія Павлишина такі книги як «Велике князівство літератури» Чеслава Мілоша, «До побачення в пеклі» Войцеха Пестка, «Сім мішків гречаної вовни» Александера Фредро та ін.  У 2013 році перекладацька діяльність Андрія Павлишина була відзначена Премією ім. Пантелеймона Куліша.
Окрім літературної діяльності Андрій Павлишин відомий як громадський діяч. Зокрема, він був головою українського відділення світової правозахисної організації «Міжнародна амністія», телеведучим та редактором незалежних україномовних програм та видань.
Література для Андрія Павлишина – це спосіб боротися за вільну журналістську діяльність, а також долати мовні та історичні кордони.

10. Ґжеґож Ґауден
Польський юрист та журналіст, директор Інституту Книги у Польщі, віце-президент Спілки авторів і видавців «Польська книга». У 1970-80-х роках Ґжеґож Ґауден брав участь у культурних ініціативах та протестах спершу як студент, а потім як голова осередку організації «Солідарність», яка боролася проти комуністичного режиму у Польщі. За це Ґаудену було заборонено покидати територію Польщі. У 1984 він був змушений емігрувати до Швеції, де продовжував боротьбу проти режиму. Після повернення у Польщу в 1993 році був президентом Палати видавців преси, радником видавця і головного редактора українського видання «Газета 24». Сьогодні Ґжеґож Ґауден активно співпрацює з українськими літературними інституціями.
Література для Ґжеґожа Ґаудена – це спосіб змінити світ на краще.